77. Континентальний конгрес та Декларація незалежності сша 1776

Другий Континентальний конгрес (10 травня 1775 — 1 березня 1781) — з'їзд депутатів від 13 північноамериканських колоній Великої Британії. Рішення про скликання другого континентального конгресу було прийнято в ході Першого Континентального конгресу в 1774. У роботі другого континентального Конгресу брали участь 65 депутатів від усіх північноамериканських колоній, хоча представники від Джорджії приєдналися до Конгресу тільки 20 липня. Фактично другий Континентальний конгрес взяв на себе роль національного уряду в ході Війни за незалежність США. Результати роботи Конгресу -10 травня 1776 Конгрес видав резолюцію, за якою будь-якій колонії, яка не має уряду, слід сформувати уряд. -15 травня 1776 Конгрес видав преамбулу, в якій пропонувалося відмовитися від клятви вірності англійській короні. -4 липня 1776 була підписана Декларація незалежності США, яка стала найважливішим документом, виробленим в ході роботи конгресу. Декларація незалежності стала першим документом, в якому колонії іменувалися, як «Сполучені Штати Америки». -14 липня 1776 Конгрес ухвалив рішення про створення Континентальної армії та призначив Джорджа Вашингтонаголовнокомандувачем військом США. -15 листопада 1777 були видані «Статті Конфедерації», які стали першим конституційним документом Сполучених Штатів.

Декларація незалежності Сполучених Штатів підписана 1776 року в Америці  (англ. United States Declaration of Independence) — виданий Другим Континентальним конгресом північноамериканських колоній Великої Британії документ, прийнятий 4 липня 1776 року, яким було проголошено, що тринадцять колоній у Північній Америці стають вільними та незалежними державами і що всі політичні зв'язки між ними та Великою Британією анулюються.

У вступній частині Декларації оповідається про природність людського прагнення до політичної незалежності; визнається, що підстави для досягнення такої незалежності мають бути достатньо вагомими та недвозначними. У преамбулі окреслюється загальна філософія такого явища як уряд взагалі та пояснюється правомочність революції у випадку, якщо уряд порушує базові права підданих. У Декларації надається довгий перелік «неодноразових утисків та узурпацій», чинених британським урядом проти прав та свобод американських колоністів. Потому згадується про спроби колоністів привернути увагу британської влади до викладених проблем та про прикру відсутність реакції на ці спроби. Як висновок, Декларація містить твердження, що існують умови, за яких люди мають право змінити їхній уряд, що умови були створені внаслідок діяльності Великої Британії і що у зв'язку з цим колонії змушені відкинути свої політичні зв'язки з британською короною і перетворитись на незалежні держави.

78. Статті Конфедерації 1781 Статті Конфедерації і вічного союзу — перший конституційний документСША. Статті Конфедерації були прийняті на Другому Континентальному конгресі 15 листопада 1777 року в Йорку (Пенсильванія) і ратифіковано усіма тринадцятьма штатами (останнім це зробив Меріленд 1 березня 1781 р.). У Статтях Конфедерації встановлювалися повноваження і органи влади Конфедерації. Згідно з статтями, Конфедерація вирішувала питання війни і миру, дипломатії, західних територій, грошового обігу та державних позик, в той час як інші питання залишалися за штатами. Дуже скоро стало очевидно, що повноваження уряду Конфедерації були дуже обмеженими (зокрема, воно не мало повноважень по оподаткуванню) і це послаблювало єдність нової держави. Іншим великим недоліком стало рівне представництво від штатів в Конгресі Конфедерації, що викликало невдоволення великих і густонаселених штатів. Критика Статей Конфедерації і необхідність «створення досконалішого Союзу ^[1]» призвели до прийняття в 1787 році Конституції США, яка замінила Статті Конфедерації. Статті Конфедерації були створені на п'яти сторінках і складаються з преамбули, тринадцяти статей і списку підписів.