28. Суспільний лад Римської держави в період республіки

За неписаними римськими законами визнавалося, що люди нерівні між собою, раби взагалі розглядалися не як люди, а речі. Громадяни­ном вважався чоловік, народжений від повноправних батька і матері. З досягненням повноліття його приводили на форум і записували у відповідну трибу. Після цього він набував право участі в народних зборах, право бути обраним на посаду в державному і судовому апа­раті, право служби у війську. Громадянин до смерті батька не мав права розпоряджа­тися майном. Жінки взагалі позбавлялися права здійснювати угоди і тим більше брати участь у суспільному житті.

Втрата громадянства була пов'язана з продажем у рабство за борги або за злочин, вона ж наставала внаслідок заслання чи вигнання. Раб-вільновідпущеник ставав громадянином, але не міг заміщувати посади. Вільновідпущениками ставали різними способами - напри­клад, згідно із заповітом або за умови викупу, відробітку тощо. В разі порушення цих умов вільновідпущеника можна було знову повернути в рабство.

Іноземці - перегріті могли отримати громадянство Риму за особ­ливі заслуги перед державою. На них не поширювалися римські зако­ни, а діяла власна система права - перегрінська. Регулював ці відно­сини т. зв. перегрінський претор. Розквіт Риму зумовлювався використанням дешевої рабської праці. Дрібне і середнє селянство не витримувало конкуренції з великими латифундіями, де використовувалася рабська праця.

Становище раба було надзвичайно важким. Якщо господаря убивали в його будин­ку, усі раби, що на той час перебували поруч, підлягали страті. Убив­ство чужого раба прирівнювалося до убивства чужої худоби і кара­лося відшкодуванням збитків. Сімейний суд міг засудити раба до смерті. Раби неодноразово повставали. Найбільш відоме в історії повстання Спартака.

29. Види народних зборів у Римі. Характеристика і функції Сенату, магістратури в період республіки

Структуру народних зборів визначили реформи Сервія Тулія. Замість старого поділу римського населення на роди Сер-вій Тулій запровадив поділ за територіально-майновим принципом. У результаті реформ основою територіального поділу стає територіальна триба. Залежно від майнового становища патриції і плебеї поділяються на п'ять розрядів (класів). 

Реформи Сервія Тулія забезпечували існування у добу республіки кілька видів народних зборів:

1) куріатні коміції після реформ Сервія Тулія втратили політичне значення, однак зберегли формальне право затвердження посадових осіб, обраних іншими зборами, а також право затвердження заповітів і актів усиновлення;

2) центуріатні коміції були реально найважливішим видом народних зборів. Вони обирали магістратів (консулів, преторів, цензорів), приймали закони, розглядали скарги осіб, засуджених консулами до страти або великого штрафу «ргоуосагіо асі рориіит»;

3) трибутні коміції поділялися на два види: а) загальні збори триби, у яких брали участь і патриції, і плебеї, б) збори плебеїв даної триби. Більше значення з погляду формування публічного правопорядку мав другий вид зборів, оскільки вони приймали рішення, що прирівнювалися до різновиду публічного закону — плебісцити. З середини III ст. до н. е. починається певна демократизація римського публічного правопорядку. Народні збори ре-формуються: число центурій зі 193 збільшується до 373. Тепер на кожен розряд припадає по 70 центурій і є резерв з 23 додаткових центурій. У підсумку тільки перший розряд вже не може забезпечити більшості голосів. Прерогативою народних зборів вважалося право приймати рішення, що мають силу закону. Проект закону готував і виносив на народні збори магістрат. На зборах магістрат оголошував законопроект і з'ясовував, чи бажають збори його прийняти. Рішення зборів надходило на затвердження до сенату (який міг і не затвердити закон). У разі прийняття закону його текст викарбовували на мідній дошці й виставляли на міській площі для ознайомлення. С е н а т (senatus). Кількість 100 осіб, потім збільшено до 300 — за кількістю родів. Сенат вважався дорадчим органом при рексі, який повинен був узгоджувати з ним усі важливі ухвали. В сенаті попередньо обговорювались усі ос­новні питання, що розглядали Народні збори, і вносились свої пропо­зиції стосовно їх розв'язання. Всі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату. Сенат оберігав батьківські традиції, брав безпосередню участь у справах управління, мав право укладати мир, договори з іншими народами та ін.