- •Глава 1
- •§ 1. Створення держави
- •Глава 2
- •§ 1. Утворення держави
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний устрій
- •§ 4. Право Стародавнього Вавилона
- •Глава 3
- •§ 1. Виникнення держави
- •§ 2. Суспільний устрій у Хетській державі
- •§ 3. Державний устрій стародавніх хетів
- •Глава 4
- •§ 1. Виникнення держави
- •§ 2. Суспільний устрій Стародавньої Індії
- •§ 3. Державний устрій Стародавньої Індії
- •§ 4. Право Стародавньої Індії
- •Глава 5
- •§ 1. Виникнення держави
- •§ 2. Династична історія Китаю
- •Глава 6
- •§ 1. Античний світ
- •§ 2. Мінойська держава
- •§ 3. Крито-мікенська державність
- •Глава 7
- •§ 1. Виникнення держави
- •§ 4. Право Афін
- •Глава 8
- •Глава 9
- •§ 1. Утворення держави
- •§ 2. Суспільний та державний лад Риму
- •§ 3. Римське право
- •Глава 10
- •§ 1. Виникнення держави
- •§ 3. Державний устрій Арабського халіфату
- •§ 4. Мусульманське право
- •Глава 11
- •§ 1. Династії Середньовічного Китаю
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний устрій
- •§ 1. Делійський султанат
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний устрій і право
- •Глава 13
- •§ 1. Виникнення держави
- •§ 2. Династична історія Японії
- •§ 3. Феодальне суспільство Японії. Палац
- •§ 4. Духовний світ
- •Глава 14
- •§ 1. Становлення держави
- •§ 1. Становлення держави
- •§ 2. Право
- •§ 1. Становлення держави
- •Глава 18
- •§ 1. Становлення держави
- •§ 2. Велика Хартія вольностей 1215 року
- •§ 3. Ранньофеодальна монархія в Англії
- •§ 4. Англосаксонська система права
- •Глава 19
- •§ 1. Канонічне право
- •§ 2. Середньовічне міське право
- •Глава 20
- •§ 1. Утворення держави
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний устрій
- •§ 4. Право майя
- •Глава 21
- •§ 1. Утворення держави
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний устрій
- •Глава 22
- •Глава 23
- •§ 1. Виникнення буржуазної держави
- •§ 2. «Акт про краще забезпечення свободи підданих та про попередження ув’язнень за морями» (Habeas Corpus Act, 1679 рік)
- •§ 3. «Славна революція» 1688 року
- •§ 5. Розвиток загального права
- •§ 6. Розвиток англійського
- •Глава 24
- •§ 1. Війна за незалежність. Декларація незалежності сша 4 липня 1776 р.
- •§ 4. «Білль про права» 1791 року
- •§ 5. Громадянська війна в сша
- •§ 6. Зміни в політичній системі сша на початку хх століття
- •§ 7. «Новий курс» Франкліна Делано Рузвельта у сша
- •§ 2. Коституційна монархія
- •§ 4. Якобінська диктатура
- •§ 6. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта
- •§ 7. Французький цивільний кодекс 1804 року
- •§ 11. Народний фронт
- •§ 13. П’ята республіка
- •§ 1. Конституційна хартія Пруссії 31 січня 1850 року
- •§ 2. Об’єднання Німеччини.
- •§ 3. Карне уложення Німецької імперії 1871 року
- •§ 4. Німецьке цивільне уложення 1896 року
- •§ 6. Встановлення
- •§ 7. Утворення
- •Країни Сходу
- •Глава 27
- •§ 1. Колонізація Індії
- •§ 2. Національно-визвольний рух в Індії. Махатма Ганді
- •Глава 28
- •§ 1. Династія Цин
- •§ 3. Встановлення Республіки
- •§ 2. Революція 1911 року і створення Китайської Республіки
- •§ 3. Японська окупація і Друга світова війна
- •§ 4. Створення Китайської Народної Республіки
- •Глава 29
- •§ 3. Цивільне і карне законодавство
- •§ 4. Хх століття Японії
§ 6. Розвиток англійського
цивільного та карного права у ХУІП-ХІХ століттях
Поділ на цивільне і карне право стосовно Англії має умовний характер. Галузева структура права не визнається англійськими юристами, як і поділ класичного римського права на приватне і публічне. Ставши на шлях капіталістичного розвитку однією з перших серед європейських країн, Англія поєднувала новий зміст правових норм, які замінили феодальні конструкції і застарілі середньовічні форми права.
У ХІХ столітті продовжував зберігатися поділ майна на «реальну» і «особисту» власність. Цьому відповідали і форми захисту власницьких прав та інтересів: реальні й особисті позови. Перші регулювали
377
спори, які виникали з питань земельної власності, родової нерухомості та володіння титулами. При успадковуванні діяло право майорату. Особисті позови були покликані захищати речові, авторські та патентні права. Основна тенденція еволюції власницьких стосунків полягала у вивільненні права власності від середньовічних термінів і юридичних принципів. Поступово до юридичої практики вводяться закони, які стали легітимною основою створення різноманітних видів капіталістичних підприємств: інвестиційних компаній, банків та акціонерних товариств.
Сімейне право, яке залишалося протягом тривалого часу однією з найконсервативніших галузей англійського права, наприкінці ХУШ - у ХІХ столітті зазнало лібералізації. У 1836 році було офіційно визнано цивільний шлюб, а в 1857 році - розлучення. У 1882 році заміжні жінки одержали право розпоряджатися своєю власністю в майновому обороті. Але це були незначні поступки англійкам за умови збереження залежності дружини від чоловіка. Навіть за делікти, вчинені в його присутності, чоловік ніс відповідальність.
У карному праві в післяреволюційний період не відбулося радикальних змін. Зберігалася середньовічна тричленна класифікація злочинів: зрада (тризн), важкі карні злочини (фелонія) та дрібні (місдимі- нор). Наприкінці ХУШ століття перелік тяжких злочинів поповнився новими різновидами злочинних діянь, які традиційно каралися смертною карою. До 60-х років ХУІІІ століття таких злочинів налічувалося 50 видів, а на початку ХІХ століття - вже близько 150. Смертна кара призначалася за умисне поранення худоби, вирубування садових дерев та кишенькову крадіжку. Найважливішою метою покарання вважалося залякування підсудного і суспільства в цілому. Документ, який датується 1752 роком, проголошував, що «смертна кара повинна бути доповнена подальшими жахами та знаками безчестя». Місдимінори каралися штрафом, відправленням до виправних установ та тілесними покараннями залежно від тяжкості вчиненого злочину. За вчинення фелонії передбачалася каторга від одного місяця до двох років або смертна кара.
На початку ХІХ століття англійський парламент видав серію актів, спрямованих на пом’ягшення покарань і лібералізацію системи карного права. Було скасовано особливо застарілі феодальні способи покарання: публічне побиття жінок і виставляння біля ганебного стовпа. Значно скорочувалося і застосування смертної кари. З 200 передбачуваних старим законодавством випадків залишалося лише чотири.
Основна маса карних справ розглядалася у двох судах асизів - традиційно роз’єднаних судах загального права. Таке ж значення мав новий, прийнятий у 1834 році, Центральний суд. Він розбирав справи міста Лондона і деяких центральних графств, а також злочини, спрямовані проти державних інтересів. Судовою інстанцією виступала і Палата лордів, яка наділялася ексклюзивною юрисдикцією стосовно перів.
Найзначніші кроки щодо модернізації карного права Англії було здійснено у другій половині ХІХ століття, коли парламент усунув кількасот застарілих норм і законів. Тим самим системі карного права надавався новий зміст, що призвело до усунення феодального поділу злочинів на фелонії та місдимінори. Поступово вводилася нова класифікація, яка відображала види злочинів, що виникли в епоху становлення буржуазних відносин. Вони стосувалися в основному порушення прав власності - речових, авторських та патентних. Прогресивним було і введення принципу відповідності покарання характеру і ступеню тяжкості злочину. Демократизація зачепила також процедуру розгляду карних справ. У 1836 році спеціальним законом обвинуваченим, які перебували у в’язниці, надавалося право користуватися послугами адвокатів.
Протягом усього ХХ століття в Англії продовжувалася політика спрощення і модернізації карного права країни шляхом створення консолідованих актів, які містили одночасно кодифіковане законодавство попереднього періоду і нові правові положення.
Таким чином, найважливішою особливістю розвитку англійського карного і цивільного права була його поступова модернізація, яка передбачала плавний перехід від феодальних юридичних конструкцій до нових, які відповідали б інтересам буржуазних кіл, що прийшли до влади і потребували захисту своїх майнових прав. Вплив революції середини ХУІІ століття обмежився лише фрагментарними змінами в галузі права.
