§ 1. Становлення держави

Франція (як і Німеччина) приймає на себе естафету державності від Імперії франків, у якій уже ясно окреслилися риси феодалізму. Після Верденського договору 843 року феодалізм у Франції продовжує розвиватися. Відповідно до Верденського договору Імперію франків, як уже зазначалося, було поділено між онуками Карла Великого. Схід- нофранкське королівство дісталося Карлу Лисому. Ці землі були ядром Імперії франків і створили в майбутньому територіальну основу Фран­ції. Етнічний склад тут був досить строкатим: франки, кельти (галли), фламандці, нормандці, баски, каталонці. Однак основу етногенезу становили галли.

Після розділу імперії Карла Великого паралельно з феодалізацією суспільства відбувається швидкий процес феодального роздроблення. Королівська влада послаблюється, а королі стають вибірними. З кінця ІХ століття ними все частіше стають графи Паризькі. У 987 році коро­лем став один з їхніх представників - Гуго Капет, і королівська влада закріпилася за представниками династії Капетингів. Цьому сприяло центральне положення на території Франції королівського домену - Парижа та Орлеана. У Х-ХІІ століттях у Франції прискорюється процес феодалізації, розширюються права великих і середніх сеньйорів, зни­кає вільне землеволодіння, утверджуються принципи: «немає землі без сеньйора» і «васал мого васала - не мій васал».

Разом з тим відбувається підйом господарства: збільшується кіль­кість вотчин за рахунок освоєння земель, що були пустками; відбува­ється швидкий підйом південнофранцузьких міст. Формування загаль- нофранцузького ринку викликає необхідність у політичній консоліда­ції країни навколо королівської влади. Збільшується кількість прямих васалів короля, зростає центральний державний апарат. На місцях упроваджуються посади королівських прево, бальї, сенешалів. Фор­мується королівська рада, верховний суд - парламент, а також місцеві парламенти (суди). До королівської ради запрошуються представники провінційного дворянства та міст.

У XIV столітті король починає скликати нараду представників духівництва, дворян та городян з усіх областей королівського домену. Ці наради стали називатися Генеральними штатами. Сеньйоральна монархія поступається станово-представницькій. Ознакою, яка визна­чає станово-представницьку монархію, є діяльність Генеральних шта­тів (аналог англійського парламенту). У Франції Генеральні штати скликаються у 1302 році у зв’язку з конфліктом короля Філіппа IV Красивого з папою Боніфацієм VШ. У ХV столітті Генеральні штати доволі часто збираються з ініціативи короля. У них за королівським запрошенням беруть участь духівництво, лицарі, міський патриціат. Роль Генеральних штатів зростає під час столітньої війни (XIV-XV століття), коли у період послаблення королівської влади вони беруть на себе керівництво країною. Особливо зросла роль Генеральних шта­тів під час Паризького повстання (1357-1358 роки) на чолі з Е. Мар­селем. Відповідно до Великого березневого ордонансу вони збирають податки, витрачають фінанси, контролюють державний апарат. Остан­ній раз збираються за ініціативою короля у 1468 році. У XVI - на по­чатку XVII століття Генеральні штати збираються за ініціативою знаті, яка прагнула використати їх проти посилення влади короля. Надалі вони збираються значно рідше, їхнє значення втрачається. З 1614 і до 1789 року вони взагалі не скликаються. Лише у травні 1789 року Ге - неральні штати скликаються знову, поклавши цим початок Великої французької революції.