§ 7. Утворення

Федеративної Республіки Німеччини

Ще до падіння гітлерівського режиму країни антигітлерівської коаліції розробили низку заходів стосовно майбутнього Німеччини. 14 серпня 1941 року Сполучені Штати Америки і Велика Британія прийняли «Атлантичну хартію», яка проголошувала на майбутнє позбав­лення Німеччини всіх завоювань, її роззброєння, встановлення у кра­їні демократичного режиму. 26 травня 1942 року було укладено Англо- радянський договір, який передбачав, що союзники вживуть усіх необ­хідних заходів, аби в майбутньому зробити неможливою агресію з боку Німеччини або іншої пов’язаної з нею держави.

13 січня 1942 року в Лондоні конференція дев’яти союзних країн, окупованих Німеччиною (Бельгія, Чехословакія, Франція, Греція, Люксембург, Голландія, Норвегія, Польща, Югославія), ухвалила Де­кларацію, яка засуджувала фашизм. Відповідно до цього документа «... винні і відповідальні, якою б не була їхня національність, були б розшукані, передані до рук правосуддя і піддані суду, і щоб вироки були приведені до виконання».

У лютому 1945 року відбулася Ялтинська конференція трьох дер­жав - СРСР, США та Великої Британії. Було прийнято рішення, що в післявоєнній Німеччині союзники вживуть заходів щодо знищення мілітаризму і нацизму. 8 травня 1945 р. було підписано Акт про без­відмовну капітуляцію Німеччини.

17 липня 1945 р. у пригороді Берліна Потсдамі зустрілится голови держав СРСР, США, Англії та Франції, які уклали Потсдамські угоди щодо Німеччини. Територія Німеччини розподілялася на чотири зони окупації, вся повнота влади в яких належала командувачам окупацій­ними військами союзних держав. Для управління загальними справа­ми створювалися Союзна контрольна рада з командувачів військами, а також Рада міністрів іноземних справ для розв’язання міжнародних проблем. Відновлювалися Веймарська конституція 1919 року і права

461

земель як суб’єктів федерації. Союзна контрольна рада діяла відповід­но до принципів одностайності. Командувачі військами головували в ній по черзі. У 1946 році США і Велика Британія об’єднали свої зони окупації у так звану «Бізонію», яка у 1948 році, після приєднання французької зони, стала називатися «Тризонією». На Лондонській конференції країн США, Великої Британії, Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу урядам окремих земель було доручено розпочати під­готування Конституції для тих із них, що входили до зони окупації США, Великої Британії та Франції і скликати установчі збори.

26 липня 1948 року прем’єр-міністри США, Великої Британії та Франції утворили конституційну комісію, яка розробила проект Кон­ституції і подала його до Парламентської ради, яка складалася з 65 депутатів, обраних ландтагами земель. У травні 1949 року проект було схвалено парламентами земель і затверджено військовими губернато­рами США, Великої Британії та Франції. 23 травня 1949 р. Конститу­ція (Основний закон) Німеччини набрала чинності.

У першому розділі Конституції ФРН містилися широкі права і сво­боди громадян, які відповідали тогочасним міжнародним стандартам. Конституція сприйняла риси Веймарської конституції. ФРН будувала­ся як федерація земель, що мали свої ландтаги й уряди.

Федеральний парламент складався з двох палат: Бундестагу та Бундесрату. Депутати Бундестагу обиралися на чотири роки за зміша­ною системою: половина депутатів - на мажоритарній основі, а інша половина - на пропорційній основі за земельними партійними спис­ками. Бундесрат формувався урядами земель, які надсилали до нього своїх представників. Кожна земля мала не менш ніж три голоси, землі з населенням понад 2 000 000 мешканців мали чотири голоси, а землі з населенням понад 6 000 000 жителів - шість голосів. Кожна земля посилала до верхньої палати парламенту стільки членів, скільки мала голосів. Голоса землі подавалися як єдиний голос і виключно присут­німи на засіданні депутатами або їхніми заступниками.

ФРН - парламентська республіка з сильною виконавчою владою на чолі з обраним Бундестагом канцлером. Ним обирався за поданням президента лідер партії, яка мала більшість у нижній палаті парламен­ту. Повноваження канцлера надзвичайно широкі. Він призначає й усу­ває міністрів, спрямовує всю діяльність уряду, пропонує проекти за­конів, підписує акти президента. Останній здійснює в основному представницькі функції. У серпні 1949 року на підставі нової Консти­туції було проведено всезагальні вибори. У вересні 1949 року в місті Бонн зібрався Бундестаг. Він спільно з представниками земель обрав президента і сформував уряд Федеративної Республіки Німеччини.

Тривалий час Німеччину було розділено на дві держави: Федера­тивну Республіку Німеччини і створену в радянській зоні окупації Німецьку Демократичну Республіку (НДР). 31 серпня 1990 року між цими державами було підписано двосторонній договір, відповідно до якого НДР увійшла до складу ФРН. Договір набрав чинності 3 жовтня 1990 року. З цього моменту НДР втратила свій суверенітет, її землі стали частиною Федеративної Республіки Німеччини, а конституція ФРН 1949 року - Основним Законом об’єднаної Німеччини.

Розділ 2