§ 11. Народний фронт

Прихід до влади фашистів в Італії, Німеччині, поразка республі­канців в Іспанії оживили реакційні сили по всій Європі, в тому числі у Франції. Тут виникають фашистські та профашистські організації і спілки: засновані 1927 року «Бойові хрести» (де ля Рок), які висту­пали за насильницьке зниження парламентського ладу, створена в 1933 року «Французька солідарність», «Патріотична молодь», сформована 1924 року, «Селянський фронт». Фашисти починають створювати свої нелегальні бойові загони, викорстовують будь-які помилки парламент­ського режиму для пропаганди своїх ідей. Наприкінці 1933 року вони використали «справу Стависького» як привід для збройного виступу. Олександр Стависький народився 1886 року в Україні поблизу Києва в родині зубного лікаря. У Франції він організував шахрайську акцію - ви­пуск фальшивих облігацій на суму 200 000 000 франків. 9 січня 1934 року він учинив «самогубство». Оскільки Стависький був пов’язаний з ба­гатьма депутатами і міністрами, фашисти вирішили використати цю справу як привід для приходу до влади. Вони висунули гасла «Геть крадіїв!», «Виганяйте геть депутатів!». 6 лютого 1634 року декілька десятків тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа. Вони намагалися прорватися до парламенту, розігнати палату депутатів і за­хопити будинки державних установ.

Державний переворот не відбувся. Тоді в ході вуличних боїв стала утворюватися єдність дій комуністів, соціалістів та деяких демократич­них партій. 12 лютого 1934 року у всезагальній антифашистській за- бастовці взяли участь 4,5 млн чоловік. 27 липня 1934 року у Франції відбулося те, що не сталося в Німеччині: було підписао Пакт про єдність дій комуністів і соціалістів. Обидві партії зобов’язувалися вести бороть­бу з фашизмом усіма засобами, у разі вуличних зіткнень надавати одне одному підтримку. 14 липня 1935 року склався Народний фронт Франції, куди увійшли комуністи, соціалісти та радикали. Саме тоді сформува­лися ті політичні зв’язки, які виявилися у 1946 році під час проголо­шення Четвертої республіки у Франції. Програма Народного фронту передбачала заборону фашистських організацій, скорочення робочого тижня без зменшення заробітної плати, розширення прав профспілок, поліпшення системи соціального забезпечення, створення національно­го бюро з продажу зерна, встановлення стабільних цін на сільськогос­подарські продукти, націоналізацію французького банку.

У 1936 р. Народний фронт перемагає на виборах і намагається реалізувати свою програму. Важливо відзначити, що не тільки Франція, а й інші капіталістичні держави у складних економічних умовах вба­чали вихід з кризи через державне втручання в економіку й соціальну сферу. З такими ідеями приходить до влади лейбористська партія в Англії, державне регулювання економіки становить основний зміст «нового курсу» Рузвельта. Саме ці ідеї підтримувалися населенням зазначених країн на виборах. Фашисти пішли в підпілля, стали вла­штовувати вибухи, підпали, вбивства, створювати таємні склади зброї. Було створено таємну організацію фашистів-кагулярів.

Французькі монополії, протидіючи реалізації соціальної програми Народного фонту, вдавалися до випробуваного засобу боротьби з ро­бітниками - «втечі капіталів». Вони стали переводити грошові засоби в іноземні банки, позбавляючи інвестицій національну промисловість,

створюючи штучну господарську кризу, на хвилі якої намагалися змі­нити владу. І це їм удалося. До влади прийшли реакційні кола на чолі зі зрадниками і капітулянтами П’єром Лавалем і маршалом Петеном. Лаваль відкрито закликав до поразки Франції у війні з фашистською Німеччиною. Їхня капітулянтська політика передбачила поразку в 1940 році Франції, яка була окупована Німеччиною протягом двох тижнів. Дякуючи за це, Гітлер дозволив на півдні в неокупованій час­тині Франції створити крихітну республіку зі столицею в курортному місті Віші. Вона одержала назву «Республіка Віші». П’єр Лаваль від­правив до Німеччини на примусові роботи 750 тис. французів. Після розгрому фашистської Німеччини обидва зрадники - Петен і Лаваль - будуть засуджені до смертної кари. Старця Петена пощадять і замінять шибеницю тюрмою, а Лаваль буде повішений.

Уроки Національного фронту відіграли позитивну роль не тільки для Франції, а й для всіх прогресивних сил Європи. Вони довели, що перед загрозою загальної небезпеки прогресивні демократичні сили повинні знаходити спільну мову, іти на взаємні компроміси задля бо­ротьби з силами реакції.

^ш § 12. Четверта республіка

У період окупацій Франції було створено Рух Спротиву. Його орга­нізатором була французька комуністична партія. У Лондоні генерал Шарль де Голль сформував комітет «Вільна Франція». Пізніше він став називатися «Франція, що бореться». До нього примкнули адміністрації Чаду, Камеруну, Північного Конго та інші французькі колонії. В лис­топаді 1942 року Англія і США розпочали наступи в Алжирі і Марок­ко . Після звільнення французьких володінь у Північній Африці 3 червня 1943 року в Алжирі було створено Французький комітет націо­нального звільнення (ФКНЗ). 3 квітня того ж року до нього увійшли два представники комуністичної партії. У червні 1944 року комітет, очолюваний Шарлем де Голлем, було перетворено на Тимчасовий уряд Франції, який керував країною в перший період після звільнення - з 1944 по 1946 рік.

Після війни перед Францією гостро постає питання: чи відновлю­вати державу відповідно до конституційних законів 1875 року або створювати нову Конституцію? Воно вирішувалося на референдумі і виборах 21 жовтня 1945 року. Референдум відкинув конституційний

426

лад Третьої республіки. За результатами виборів до Установчих зборів більше всього голосів (5 млн) одержала комуністична партія, визнана виборцями завдяки своїй боротьбі в роки війни. Соціалісти одержали 4,6 млн, радикальна партія «Народно-республіканський рух» (МРП) - 4,5 млн, а праві партії - 2,9 млн голосів. Маючи більшість, комуністи й соціалісти стали готувати для внесення на референдум проект парла­ментської республіки. Голова тимчасового уряду Шарль де Голль, який прагнув створити республіку президентського типу, пішов у відставку. Було утворено трипартійний коаліційний уряд.

19 квітня 1946 року Установчі збори прийняли проект Конституції, яка передбачала наявність однопалатного парламенту, обмеження прав президента, залежність уряду від парламенту і закріплювала розгалу­жену програму націоналізації. Але 5 травня того ж року під час рефе­рендуму цю Кнституцію було відхилено. 2 червня 1946 року відбулися вибори до нових Установчих зборів, які виробили новий проект Кон­ституції, що враховував побажання всіх членів коаліції. Проект перед­бачав наявнісь двопалатного парламенту, розширював права президен­та і звужував програму націоналізації. Цей проект 13 жовтня 1946 року було схвалено на референдумі французьким народом. 24 грудня того ж року Конституція набула чинності.

Конституцією 1946 року у Франції встановлювалася Четверта рес­публіка. В ній підтверджувалися права і свободи, проголошені ще Декларацією прав людини і громадянина 1789 року. Додатково закріп­лювалися права на організацію профспілок і забастовки, рівноправ­ність чоловіків і жінок. Заборонялася дискримінація за мотивами на­ціональної належності, віросповідування та політичних переконань. Передбачалося обмеження прав приватних монополій, гарантувалося право на матеріальне забезпечення, відпочинок, працю, безкоштовну світську освіту будь-якого рівня.

Франція відповідно до ст. 1 Контситуції проголошувалася непо­дільною, світською, демократичною і соціальною республікою. В окре­мому розділі закріплювався народний суверенітет. Виборчими правами наділялися всі повнолітні французькі громадяни обох статей.

Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради республіки. Нижня палата - Національні збори формувалася шляхом всезагальних прямих виборів. Рада республіки була верхньою палатою, яка обиралася комунами і департаментами на основі всезагального опосердкованого виборчого права. Законодавча влада зосерджувалася в нижній палаті. Рада республіки могла лише рекомендувати поправки

до законопроекту. Уряд ніс політичну відповідальність перед Націо­нальними зборами. Президент обирався обома палатами парламенту. Він призначав міністрів, але лише за попереднім схваленням Національ­ними зборами. Влада президента була обмеженою і мала в основому представницький характер. Таким чином, Конституція 1946 року офор­мила у Франції типову парламентську республіку.