56. Велика Хартія вольностей 1225 як пам’ятка права

Велика хартія вольностей була підписана англійським королем Іоанном Безземельним 15 червня 1215 р. Написана вона латиною та складалася з 63 статей, її підписанню передувало повстання баронів, які були незадоволені посиленням королівської влади та грубими порушеннями феодальних звичаїв. У повстанні брали участь також лицарі та міщани, що полегшило баронам перемогу над королем. Велика хартія вольностей гарантувала права й недоторканність церкви, дотримування королем феодальних звичаїв стосовно своїх васалів - баронів, забороняла королеві брати з них феодальну допомогу та щитові гроші без згоди "загальної королівської ради", тобто ради безпосередніх васалів; посвячення в лицарі першородного сина короля; для видання першим шлюбом заміж першородної королівської дочки; забороняла судити баронів інакше, ніж судом рівних їм за статусом перів, без їх вироку арештовувати й позбавляти майна.

Скасовувалося право короля втручатися в юрисдик­цію феодальних курій і створювався комітет з 25 баронів, які в разі порушення королем Хартії могли розпочати проти нього війну. Лицарство й верхівка вільного селянства отримали від Хартії лише незначні вигоди: баронам заборонялося вимагати з них більше служб і повинностей, ніж передбачалося зазвичай, усім вільним людям гарантувався захист від свавілля чиновників. Ще менше отримали міста: лише підтвердження вже наявних привілеїв, а також встановлення єдиної системи мір та ваг. Податкового гніту для міст Хартія не скасовувала. Кріпосні селяни -основна маса англійського народу - від Великої хартії вольностей не отримали нічого, вона, ігноруючи їхні інтереси, не раз наголошувала на їхній повній безправності.

Кілька статей Хартії затверджували нові судово-адміністративні порядки, що сформувалися в країні після реформи Генріха II, які були вигідні більшості вільного населення. Ці статті виявилися найжиттєздатнішими та прогресивними і, будучи пізніше перенесеними до статутів ХІІІ-ХІV століть, увійшли в англій­ське феодальне загальнодержавне право. Дотепер Велика хартія вольностей полежить до складу пекодифі-кованої британської Конституції'.

57. Великий березневий ордонанс 1357

Обнародування Великого березневого ордонансу (1357 р.

) було вершиною діяльності Генеральних штатів. Цей документ був прийнятий у період народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Е. Марселем. У ньому набуло відображення незадоволення міщан політикою монархії та основні напрямки здійснення реформи державного управління. Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого: - -надавав право Генеральним штатам збиратися самостійно без дозволу короля для ---- -обговорення державних справ два рази на рік; -проголошувалася недоторканність депутатів Генеральних штатів; - -генеральні штати отримували право контролювати податки та витрати державних коштів; - -королівська влада без погодження з Генеральними штатами не могла -- -----запроваджувати нові податки, укладати мир із супротивни ком, змінювати цінність монети -уводилася відповідальність посадовців за доручену їм справу; - -заборонялася незаконна конфіскація майна; - -контролю з боку Генеральних штатів підлягали рада короля, армія та державний апарат; - передбачалася реформа адміністрації та суду, скорочення кількості посадовців і зменшення витрат на їх утримання. Великий березневий ордонанс був спробою обмежити королівську владу. Та, на жаль, цей документ діяв тільки півтора роки, а потім король, зміцнивши свої позиції, став його порушувати, а згодом і зовсім відмовився від нього

58. Саксонське зерцало 1225 "Саксонське зерцало" - збірник звичаєвого феодального права Остфалії (Східної Саксонії), складений лицарем і суддею Еріхом фон Репковиму 1221-1225 рр., за юридичною природою - це приватна кодифікація. У ньому, поряд з локальними особливостями, набули відображення загальні риси феодального права Німеччини. Джерелами "Саксонського зерцала" були: звичаєве право Саксоніє, законодавство Священної Римської імперії, римське право. Збірник 82 поділяється на дві частини: Земське право та Ленне право (від нім. "лея" - умовне земельне володіння феодала). Перша частина містить загальні правові норми для всіх категорій населення та, передусім, для "шеффенського" (від нім. "шеффен" - землевласник неблагородного походження) стану (у широкому значенні слова — це всі вільні, правомочні займати судові посади особи —від князів до вільних селян з трьома наділами), у документі згадуються й інші соціальні категорії: вільні селяни з наділами до 3 гуф (1 гуфа- від 0,25 до 0,33 га); тримачі, що сиділи на чужій землі, безземельні селяни.

Земське право було написане німецькою мовою. Друга частина - Ленне право - містить ленні звичаї, перераховує всі ступені військово-ленної ієрархії та стосується тільки феодалів-землевласників-сеньйорів і васалів. Про призначення ленного права для регулювання виключно відносин привілейованого стану свідчить і те, що написана ця частина була латиною. Відповідно до змісту та призначення частин, у першій частині розглядаються прерогативи короля як глави держави, а в другій - як верховного сюзерена в системі феодальної ієрархії. Більшість норм "Саксонського зерцала" викладено в казуїстичній формі, трапляються повторення, не завжди логічна послідовність і розміщення норм. Та, попри ці недоліки, "Саксонськезерцало" мало надзвичайно важливе значення для більшості земель Німеччини. За його зразком були складені інші аналогічні збірники - "Німецьке зерцало", "Швабське зерцало"', воно стало правовим джерелом для місцевих статутів ("Вейстюмер"), Мейсенського судебника, Магдебурзького міського права. На "Саксонське зерцало" припинили посилатися тільки в 1900 р. після введення в дію Німецького цивільного уложення 1896 р. Дотепер збереглося близько 200 рукописів "Саксонського зерцала" (датованих переважно XIV ст.), чотири з яких ілюстровані.