69. Імперія Наполеона 1. Зміни в державному ладі Франції

У 1799 році Директорія остаточно втратила свій авторитет у великої буржуазії та заможного селянства. Поступово виникає план нового державного перевороту за допомогою професійної армії. У Парижі обговорюються кандидати на роль диктатора: генерал Жубер, генерал Моро. Але перший з них загинув, другий відмовився від участі в перевороті. Тоді вибір упав на генерала Бонапарта. Дев'ятого листопада 1799 року (18 брюмера за республіканським календарем) Наполеон Бонапарт вчинив державний переворот. У цьому йому допомагали банкіри, біржовики, віроломний міністр закордонних справ Талейран. Призначений напередодні командувачем паризьким військовим округом, Наполеон розпочинає боротьбу з Радою старійшин, Радою п'ятисот. Два члени Директорії подають у відставку, за ними те саме робить ще один директор. Директорія розпадається. Влада опиняється в руках Наполеона Бонапарта. Наполеон добре розумів, що військова диктатура повинна бути одягнена в конституційні форми. Він зважав також на те, що перехід від республіканських установ до режиму особистої влади потребує проміжних стадій. Все це знайшло своє втілення в новій конституції, яка встановила форму правління у вигляді консулату. Нова Конституція (Конституція VIII року Республіки) була затверджена 13 грудня 1799 року плебісцитом. Тут не було Декларації прав людини і громадянина, відсутні статті про політичні свободи. Конституція гарантувала буржуазії і селянству приватну власність, здобуту за роки революції. Зміцнення політичного режиму дозволяло Наполеону поступово звільнятися від ширми, готувати необхідні умови для остаточного знищення республіканського ладу. У 1802 році був проведений плебісцит, після чого сенатус-консульт 4 серпня 1802 року встановив, що «консули призначаються дожиттєво» і що перший консул може «пропонувати громадянина, який буде його наступником після його смерті»  У Франції остаточно завершується процес відновлення централізованого і бюрократично організованого державного апарату.

До складу уряду входило дванадцять міністерств. Насаджується сувора централізація, самоврядування скасовується. В департаментах уряд призначав префектів, в округах і общинах — супрефектів і мерів. Виборним місцевим радам залишаються лише дорадчі функції. Особливу увагу Наполеон приділяв зміцненню поліції. На чолі міністерства поліції був поставлений Ж. Фуше, який намагався добитися найсуворішої централізації поліцейської системи. Генеральні комісари і комісари поліції в округах і містах призначалися міністром поліції і працювали під його керівництвом. 

70. Реставрація Бурбонів (причини та наслідки)Хартія 1814

Реставрація Бурбонів (1814—1830) (фр. Restauration bourbonienne) — період в історії Франції між падінням Першої імперії імператора Наполеона І 6 квітня 1814 року і Липневою революцією 29 липня 1830 року, під час якої до влади в країні повернулися королі династії Бурбонів. В історіографії вирізняють два періоди: Перша реставрація — після зречення Наполеона до початку Ста днів і Друга реставрація — після поразки Наполеона у битві при Ватерло до Липневої революції 1830 року. На відміну від дореволюційної доби, під час реставрації Франція була конституційною монархією, де владу короля обмежували Хартії 1814 і 1815 років. Внутрішня політика країни ознаменувалася протистоянням між ультра-роялістами і лібералами. Реставрація Бурбонів була викликана внутрішньою слабкістю та військовою поразкою Першої імперії Наполеона І. Після поразки у російсько-французькій війні 1812 року, а також через нездатність французької армії далі протистояти могутній антинаполеонівській коаліції після розгрому під Лейпцигом 15 жовтня 1813 року, падіння імперії та реставрація Бурбонів стали неминучими. Імперія була також виснажена економічно і морально тривалими військовими конфліктами. Французька армія капітулювала і Париж опинився під окупацією союзників, котрі вимагали повернення до влади королівдинастії Бурбонів. Після зречення Наполеона й відновлення Бурбонів було укладено Паризький мир 1814 p., за яким Франція поверталася до кордонів 1792 р.

Хартія 1814 року — Конституція Франції прийнята після реставрації короля Людовика XVIII. Умова прийняття конституції була однією з вимог антинаполеонівської коаліції, яка допомогла Людовику зійти на престол. Хартія затверджувала основні результатиФранцузької революції: обмеження влади короля, знищення феодальних відносин, буржуазний цивільний кодекс, зміни в земельній власності і в адміністратівному поділі країни.