38. Поняття «середньовіччя» та його хронологічні рамки

Поняття «середньовіччя» з'явилося в ужитку ще в XV ст. у середовиші італійських учених-гуманістів. Із літературних джерел відомо, що саме історик Флавіо Біондо, працюючи над твором "Історія від падіння Риму", почав послуговуватися терміном «середній вік». Свою епоху гуманісти сприймали як «новий вік», бо античність вони розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в Історії людства італійські мислителі назвали «середнім віком». Для них Середньовіччя було передусім епохою занепаду, духовною пусткою, коли панували суворе варварство й насилля, релігійна нетерпимість і похмуре неуцтво, страх і злиденність, криваві війни й катування, одним словом — "темними віками". Натомість XV ст.. тобто «свій час», італійські вчені називали не інакше, як «Відродження». У їхній уяві це було ніби пробудження після тисячолітнього сну з прагненням відродити античну спадщину. Вивчаючи цей етап історії людства, учені акцентували різні ознаки, притаманні Середньовіччю. Одні сприймали його як добу страху, фанатизму й побожності, інші — як час розквіту європейської культури. Деякі історики вважали Середньовіччя закономірним тисячолітнім містком між Античністю і Новим часом, а інші — тисячолітньою прірвою. Так доба Середньовіччя захлиналася в кривавих війнах, міжусобицях, селянських повстаннях, які спричинювали виникнення иошестей і голоду; у полум'ї інквізиторських багать згорали інакодумці зі своїми високими помислами та мріями про майбутнє. Та в житті середньовічних людей були й щасливі моменти: перемоги на турнірах для рицарів, багатий урожай і звільнення від феодальної залежності для селян, здобуття городянами рідних привілеїв, величезні карнавали, народні гуляння тощо. В історії Середніх віків, як правило, виокремлюють три основні періоди, що відрізняються рівнем економічного, політичного й культурного розвитку. Перший період охоплює V — середину ХІ ст. і називається раннє Середньовіччя. В економіці тіього періоду панувало натуральне господарство, у політичному житті простежувався процес формування держав, у духовному — тимчасовий занепад культури. Із середини ХТ ст. до початку XIV ст. тривав період розвинутого Середньовіччя. У цей час збільшилася кількість населення, пожвавилася господарська діяльність, виникали міста, формувалася міська культура. Перша половина XIV ст. характеризувалася ознаками занепаду господарства.. Цей період тривав до кінця XV ст. і дістав назву пізнього Середньовіччя.

39. Утворення держави Франків. Франкська держава Меровінгів

Франкська держава була заснована у Галлії племенами франків1 наприкінці V ст. На відміну від інших германських племен, франки стали активно розширювати свої володіння як на захід (на територію Галлії), так і на схід (вглиб Німеччини). Початок завойовницьких походів франків поклав король Хлодвіг І, який розширив межі держави до Піренейських гір і витіснив римлян з Галлії. Прийняття ним християнства (близько 498 р.) забезпечило підтримку духовенства і галло-римського населення у боротьбі проти інших германських племен, які в більшості були язичниками. Поступово влада франків поширилася на центральну Німеччину. У державі встановилася династія Меровінгів. У першій половині VI ст. Франкське королівство являло собою велике політичне об'єднання. Франкський король здійснював управління в центрі і на місцях через своїх слуг На думку більшості вчених, Франкське королівство у своєму розвитку пройшло два основних етапи. Перший охоплював період з кінця V до кінця VII століть і характеризувався поступовим становленням класичної моделі феодальної держави з притаманними їй рисами сеньйоральної монархії і системою сюзеренітету-васалітету. У цю добу в надрах франкського суспільства відбуваються глибокі соціально-економічні та політичні перетворення, що заклали підвалини майбутньої Франкської імперії. Для другого періоду (VIII - середина IX ст.) характерне послаблення феодальних відносин, яке супроводжувалося, насамперед, привласненням общинних земель світськими і духовними феодалами, нагромадженням в їхніх руках великої земельної власності як основи експлуатації підвладного населення. Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI - початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави. Король зосередив у своїх руках усі функції державного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину. Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита. Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню вільних общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.