35. Діяльність римських юристів, їх вплив на розвиток права

Першими юристами у Римі були понтифіки — члени жрецької колегії, які, крім вищого нагляду за справами культу, зберігали і тлумачили стародавні звичаї, вирішуючи на їх підставі спори і конфлікти між громадянами.

У III ст. до н.е. плебеї здобули право обрання до складу колегії понтифіків. З цього часу юриспруденція вже не була таємним мистецтвом жерців, а стала світською. Римські громадяни мали змогу навчитися тлумачити закони, складати позовні формули.

Понтифіки вважали себе виразниками волі богів і не турбува­лися про мотивацію своїх рішень і консультацій.. Світські ж юристи вже не тільки умотивовували свої консультації, а й осмислювали зміст як окремих юридичних норм, так і всієї їх системи. Розвиткові правознавства тоді спри­яла низка обставин.

По-перше, формалізм старого цивільного права потребував суворого дотримання чітко визначених форм для кожної юридично значущої дії. В іншому випадку така дія втрачала правовий захист. Тому укладаючи угоди, треба було добре знати закони, звичаї, вміти їх тлумачити та застосовувати. Отже, потрібні були спеціалісти, які б мог­ли дати кваліфіковану пораду.

По-друге, діяльність магістратів, зокрема консулів, преторів, едилів передбачала знання законодавства або ж залучення як порадників-консультантів досвідчених спеціалістів. Власне магістрати, набувши за час своєї діяльності правових знань і досвіду, після складення по­вноважень часто ставали консультантами з правових питань, юрис­тами. Серед видатних юристів пізніших часів виділяються, зокрема, Гай, Юлій, Павло, Ульпіан, Модестин, Папініан. За Ціцероном, діяльність юристів зосереджувалась у трьох основ­них формах: надання громадянам консультацій, юридичних порад щодо тих чи інших спірних ситуацій (respondere); вироблення формул для юридичних дій;керівництво процесуальними діями при веденні справ у судах

36. Кодифікація Юстиніана Всеосяжна систематизація римського права була проведена в 528-534 рр. н.е. за вказівкою візантійського імператора Юстиніана. Керівництво кодифікаційними роботами здійснював видатний юрист Трибоніан.Результатом роботи комісій було укладення ряду великих збірників римського права.На більш пізньому етапі історії права ці збірники почали виступати як єдиний Звід законів Юстиніана.1 частину зводу становлять Інституції Юстиніана.Вони були укладені подібних збірників класичних юристів,насамперед Гая.Інституції Юстиніана складалися з 4 книг.1 книга присвячена праву і правовому становищу осіб,2 – речам речовому праву,3 – спадкуванню,договорам і зобов’язанням, 4 – деліктам і позовам.2 частина Зводу Юстиніана становлять Дигести.Під час їх укладення були використані праці 39 юристів,близько 1,5 тис.творів. Дигести містять 150 тис. фрагментів,найбільше з них цитат Ульпіана,Павла.Дигести складаються з 50 книг,кожна із них поділяється на титули,а потім на фрагменти.3 законод звід, укладений за вказівкою Юстиніана і під керівництвом Трибоніана-це Кодекс. Кодекс охопив усі конституції імператорів, включаючи 4,6 тис.конституцій.Кодекс Юстиніана складався з 12 книг,з яких 1,9 – 12 були присвячені різним питанням публічного права,а книги 2 – 8- приватному праву.Кожна книга поділялася на титули, титули на параграфи.Кодифікація Юстиніана стала своєрідним підсумком усієї історії Римського права.

37. Зародження державності в Китаї Історія Стародавнього Китаю поділяється на чотири пе-ріоди, кожен з яких пов’язаний з правлінням певної династії. Перший період – Шан (Інь) – продовжувався з XVІІІ до XІІ ст. до н.е. Другий період Чжоу – з XІІ ст. до н.е. до 221 р. до н.е. Третій період – царство Цінь – з 221 р. до 207 р. до н.е. Чет-вертий період – царство Хань – з 206 р. до 220 р. н.е. Четвер-тий період характеризується перетворенням рабовласницької держави на феодальну. Держава Шан (Інь). Згідно з китайськими легендами ви-никнення держави в Китаї пов’язане з підкоренням у XVІІІ ст. до н.е. племені Ся племенем Шан. Чен Тан, який очолював у той час плем’я Шан, став засновником династії , що одержала назву Шан. Пізніше, після падіння династії Шан, її, а також державу стали позначати ієрогліфом “інь”. Тому перший пе-ріод в історії китайської держави має дві назви: Шан і Інь. Чен Тан став першим китайським царем (ваном). Таким чином, особливістю виникнення держави в Китаї є те, що процес переходу від первіснообщинного ладу до кла-сового суспільства був активізований підкоренням одного народу іншим. Органи первіснообщинного ладу не були при-стосовані для управління завойованим народом. Для цього швидко створюється державний апарат і завершується пере-ворот у соціальних відносинах.

Період правління династії Чжоу поділяється на три час-тини: період Західного Чжоу (1122 – 742 рр. до н.е.); Східного Чжоу (770 – 403 рр. до н.е.); період “воюючих царств” (403 – 221 рр. до н.е.) Створенню сильної централізованої держави Цінь спри-яли реформи Шань Яна – сановника Ціньської держави, які торкнулися багатьох сфер життя суспільства: економічної, соціально-політичної, державно-правової. Були узаконені вільний продаж і покупка землі, що за-вдала тяжкого удару общинному землеволодінню. Розпад общини прискорювався завдяки закону про примусове дроблення великих сімей. З метою централізації держави було проведено нове адміністративне ділення за територіальним принципом Держава Хань. Засновником нової династії був сільський староста Лю Бан, один із керівників повстання. Свою діяльність він розпо-чав з проведення реформ, які були спрямовані на пом’якшення становища рабів і селян. Багато рабів було звільнено, зменшено поземельний податок. Але ці реформи не зупинили росту рабовласництва і великого приватного землеволодіння – головних причин, що породжували соціальні протиріччя. Становище народних мас через деякий час знов погіршилось