Глава 4

Стародавня Індія

§ 1. Виникнення держави

Відразу слід застерегти, що держави «Стародавня Індія» ніколи не існувало (як не було, наприклад, держави «Стародавня Греція»), але були держави у Стародавній Індії: Магадха, Кошала, Імперія Маур’їв, Гупт, Делійський султанат, Імперія Великих Моголів та ін. Деякі з цих держав, наприклад Імперія Маур’їв у правління імператора Ашоки, охоплювали майже всю Індію. І все ж таки про державу і право Старо­давньої Індії можна говорити. Змінюючи одна іншу, змінюючи динас­тії (Нандів, Маур’їв, Великих Моголів), то збільшуючись, то розпада­ючись, ці держави незмінно зберігали ту «матерію», з якої вони буду­валися (соціальну структуру - кастовий устрій, релігію - індуїзм, цю неписану конституцію всього життя, а також систему управління та сільську громаду, яка жила за своїми законами).

Перші відомості про Індію греки отримали від Персидського цар­ства, яке за Кіром ІІ та Дарієм І розширилося аж до Інду. У 500 р. до н.е. Скіларх із Каріанди за дорученням Дарія здійснив експедицію вниз за течією Інду та через Індійський океан до Червоного моря. Його по­відомлення послужили джерелом для Гекатея і Геродота. Відомості про Індію були розширені у результаті походу Олександра Македон­ського. Його війська досягли Пенджабу та, спустившись Індом, а потім морським шляхом досягли Євфрату, в той час як решта військ руха­лася сушею. За правління перших Селевкідів і Птолемеїв були від­правлені посольства Мегасфена, Демаха та Діонісія у Паталіпутру до Чандрагупти та Амітрагати.

Тривалий час вважалося, що державність в Індії виникла з приходом туди численних племен скотарів-завойовників - аріїв. Проте вже на по­чатку ХХ століття (1922 р.) у долині ріки Інд при розкопках Махенджо- даро (“пагорб мертвих”) було знайдено рештки доарійської високо розвиненої цивілізації, що отримала назву Хараппської. Дослідження показали, що ця цивілізація, яка мала єдність, охоплювала широкі райо­ни Індії, перевершуючи за своїми розмірами цивілізації Нілу (Єгипет), Тигру та Євфрату (Вавилон) разом узяті. Цивілізація існувала приблиз- 78

но з середини ІІІ тисячоліття до н. е. і до ХУІІ-ХУІ століть до н. е. (да­тування за допомогою радіовуглецевого методу показало, що Хараппська цивілізація існувала з 2400 до 1700 років до н. е.).

Расовий склад населення Хараппи був змішаний. Поряд з австра­лоїдно-негроїдним типом були представлені середземноморський та альпійський типи. У ній існували різні релігійні культи. Змішання рас та релігій в одному регіоні показує, що цивілізація не була замк­нутою та мала торговельні контакти із сусідніми народами, особливо із народами Месопотамії. Вивчення залишків матеріальної культури засвідчило, що ця культура належала високорозвиненому народові, який будував добре сплановані міста і села, займався ремеслом і зем­леробством, скотарством, торгівлею, мистецтвом, мав свою писем­ність.

У містах будинки зводилися з обпаленої цегли (високий показник цивілізації!), керамічних матеріалів (каналізаційні труби). Міста були добре сплановані. Вулиці у них були прямими, прокладалися з півночі на південь. Зводилися дво- і триповерхові будинки. Місто оточували стіни фортеці висотою більше 15 м та шириною біля основи до 12 м, викладені цеглою, з численними баштами. Все це говорить про добре організовану державу такого самого типу, як Єгипет та Вавилон. Спірним є питання про причини загибелі цієї цивілізації. Припуска­ється, що її зруйнували завойовники - арії, однак відсутні сліди боїв, пожеж та ін. Скоріше за все, цивілізація з незрозумілих причин зникла ще до приходу аріїв, як це сталося, наприклад, з містами-державами майя в доколумбовій Америці.

Арійська історія Індії розпочинається з середини ІІ тисячоліття до н. е. Самі арії є великим відгалуженням індоєвропейського етніч­ного суспільства, яке дало згодом початок індусам, хетам, грекам, персам, скіфам та багатьом іншим народам. Історико-лінгвістичний аналіз свідчить про те, що всі перелічені народи мали своїм загаль­ним походженням стародавню індоєвропейську мовну групу, бать­ківщиною якої, за останньою версією, були у УІ-У тисячолітті до н. е. північні нагір’я Ірану (В. Іванов, Т Гамкрелідзе). Лінгвістичний аналіз мов стародавніх хетів, іранців, індусів, греків, римлян, гер­манців, слов’ян тощо показує, що ці мови походять з єдиного стародавнього джерела. Так, дуже схожим є пантеон стародавніх богів іранців, слов’ян, індійських аріїв, які розмовляли на санскри­ті (це зайвий раз підтверджує єдність історії роду людського).

Цікаво зіставити мову аріїв - санскрит та мову слов’ян. Подібність вражаюча:

С

Слов’янська

анскрит

в

агні

ваю

вар

раса

датта

вєди

дварос

дамос

менсис

васана

тапас

скамбха

рішта

ратайштар

сута

джнана

пасу

огонь вітер (віє) вода (варити) роса

дати, давати

знання, відати

двір

дім

місяць

весна

тепло

лава (рос. - скамья) решето ратай (воїн) доба (рос. - сутки) знання

худоба (пор. пастух, пасовище)

Таких словесних пар можна навести сотні. З приходом у долини Інду та Гангу євреїв, аж до V століття до н. е. в Індії існувало багато держав, які воювали між собою. Цей період відображено в епічних поемах «Ма- хабхарата» та «Рамаяна», а також у стародавніх індійських «Ведах». До середини першого тисячоліття у долині Гангу сформувалося 16 держав з аристократичними формами правління, обраними «царями» - раджами. Необхідність внутрішньої консолідації з огляду на експансію Персид­ської держави Ахеменідів сприяла виникненню у V столітті до н. е. у до­лині Гангу двох великих держав - Магадхи та Кошали, які суперничали між собою. На початку V століття до н. е. за царя Аджаташатру пере­могла Магадха, яка у IV столітті до н. е. стала ядром імперії Нандів, котра об’єднала всі держави долини Гангу. За найдавнішими джерелами - пу- ранами, що презирливо відкликалися про династію Нандів, останні були вихідцями з варни шудр. Правитель Магадхи Уграсена був сином ци­рульника. Імовірно, він спирався на якийсь сильний громадський рух, що дозволило йому скинути царя Магадхи Шайшунага з династії Нандів

та розправитися з аристократами - кшатріями. У пуранах Уграсена на­зивався «винищувачем кшатріїв». Він створив сильну державу. Досить сказати, що коли Олександр Македонський хотів вторгнутися на тери­торію Магадхи, Уграсена виставив проти нього армію, яка складалася з 200 тисяч чоловік піхоти, 80 тисяч кінноти, 6 тисяч бойових слонів. Македонський не зважився атакувати військо Уграсени та був змушений залишити Індію. Надалі історія Магадхи пов’язана із діяльністю заснов­ника династії Маур’їв Чандрагуптою Маур’я.

Чандрагупта Маур’я - правитель Північної Індії (правив приблиз­но в 322-300 роках до н. е., за іншими даними - у 314-292 роках до н. е.). Згідно з буддійським джерелом він походив від кшатрійського роду Морія, але є відомості, що він служив у правителя Магадхи Уграсени, але потім посварився із царем і втік на північнийзахід, де примкнув до Олександра Македонського та підбивав його на похід проти Нандів.

Після відходу Олександра Македонського у 325 році до н. е. з Індії Чандрагупта очолив боротьбу проти греко-македонців та зміцнився на північному заході Індії, а у 317 році до н. е. скинув з престола сина Уграсени Дхана Нанда, запанував у Паталіпутрі. Близько 305 року до н.е. одержав перемогу (за 500 слонів) над частиною Афганістану та Ірану. Саме від Селевка І до Чандрагупти було відправлено посольство на чолі із греком Мегасфеном, який залишив великий опис Індії, - най­цінніше джерело відомостей про її історію. Після Чандрагупти Маур’ї правив його син Біндусара (293-268 роки до н. е.), а потім онук Чан­драгупти - імператор Ашока (268-231 роки до н. е.), за правління якого імперія Маур’їв досягла найвищого розквіту та могутності.