§ 3. Японська окупація і Друга світова війна

Восени 1931 року Японія напала на Китай. 18 вересня після серії провокацій японці перейшли у наступ, за короткий час окупувавши всю Маньчжурію. У березні 1932 року тут було проголошено прояпон- ську маріонеткову державу Маньчжоу-Го, яку очолив Айсиньгьоро Пуі - останній представник маньчжурської династії Цин, ліквідованої в роки Синьхайської революції.

За цих складних умов Чан Кайші був змушений боротися одно­часно з трьома ворогами: зовнішньою японською агресією, спорадич­ними бунтами окремих мілітаристів на місцях та збройними силами компартії, які претендували на владу в країні. Він обрав політику компромісу з японцями, з мілітаристами вів справи залежно від кон-

кретних обставин, а з комуністами жоден компроміс був неможливий. У 1934 році основні сили компартії було блоковано у провінції Цзянси. Однак керівництво компартії зуміло організувати прорив і після бага- томісячного маршу привело війська на північний захід країни, у так званий «особливий район» з центром у місті Яньань. Ці події увійшли в історію компартії як «Великий похід». Чан Кайші планував продо­вжити боротьбу з комуністаи і там, але тут збунтувалася низка його генералів, які вважали більш пріоритетним завданням замирення з ко­муністами і спільну боротьбу з японською агресією. В результаті Сі- анського інциденту було підписано угоду про створення єдиного фрон­ту між компартією і Гоміньданом.

Уряд Чай Кайші ще під час Веймарської республіки одержував військову допомогу від Німеччини. З приходом до влади Гітлера допо­могу було збільшено з метою боротьби з комуністами. У Китаї було створено заводи з виготовлення ліцензованого німецького озброєння, німецькі радники навчали особовий склад, до Китаю експортувалися шоломи, гвинтівки Gewehr 88 і 98, пістолети Mauser. Китай також одержував незначну кількість літаків Henschel, Junkers, Heinkel та Messerschmitt, гаубиць Rheinmetall і Krupp, протитанкові і гірські гар­мати, наприклад, Pak 35/36, з’явилися також легкі танки PzKpfW I.

25 листопада 1936 року Японія і Німеччина уклали Антикомінтер- нівський пакт, спрямований проти СРСР і комуністичного руху. 12 грудня 1936 року стався Сіанський інцидент, який примусив Чан Кай­ші об’єднатися з комуністами. 7 липня 1937 року з конфлікту біля мосту Лугоуцяо неподалік від Пекіна розпочалася «велика» війна між Японією і Китаєм. З цього моменту, на думку багатьох китайських іс­ториків, починається Друга світова війна. 21 серпня 1937 року було підписано радянсько-китайський договір про ненапад, після чого СРСР став надавати військову й економічну допомогу уряду Чан Кайші (Ки­таю поставлялися літаки І-16 та інша військова техніка, спочатку на боці Китаю воювали радянські льотчики). Німецьку військову допо­могу Китаю було припинено.

§ 4. Створення Китайської Народної Республіки

Розгром мілітаристської Японії у серпні - вересні 1945 року за­вершив Другу світову війну, звільнивши від японських військ країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. У Китаї точилася жорстока грома-

482

дянська війна. Радянська Червона армія повністю окупувала Маньчжу­рію, прийнявши капітуляцію більшої частини Квантунської армії. На цей час на території Маньчжурії діяли лише розрізнені партизанські загони і розвідгрупи китайських партизанів. У вересні 1945 року роз­почалося масове перекидання збройних сил компартії з Північного та Східного Китаю в північно-східну частину країни. До листопада туди перейшло близько 100 тис. бійців 8-ої та 4-ої армій. З цих частин, пар­тизанських формувань і місцевих жителів було сформовано Об’єднану демократичну армію Північного Сходу, яка стала кістяком Народно- визвольної армії Китаю.

Радянська армія знаходилася в Маньчжурії включно до травня 1946 року. За цей час радянська сторона допомогла китайським комуністам організувати, навчити та озброїти нові китайські війська. У результаті цього, коли гоміньданівські війська почали у квітні 1946 року входити до Маньчжурії, вони, на свій подив, виявили там не розрізнені парти­занські загони, а сучасну дисципліновану армію комуністів. Ситуацією в Маньчжурії зацікавилися і в Білому домі. Перший загін збройних сил США у складі двох дивізій морської піхоти висадився в Китаї в райо­ні Таньцзиня ще 30 вересня 1945 року. До осені в Китаї знаходилося вже понад 100 тис. американських військовослужбовців. Американські експедиційні війська, головним чином морські піхотинці, намагалися не втручатится в стосунки між компартією і Гоміньданом. Але вони активно взаємодіяли зі збройними силаи легітимного китайського уряду - військами Гоміньдану, перш за все у прийнятті капітуляції японських військ у Північому та Центральному Китаї, а також у під­триманні порядку й охороні різноманітних важливих об’ єктів у китай­ських містах. З самого початку командування військ Гоміньдану при­пустилося стратегічної помилки: незважаючи на успіхи в перших зіт­кненнях з Об’єднаною демократичною партією в Маньчжурії, воєнні дії в Північно-Східному Китаї не буди доведено до кінця, Гоміньдан спрямував свої зусилля не на боротьбу з регулярними військами ком­партії, а на знищення партизанського руху і партизанських баз у Цен­тральному, Східному та Північому Китаї. Зміцнившись за допомогою радянської сторони, за підтримки місцевого населення війська Мао Цзедуна до осені 1948 року досягли чисельності в 600 тис. чол. З 1 листопада Об’єднана демократична армія стала називатися 4-ою Польовою армією. Очолив її Лінь Бяо.

У листопаді 1948 року 4-та Польова армія розпочала рішучі бойо­ві дії проти гоміньданівців. За короткий час було розбито 52 дивізії Чан

Кайші, ще 26 дивізій, підготовлених військовими інструкторами США, перейшли на бік компартії. На початку 1949 року армія увійшла в Пів­нічний Китай, де об’єдналася з військами 8-ої армії компартії. 15 січня було взято Тяньцзинь, 22 січня - Пекін. До весни 1949 року збройні сили компартії звільнили від гоміньданівців весь Китай північніше ріки Янцзи і східніше провінції Ганьсу. До кінця громадянської війни Народно-визвольна армія становила могутню чотиримільйонну армію, яка була найбільшою в Азії. 24 квітня 1949 року війська компартії під проводом маршала Лю Бочена увійшли до столиці гоміньданівського Китаю міста Нанкін. Сам гоміньданівський уряд ще в лютому переїхав на південь країни до Кантона, а потім разом із залишками відданих йому військ утік на острів Тайвань. Наприкінці року Народно-визвольна армія Китаю знищила основні угруповання Гоміньдану на континенті, переможно завершивши третю громадянську війну в Китаї. 1 жовтня 1949 року в Пекіні було проголошено Китайську Народну Республіку. Наступного дня Радянський Союз першим визнав КНР і уклав з нею договір про дружбу, союз та взаємну допомогу.

Дотримуючись радянської моделі, компартія приступила до ство­рення планової економіки. Але, на відміну від СРСР, Китай не поспішав з проведенням жорсткої аграрної колективізації і поспішної індустрі­алізації. Перший п’ятирічний план 1953-1957 років не був успішний у всьому, але він продемонстрував перевагу політичної стабільності, тобто ще більше зміцнив авторитет Мао Цзедуна.

Зблизившись із СРСР, Китай відповідно опинився в економічній ізоляції з боку США та інших країн НАТО. Натхненний успіхами, Мао Цзедун наважився на демократизацію і спробував задіяти міську інте­лігенцію для соціалістичного будівництва.

^ш § 5. Культурна революція

У 1966 році голова компартії Мао Цзедун розпочав масову кампа­нію з «підтримання революційного духу в масах». Її фактичним за­вданням було утвердження маоїзму як єдиної державної ідеології і знищення політичої опозиції. Масова мобілізація молоді, яка одер­жала назву «червоногвардійців», була позбавлена чіткої організації через раптовість дій голови і відсутність єдності в середовищі лідерів компартії. Фанатично віддані «образу Голови», студенти, робітники і школярі зайнялися пошуком і розвінчуванням «класових ворогів», 484

підбурювані радикальною клікою до атак на більш поміркованих ліде­рів партії. Найвидатнішою постаттю в керівному складі компартії, політично і фізично знищеної внаслідок культурної революції, став Лю Шаоци. Ден Сяопін опинився на трудовому перевихованні - робітни­ком тракторного заводу. Некерована енергія критичо налаштованої молоді навалилася на інтелектуалів, релігійні інститути, культурні пам’ятки Китаю, а також на рядових громадян - носіїв старих культур­них цінностей.

Після падіння Лінь Бяо у вересні 1971 року позначилася зміна курсу в напрямку співробітництва з капіталістичним табором.

Після смерті у 1976 році Мао Цзедуна владу в країні взяли рефор­матори Ден Сяопін і Ху Яобан, які наприкінці 1978 року проголосили політику «реформ і відкритості». На XIV з’їзді компартії (1992 рік) було проголошено курс на побудову соціалістичної ринкової економіч­ної системи з китайською специфікою. Фактично введення економічної реформи означало справжню «революцію зверху», яка полягала в по­ступовому й частковому згортанні тоталітарної маоїстської моделі жорсткої централізації економіки і переведенні частини галузей на­родного господарства на ринкові рейки, але за умови повністю незмін­ної політичної надбудови в особі компартії, яка монопольно керує країною. Така система дуже схожа на так звану нову економічну по­літику 1921-1930 р. в радянській Росії, коли диктаторська влада партії більшовиків поєднувалася з введенням ринкової економіки. Тоді в Ро­сії «двовладдя» ринку і політичної диктатури протрималося 10 років. Як довго воно протримається в сучасній Піднебесній? На це запитан­ня може відповісти тільки сам Китай.