30. Місце управління в Римі

Формально вищим органом влади насів Республіки вважалися народні збори (коміції). Вони були трьох видів. Головну роль відігравали центуріатні коміції, які були, по суті, зборами війська: збиралися вони за межами міста, на так званому Марсовому полі, кожна центурія мала один голос. Вони вирішували питання війни та миру, приймали закони, обирали вищих магістратів і т.д. Другим видом зборів були трибутні коміції, в роботі яких брали участь мешканці територіальних триб. На них ухвалювали менш важливі рішення, обирали нижчих магістратів, розглядали скарги громадян. Роль трибутних коміцій поступово зростала. УIII столітті до н. е. вони отримали право прийняття законів, їх рішення стали обов’язковими для всього римського народу. Існував ще третій вид народних зборів — куріатні коміції, в роботі яких брали участь тільки патриції. Дуже скоро вони втрачають політичні функції, а надалі зовсім зникають. Народні збори в Римі скликалися вищими посадовими особами, які і головували на них. У цілому ж роль коміцій усіх видів була другорядною. Центром політичного життя був сенат. Сенат був постійно діючим органом, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Сенат мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових осіб, розпоряджався казною. Сенатори не обирались. Один раз на п’ять років особливі посадові особи — цензори, складали списки сенаторів з представників знатних і багатих сімей, які до того, як правило, вже обіймали вищі державні посади. Важливою установою була магістратура — сукупність службових осіб, які виконували різноманітні функції управління. Найважливішими загальними принципами магістратури були: виборність, колегіальність, недовгочасність служби (обирались, як правило, на один рік центуріатними або трибутними коміціями), відповідальність перед народними зборами, безоплатність. Підрозділялися магістрати на ординарні (звичайні) й екстраординарні (надзвичайні). Особливе місце серед магістратів належало плебейським (народним) трибунам. Вони з’явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату».

31. Державний лад за часів домінанту У III в. н. е.. (З 284 р.) в Римі встановлюється необмежена монархія. Це період домінату (від «доми-нус» - пан). Старі республіканські установи зникають. Управління імперією зосереджується в руках декількох основних відомств, керованих сановниками, яких призначає імператор. Серед цих відомств слід відзначити перш за все два: державна рада при імператорі (орган, що готували законопроекти і обговорював з доручення імператора питання політики) і фінансове відомство. На чолі військового відомства стоять призначені імператором генерали. Чиновники отримують особливу організацію. Їм присвоюється форма одягу. Для них встановлюються привілеї. Вони отримують право на пенсію. Затвердження домінату зв'язується з ім'ям і реформами римського імператора Діоклетіана, сина вільновідпущеника, яка зробила блискучу військову кар'єру і в 284 р. проголошеного римським імператором. Те, що зробив Діоклетіан, може бути зведено в основному до наступного: а) для найкращого управління величезною імперією верховна влада була розділена між чотирма співправителями. Двоє з них, які мали титул серпнів, займали провідне становище, керуючи кожен своєю половиною імперії-Західної та Східної, б) армія, збільшена на одну третину, була розділена за родом служби: одна частина її розміщувалася на кордонах імперії, охороняючи останні, інша знаходилася в тому місці, де в ній була потреба; в) адміністративна реформа призвела до розукрупнення провінцій і одночасно з тим до їх об'єднання в новостворені області (дієцезії). Італія остаточно втрачає своє привілейоване становище: як і інші частини імперії, вона була розділена на провінції і дієцезії (хоча Рим продовжував, принаймні офіційно, вважатися ще столицею всієї імперії); г) замість непрямих податків різного роду була введена пряма поземельно-подушний податок, який і стягується в натурі-зерном, м'ясом, вовною та ін; розмір оподаткування був значно збільшений; д) імперія отримала повноцінну золоту монету (що ходить поряд зі срібною і мідний); е) зростання цін викликав до життя відомий едикт 301 р., встановив максимальні ціни на продавані товари^. Будучи відповідальними перед державою за надходження податків від усіх, хто був від них у залежності людей, великі землевласники отримали можливість посилити свою владу над ними; того ж сприяла і військова реформа, в силу якої ті ж землевласники отримали право посилати на військову службу певну кількість залежних людей.

32. Державний лад Риму за часів принципату Августа Республіканський устрій, за якого влада належала урядовцям, обраним народом, остаточно зник. Тепер уся влада була надана верховному правителю, який мав титул імператора. Система державного управління була пристосована до величезних територій імперії. Тепер усі посадові особи не обиралися, а призначалися на розсуд імператора. Кількість сенаторів зменшилася з 900 до 600 осіб. Коміціям доводилося лише обговорювати проекти законів, які пропонував правитель. Провінціями управляли прокуратори, призначені Августом. їм надавалася воєнна й адміністративна влада. У цілому влада Октавіана спиралася на стан вершників — римських багатіїв, становище яких було найшанованішим у державі. Октавіан Август не мав таланту полководця, але міг розпізнати обдарованих людей, якими оточував себе. Тому всі його перемоги на війні були здобуті іншими командирами. За Августа була скорочена армія, але створена т. зв. преторіанська гвардія, яка становила особисту охорону імператора. Роль народних зборів різко зменшилась. їх функції перейшли до принцепса і Сенату. Вже Цезарем було встановлено майновий ценз в 1 000 000 сестерціїв для членів Сенату. Склад сенаторів поповнювався з числа осіб, що висунулися на державній службі. Формально Сенат міг видавати закони, призначати і зміщувати магістратів, включаючи вибір і зміщення самого принцепса. Одночасно Сенат був і вищою судовою інстанцією. Насправді ж, за винятком нетривалих періодів, коли відбувалася зміна імператорів і династій, роль Сенату була номінальною. Разом із сенаторами верхівку суспільства становили вершники. Майновий ценз для цієї категорії становив 400 000 сестерціїв. Як правило, це були офіцери і чиновники, у чиєму володінні перебувало середнє, за римськими поняттями помістя - близько 100 га орної землі. Стосовно плебсу, починаючи з Августа, проводиться політика «хліба і видовищ». Населенню Риму щедро роздаються даровий хліб, олія, вино, дрібні суми грошей, для нього влаштовують пишні ігри і видовища (наприклад, «морські» бої гладіаторів у гігантському штучно виритому ставку), але народ вже усувають від будь-якої участі у політичному житті