96. Новий курс Рузвельта та його юридичне оформлення

Новий курс — заходи із запровадження централізованого планування і стимулювання економіки США, які здійснювались адміністрацією президента США Франкліна Делано Рузвельта задля подолання Великої депресії в період між 1933 і 1940 рр. Ні сам президент Рузвельт, ні його найближче оточення не мали якогось конкретного плану дій. «Новий курс» являв собою, по суті, комплекс окремих, не завжди пов'язаних між собою заходів і ідей, які пропонувались мало не щодня. Термін «Новий курс», підхоплений газетярами і розрекламований оточенням Рузвельта, мав швидше пропагандистське значення. Коли Франклін Рузвельт прийшов до влади, американці були мало не в розпачі. Ніхто не міг взяти кредит. Безробіття сягнуло 25% і навіть більше у великих індустріальних машинобудівних центрах. Аграрний сектор переживав ще гострішу кризу. Фермери не могли продати свою продукцію. Серія пилевих бурь (англ. dust bowl) завдала аграріям колосальних збитків, позичальники тисячами втрачали права на землю та нерухомість^[5]Безробіття залишалось на вкрай високому рівні навіть у 1939 р., і почало скорочуватись тільки починаючи з 1941 р. 

Передумови

Кредитна криза, яка розпочалась після обвалу на Нью-Йоркській біржі в жовтні 1929 р., призвела до наростання в США, а згодом і в усьому світі глибокої економічної, а згодом і політичної кризи.  Настала депресія. За цих обставин в листопаді 1932 р. відбулися чергові президентські вибори. Перемогу на виборах отримав представник демократичної партії Франклін Рузвельт, який виступив з програмою «Нового курсу».

2 липня 1932 р. Франклін Делано Рузвельт погодився балотуватись у президенти США від Демократичної партії і пообіцяв «нову угоду з американським народом». Цей вислів став означенням програм економічної політики і президентського курсу Рузвельта щодо виходу з Великої депресії^[

97. Утворення Британської колоніальної імперії. Управління колоніями

Перша англійська колонія в Північній Америці була заснована у 1607 р. Однак аж до буржуазної революції надбання нових колоніальних володінь не входили до числа пріоритетів зовнішньої політики держави. Англійські королі боролися за гроб Господній в Палестині. Буржуазна революція серед. XVII ст. вивела Англію на арену боротьби за колоніальний поділ світу. У трьох кривавих англо-гол-ландських війнах 1652-1654, 1665-1667 та 1672-1674 pp. було зломлено опір одного з найважливіших конкурентів.  У XIX ст. англійська колоніальна експансія поширюється на най-віддаленіші куточки світу. У 1914 р. Великобританії належали 57 відсотків території колоній та 71 відсоток залежного населення світу. У першій пол. XIX ст. розпочалася посилена колонізація й експлуатація Канади та Нового Південного Уелльса (в Австралії). Освоєння колишніх іспанських та французьких колоній Вест-Індії та Карибського басейну базувалося на широкому використанні рабської праці чорношкірого населення Африки. Важливим актом англійського уряду стало скасування рабства у колоніях Вест-Індії Уже на середину XIX ст. Англія стала найбільшою колоніальною державою світу: територія її колоніальних володінь у 1850 р., без врахування Індії, становила 11 700 тис. кв. км, а населення цих колоній -160 млн чол. Початок XX ст. не ознаменував серйозних зрушень у колоніальній політиці Англії та її урядів, незалежно від партійної орієнтації останніх. Якщо домініони продовжували нарощувати свої права, то доля іншонаціональних колоній залишалася невизначеною і складною.