Глава 29

Держава і право Японії в Новий і Найновіший часи

^ш § 1. Революція Мейдзі

Як і в деяких інших державах (наприклад, у Росії), політичний устрій Японії відставав від економічного й культурного розвитку кра­їни. Сьогунат, відігравши прогресивну роль у справі централізації країни і придушення феодальної міжусобиці, створив сприятливі умо­ви для економічного розвитку Японії, але потім, як і в Європі абсолю­тистські монархії, став гальмом для подальшого розвитку. Особливо негативно позначилася на розвитку країни політика жорсткого ізоля­ціонізму Японії, встановлена в період сьогунату Токугави, оскільки вона не відповідала інтересам промислових і торговельних кіл Японії. До середини ХІХ століття сьогунатом були невдоволені всі: імператор­ський двір, торгівельно-промислові кола, зубожіле самурайство, селя­ни й залишки даймьо, що збереглися. Сьогунатом були невдоволені й західні держави - США, Франція, Англія, Голландія та найближча сусідка Японії Росія. Вже не маючи підтримки усередині країни, сьо­гунат внутрішньо розкладався. Наступ на нього набув форми відро­дження монархії, яка давно перебувала у стані летаргії.

Реквієм Середньовіччю. Але перш ніж розпрощатися з японським Середньовіччям, зазначимо, що його не можна оцінювати тільки за його фіналом - старезним сьогунатом Токугава.

Вище говорилося про антропологічний чинник в історії держави і права. Якщо поглянути на цю історію в різних країнах з позиції кіль­кості палат парламенту, конгресів, кількості депутатів, переліку мініс­терств, характеру виборчих систем, то навряд чи можна відрізнити Японію від Англії чи Німеччини. У період Мейдзі, який наступив після Середньовіччя, Японія сприймає багато «європейських цінностей», але держава все ж таки залишиться японською; вона буде просякнута одер­жаним у спадок від Середньовіччя незнищенним духом Бусидо, який допоможе провести реформи Мейдзі швидко, рішучо та незворотньо.

Слово «Мейдзі» означає «оновлення», «освічене правління». «Ре­волюцію Мейдзі» можна зрозуміти як Революцію освіченого правлін­ня або Революцію оновлення. Так назвали події в Японії 1868 року, 486

коли після 250-літнього панування було ліквідовано режим сьогунату Токугави, а також реформи, що розпочалися потому; цим самим тер­міном назвали девіз і період правління імператора Муцухіто, це ж сло­во відповідно до японської традиції стало іменем самого імператора Муцухіто (1862-1912 роки).

Мейдзі розпочалося драматично. Ранком 3 (24?) березня 1860 року під час прямування до резиденції у паланкіні було вбито тайро - голо­ву «Ради старійшин» сьогунату і фактичного правителя Японії Іі На- осуке. 18 молодих самураїв, нехтуючи небезпекою, напали на числен­ну охорону сановника, прорвалися до паланкіна, відрубали голові уряду голову і, насадивши її на меч, урочисто понесли попереду себе. Подія, названа «убивством з зовнішнього боку воріт Сакурада», стала початком «Бакумацу» - періоду руйнування сьогунату. Причиною вбивства стала «ганебна» в очах молодих самураїв капітуляція уряду перед західними державами. Ще в період правління Тойотомі Хідейо- сі, а потім Токугави Іеясу розпочалася політика ізоляціонізму: заборо­нялося християнство, яке насаджувалося португальськими місіонера­ми, кораблям західних держав заборонялося з’являтися в японських портах, японцям заборонялося виїжджати до «варварських» (тобто західних) країн, а тим, хто виїхав, заборонялося під страхом смертної кари повертатися. Така політика тривала протягом 250 років. Але ж світ за цей час став зовсім іншим. «Варвари» перетворилися на індустрі­ально розвинені держави, які потребували ринків збуту.

Американців, французів та англійців приваблював Китай, а Японія була воротами до Піднебесної. Неодноразові пропозиції західних дер­жав відкрити японські порти для їхніх кораблів відхилялися сьогуна- том. 8 липня 1853 року до берегів Японії підійшла ескадра США з восьми парових військових кораблів під командуванням командора Метью Перрі з листом президента США до імператора Японії і ульти­мативною пропозицією відкрити японські порти для американських кораблів. На випадок відмови Перрі повинен був відкривати вогонь. Обурення безцеремонністю янкі охопило всю Японію, але загрозливий вигляд «чорних кораблів» змусив уряд сьогунату підписати принизли­вий договір. Американський консул Таусенд Харріс, який перебував у порту Симода, поводився вкрай нахабно і в 1858 році примусив під­писати принизливий для Японії торговий договір. Торгові договори були підписані також з Росією, Англією, Францією та Голландією. Кризова ситуація поділила Японію на два ворогуючі табори: «проза- хідники» вимагали від бакуфу реформ, які осучаснили б Японію, традиціоналісти обвинувачували реформаторів у зраді. Серед ортодок­сів було чимало освічених японців, таких як Йосида Сьоїн, учений- конфуціанець, прихильник імператорської влади. Його підтримували широкі кола дрібних самураїв, які перебували в жалюгідному стані і висловлювали невдоволення урядом.

У 1858 році помер тринадцятий сьогун Іесада, його змінив 13-літній Іемоті. Регент Іі Наосуке, який опікував його, посівши посаду тайро, став військовим диктатором Японії. Намагаючись зберегти сьогунат, він проводив політику лавірування: з одного боку, йшов на поступки захід­ним державам, а з другого - модернізував армію, закуповував нове озброєння, запрошував на службу західних фахівців і рішуче придушу­вав усередині країни опозицію, не зупиняючись перед стратою її керів­ників. Вторгнення західних держав, компромісна політика Іі Наосуке, яка зробила його «зрадником» в очах самурайства, породили серед са­мураїв, особливо молоді, націоналістичний рух проти «варварів»- іноземців та їхніх «прибічників» серед чиновників бакуфу.

Першою жертвою пав Іі Наосуке, потім сталися напади на чинов­ників бакуфу, представників західних держав. Войовничо налаштова­ні групи сисі («леви») нападали на іноземних моряків і дипломатів. У 1861 роки вони зарубали мечами Генрі Хойскена - перекладача аме­риканського консула Харріса, у липні 1861 року 15 сисі напали на британське представництво, яке охороняли 150 самураів бакуфу, по­ранивши мечем одного з дипломатів. У 1862 році четверо англійських дипломатів, які прогулювалися верхи околицями Йокагами, зустрів­шись із процесією правителя провінції Сацума, не побажали зійти з коней, аби поклонитися правителю провінції Сацума. Така «непо­штивість» «варварів» обурила самураїв, що супроводжували правите­ля, вони накинулися на англійців з мечами, зарубавши одного і тяжко поранивши інших. У відповідь Англія відправила до Японії ескадру, яка в серпні 1863 року обстріляла Кагосиму - столицю провінції Са­цума. У 1864 році Такатика - правитель провінції Морі, невдоволений занепадницькою, на його погляд, політикою бакуфу, на свій страх і ри­зик закрив протоку Симоносекі, збудував укріплення і наказав роз­стрілювати з гармат іноземні кораблі, що проходитимуть повз. Але об’єднана англо-франко-голландська ескадра подавила вогнем японські батареї і висадила двотисячний десант. Самураї бакуфу, що охороняли редути, кинулися навтьоки, не прийнявши бою.

Японію охопило обурення нездатністю сьогунату відстояти інте­реси країни. Невдоволення загрожувало перерости у громадянську війну.

В 1864 році відбулося кровопролитне зіткнення в місті Міто. Самураї- патріоти створили загін «Тенгу» (тенгу - лісові казкові чудовиська) і стали громити будинки прихильників бакуфу, але були розгромлені урядовими військами, загинуло близько 2 тис. тенгу. Похід тенгу на сто­лицю Кіото також був розгромлений урядом і супроводжувався числен­ними жертвами. У конфлікт було втягнено даймьо - правителів провінцій. Один з них Морі Такатика свого часу марно намагався перекрити про­току Симоносекі, модернізував і переозброїв свої війська і вийшов з-під підкорення бакуфу. Спрямована проти нього 150-тисячна урядова армія була розгромлена, послана в 1866 році нова армія також зазнала поразки. У цей час радники імператора Комеї, вбачаючи безсилля бакуфу, запро­понували ввести пряме імператорське правління. Під прапори імператора стали самураї повсталих провінцій Тьосю, Сацума та Тоса. Позиції при­хильників імператорського правління підтримувалися західними держа­вами, які вимагали, аби укладені торгові договори були підписані імпера­тором, а не «якимись» чиновниками бакуфу.

В 1866 році помер сьогун Іемоті, а в 1867 році - імператор Комеї. Новий сьогун Токугава Йосинобу (Кейкі) незабаром відмовився від влади, і на престол вступив 16-літній імператор Муцухіто, який увійшов в історію під іменем Мейдзі (1852-1912 роки). У 1868 році розпочала­ся жорстока громадянська війна між прихильниками імператора і сьо- гунатом, яка завершилася в 1869 році перемогою імператорських військ. Імператор, девізом правління та іменем якого стало Мейдзі, відкрив епоху енергійних всебічних реформ, які поставили Японію в ряд передових держав світу. Тут японцям послугували їхнє вміння вчитися, висока самодисципліна, вихована в епоху сьогунату націо­нальна («родинна») консолідація і, мабуть, самурайський дух Бусидо, який дістався у спадок від героїчної епохи Середньовіччя.

Будь-яка революція здійснюється спочатку в головах людей. Під прикриттям режиму сьогунату, незважаючи на його закритість, в япон­ському суспільстві визрівали ідеї майбутніх перетворень. Їх носіями були молоді освічені самураї пізнього сьогунату - Кідо Такайосі, Сай- го Такаморі, Окубо Тосиміті, яких назвали «Ісин но Санкецу» («Троє шляхетних людей»).

Реформи Мейдзі розвивалися стрімко. 14 березня 1868 року імпе­ратор Муцухіто зібрав у столиці Кіото радників, даймьо, придворних, яким було зачитано «Клятву п’яти пунктів»:

1. Ми скликатимемо наради і управлятимемо народом, зважаючи на громадську думку.

2. Люди вищих і нижчих класів, без винятку, будуть одностайними в усіх заходах.

3. Поводження з громадянами і військовими чинами буде таким, що вони зможуть виконувати свої обов’язки, не відчуваючи невдово­лення.

4. Віджилі методи і звичаї будуть знищені, і нація піде Великим Шляхом Неба і Землі.

5. Пізнання запозичуватиметься в усіх націй світу, й Імперія досягне найвищого ступеня розквіту.

Безумовно, за спиною юного імператора стояли енергійні політики, і сама «Клятва» була написана видатним діячем Мейдзі Кідо Такайосі, рішучим провідником реформ і наставником імператора.

Політичною складовою Мейдзі стали знищення інституту сьогу- нату, відновлення в Японії прямого імператорського правління у фор­мі конституційної монархії і впровадження в країни сучасної політич­ної системи.

Суперечності Мейдзі. Для проведення реформ необхідно було не тільки усунути сьогунат, а й подолати суперечності серед реформато­рів. Гасло відновлення влади Тенно дозволило об’єднатися проти сьогунату різнорідним політичним силам: тим, хто розумів прирече­ність феодальних порядків і хотів іменем імператора освятити знищен­ня сьогунату і збудувати «європейську» Японію, і тим, хто, ліквідову­ючи застарілу владу Токугава, хотів відновлення привілеїв обділених самураїв, і тих, хто мріяв про відновлення незалежності даймьо. Після ліквідації сьогунату ці сили вступили у протиборство, яке вилилося в Сацумське повстання самураїв. Суперечності Мейдзі позначилися і на особистій долі тріумвірату «шляхетних».

Вождем самурайського повстання став недавній військовий міністр Мейдзі Сайго Такаморі («останній самурай»), у недавньому минулому соратник Кідо Такайосі. Повстання придушили урядові війська під проводом Окубо Тосиміті, за його вбито як «зрадника» самураями Такаморі. Непохитний Сайго Такаморі, як і личить самураєві, здійснить сепуку. Віддаючи данину пошани мужності незламного воїна, Японія спорудила йому пам’ятник і неухильно рушила шляхами реформ.

Реформа уряду. У перебігу перетворень реформатори відвідували країни Європи і США, вивчаючи їхній досвід управління.

Державну раду була поділена на три палати - Центральну, Ліву та Праву. В Центральній палаті було зосереджено законодавчі повнова­ження, Ліва стала консультативним органом, а Права зосередила

в собі всі адміністративні функції й управління департаментами. Кня­зівства наслідних даймьо були ліквідовані, самі вони переведені до столиці, де одержували «рисову пенсію», а замість князівств засно­вано префектури на чолі з урядовими чиновниками. На західний кшталт було реформовано армію. Відтепер вона будувалася на засадах всеза- гальної військової повинності. Станові формування самураїв було розпущено. Самураям, які не перебували на службі в урядових вій­ськах, заборонялося носити їхні традиційні мечі. Однак незламні при­хильники Бусидо знайшли вихід: вони масами стали вступати до армії, сформували офіцерський корпус, вносячи в армію дух самурайства, який сприятиме в подальшому мілітаризації Японії.

Реформа станів. Поділ населення за традиційною феодальною формулою «сі-но-ко-сьо» (самураї, селяни, ремісники та купці) було ліквідовано. Уведено три нові стани: вище дворянство (колишні даймьо), дворянство, простий народ. Поділ на стани не мав правового значення - їх було зрівняно в правах, кріпосне право було ліквідовано. Реформа станів супроводжувалася аграрною реформою. У 1872-1873 роках власність даймьо на землю було ліквідовано, знято заборони на продаж і розподіл землі; общинні землі селян оголошувалися власністю держа­ви (імператора), особисті наділи селяни одержали безкоштовно. Аграр­на реформа супроводжувалася укладанням кадастру. Всі землі було поділено на три категорії: вищу, середню та нижчу. Державний позе­мельний податок установлювався в грошах і не від розміру врожаю, а відповідно до кадастру і розмірів землі, становлячи 3 % її вартості.

^_ш § 2. Конституція 1889 року

Перед укладанням Конституції до Європи і США було відряджено спеціальну місію на чолі з Іто для вивчення західного конституційно­го досвіду. Як зразок використовувалася Конституція Пруссії. В 1889 році «Конституцію Великої Японської імперії» була від імені імпера­тора оприлюднена і в 1900 році набрала чинності.

Конституція складалася з семи глав і 46 статей. Японія ставала кон­ституційною монархією з формально сильними прерогативами імпера­торської влади. Вводився двопалатний парламент, у якому обиралася Нижня палата, а також Палата перів. Конституцію просякнуто ідеєю божественності і безперервності «на вічні часи» імператорської династії (статті 1, 3, 4). «Божественний і недоторканний» імператор проголошу-

491

вався верховним головнокомандувачем, оголошував війну й укладав мир, мав право розпуску нижньої палати, уряд був відповідальним перед імператором, якому надавалося право видавати «надзвичайні» накази. Але всі ці регалії імператора (явно за прикладом Конституції Бісмарка) «ввічливо» у застереженнях зводилися майже нанівець.

Суверенітет імператора мав здійснюватися «відповідно до установ Конституції», законодавча ініціатива належала нижній палаті, бюджет приймався за її згодою, видання законів і імператорських указів обу­мовлювалося згодою парламенту, міністри уряду могли давати імпе­ратору «поради», які по суті являли собою контрасигнатуру. Центр влади, як і в Конституції Бісмарка, знаходився в уряді, що, власне, і було метою «революціонерів» Мейдзі. За прикладом Конституції Бісмарка проголошувалася рівність громадян перед законом, всі ста­нові привілеї й обмеження скасовувалися. Рівність громадянських прав мала забезпечувати умови для безперешкодного розвитку власності, а через нижню палату - панування буржуазії.

Конституція, яка діяла до 1945 року, сукупно з іншими реформами Мейдзі забезпечила Японії динамічний розвиток її економіки, що до­сить швидко поставило її нарівні з розвиненими європейськими дер­жавами.