94. Четверта республіка у Франції. Конституція 1946

Четверта республіка у Франції — період французької історії з 1946 по 1958. Конституція була прийнята 13 жовтня 1946 року обраними у тому ж році Установчими зборами, близька до Конституції Третьої республіки, яка характеризувалася наявністю парламентського ладу, слабкою владою президента республіки. Період ознаменований розпадом французької колоніальної імперії, війнами в Індокитаї, потім у Північній Африці. Франція стала однією із засновниць ООН, вступила в НАТО, в європейські структури, що народжувалися на зразок Союзу вугілля і сталі. У внутрішній політиці — період сильної нестабільності після війни, посилення впливу комуністів (початок періоду) і вкрай правих (кінець періоду). Початок економічного зростання ( «Славне тридцятиріччя») супроводжувалося неконтрольованою інфляцією. Часто мінялися так звані «примарні уряди» (зазвичай по 2-3 відставки прем'єр-міністрів на рік). У квітні 1946 р. Установчими зборами було завершене складання проекту конституції. Передбачалося створення однопалатного суверенного парламенту. Президент позбавлявся ряду своїх колишніх прерогатив: права відкладеного вето, права розпуску парламенту, права помилування тощо. Конституційно закріплювалася націоналізація окремих галузей промисловості. У процесі референдуму цей проект був відхилений. Результати референдуму зажадали виборів у нові Установчі збори. У процесі нових виборів Комуністична партія зібрала майже 5204тис. голосів, Соціалістична — 4190 тис., МРП — 5596 тис. Був складений новий проект конституції, який у жовтні 1946 р. був затверджений референдумом. Одночасно виникла вже Четверта республіка. У преамбулі конституції урочисто підтверджували- ся права і свободи людини і громадянина, проголошені «Декларацією прав і свобод людини і громадянина 1789 р.». Крім того, проголошувались: рівні права всіх громадян незалежно від статі, право на одержання роботи незалежно від переконань, поглядів, віросповідання й ін. Конституція передбачала заснування парламентської республіки. Франція проголошувалась неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою. Закріплювалась приналежність національного суверенітету французькому народу.

95. П’ята республіка у Франції. Конституція 1958

П'ята республіка — період французької історії з 1958 року по теперішній час, визначається прийнятою в 1958 році новою конституцією Франції. У порівнянні з Четвертою республікою (1946 - 1958) в ній значно посилені повноваження президента республіки, який має право розпуску парламенту і обирається всенародно (з 1962 по 2000) на сім років (з 2000 року — на п'ять років). Якщо в першому турі жоден з кандидатів не набере 50% +1 голос, потрібен другий тур голосування (на практиці другий тур був потрібний завжди). Особливість даної Конституції полягає в тому, що, оскільки вона складалася професійними політиками, її положення, перш за все, адресуються на практику функціонування політичної системи. Як сказав Домінік де Вільпен, сутність діючих французьких державних інститутів полягає в тому, що «… Президент — керує, уряд — управляє, парламент — законодавствує. Головна риса Конституції 1958 р. – концентрація політичної влади в руках виконавчих органів. Зосередження влади в руках глави держави й уряду – один із проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі. Президент займає вершину ієрархії органів державної влади. Стаття б Конституції закріплює за ним обов'язок забезпечувати "своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадкоємність держави". У цій самій статті проголошується, що президент є "гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів". Президент має широкі прерогативи в галузі законодавства. Він наділений правом законодавчої ініціативи. Стосовно парламенту президент має повноваження розпускати нижню палату. Законодавчий орган Республіки – парламент – відіграє відносно незначну роль у політичному житті країни. Парламент складається з двох палат – Національних зборів і Сенату. Процес концентрації політичної влади в руках виконавчих органів спричинив зміну статусу парламенту. Урядовій владі надано широкі можливості для впливу на парламент, а в деяких випадках – для дій і "через його голову".