§ 6. Зміни в політичній системі сша на початку хх століття

На початку ХХ століття США перетворилися на світову державу. Це супроводжувалося суттєвими змінами в політичній системі країни. Вони були спрямовані на розширення функцій центральних органів влади, значною мірою мали фактичний характер та інкорпоровувалися не в юридичну, а фактичну конституцію. На цей період припадають лише дві поправки до Конституції - 16-та і 17-та, ратифіковані у 1913 році. 16-та поправка суттєво розширила податкові повноваження Кон­гресу. З того часу встановлювані ним подоходні податки складають основ­ну частину бюджетних надходжень. 17-та поправка скасувала старий порядок призначення сенаторів та ввела прямі вибори. Цей захід не тільки демократизував процедуру формування Сенату, а й суттєво під­вищив його престижність та вплив.

У результаті «парламентської революції» 1910 року спікера палати представників було позбавлено права призначення членів усіх постій­них комітетів палати і членства у Комітеті правил, який визначає по­рядок процедури проходження біллів та резолюцій. Цей захід сприяв установленню більш гнучких стосунків постійних комітетів з впливо­вими політичними групами, оскільки в комітетах передбачалося те саме співвідношення представників партій, що і в палатах Конгресу. Одночасно були вжито заходів стосовно ліквідації затягування законо­давчої процедури, що сприяло підвищенню ефективності роботи за­конодавчого органу.

У вересні 1901 року після вбивства президента Вільяма Мак-Кінлі головою виконавчої влади став Теодор Рузвельт, який обіймав цю посаду до 1909 року. При ньому остаточно завершилася ера «прав­ління Конгресу», тобто його відносна незалежність від президент­ської влади. Попередні президенти (Гаррисон, Клівленд і Мак-Кінлі) вважали себе «агентами Конгресу», тобто тлумачили президентську владу в парламентському дусі. Рузвельт не тільки продемонстрував на практиці верховенство президентської влади у внутрішній і зо­внішній політиці, а й сформулював власну концепцію сильної пре­зидентської влади, підзвітної не Конгресові, а безпосередньо народо­ві. З його іменем пов’язана перша серйозна криза, яка стосувалась двопартійної системи, що склалася після закінчення Громадянської війни. На президентських виборах 1912 року Рузвельт пішов на від­межування від Республіканської партії і висунув свою кандидатуру в президенти від Прогресивної партії. Національний конвент нової партії, який зібрався у серпні 1912 року в Чикаго, прийняв платфор­му, в якій убивчій критиці було піддано стару двопартійну систему. Визнаючи корпорації «суттєвою частиною сучасного бізнесу», плат­форма в той же час висунула низку радикальних вимог, які передба­чали демократизацію процедури висування кандидатів, надання ви­борчих прав жінкам, обмеження виборчої корупції, поліпшення умов праці, заборону дитячої праці, встановлення мінімуму платні тощо. Прогресивна партія зуміла зібрати близько 4 млн голосів і одержати 88 місць у колегії виборців (кандидат демократичної партії одержав відповідно 6 млн голосів і 435 місць у колегії виборців). Це були успіх Рузвельта і поразка республіканської партії. Але тимчасові успіхи прогресивної партії не призвели до трансформації двопартійної по­літичної системи США.