§ 2. Суспільний устрій у Хетській державі

У зарубіжній літературі суспільство хетів визначається зазвичай як феодальне¹. Радянські дослідники відповідно до доктрини «суспільно-економічних формацій» хетське суспільство найчастіше визначали як рабовласницьке або рабовласницько-феодальне. Проте ці визначення не розкривають усієї соціальної картини хетського сус­пільства. У ньому поєднувалися елементи первісносуспільних інститу­тів, наявність міцної автономної громади, патріархальність та держав­не рабовласництво, типове для східного державного феодалізму. Со­ціальні відносини у Хетській державі формувалися на основі добре розвиненого землеробства, скотарства (добре поставлене конярство), ремесла (звідси поширюється по багатьох країнах культура заліза), жвавих торговельних відносин (Анатолія - перехрестя торговельних зв’язків країн Ближнього Сходу). Слід також виділити сильно розви­нену військову функцію, яка була постійною та домінувала у Хетській державі над усім суспільно-політичним життям.

Господарський порядок та суспільний устрій у Хетській державі визначалися наявністю переважного (царського) та храмового госпо­дарства; приватне господарство у більшості випадків було похідним від державного чи храмового. На двірських і храмових землях склада­лися численні державні господарства - «будинки»: Будинок палацу, Будинок царя (Будинок Сонця), Будинок цариці, Будинок бога. У цих господарствах працювали в порядку повинності селяни - общинники, робітники, які отримували як платню ділянки державної землі, а також депортовані із завойованих країн та поселені на державних землях військовополонені - арнувала (букв. «той, хто повинен бути уведений (до полону»). У літературі вони іноді називаються рабами, але у дій­сності більша частина їх рабами у дусі римського права не була. Ар- нувала наділялися необхідними засобами виробництва: ділянкою землі, робочою та дрібною рогатою худобою, насінням тощо. Протягом трьох років арнувала звільнялися від несення повинностей, після чого, як і інші власники державних наділів, виконували одну з двох позе­мельних повинностей: або саххан (постачання худоби, продуктів хар­чування та ін.), або луцці (робота на державних чи храмових полях). Нерідко арнувала з числа взятих до полону ворожих воїнів хетські царі включали як воїнів до свого війська. На державну «панщину» арнувала витрачали приблизно половину робочого часу, решту вони працювали на своїх наділах.

Раби становили відносно невелику частину населення, їх праця використовувалася найчастіше на державних будівельних роботах, у скотарстві, домашньому господарстві; вони могли мати родину, бу­динок, одружуватися з вільними жінками; значна їх частина нерідко включалася до війська з правом, що випливає звідси, на отримання земельного наділу, звільненого від податків. Не надто жорсткий мо­ральний та правовий водорозділ між рабами та рештою населення пояснюється тим, що все населення у Хетській деспотії перебувало в сильній залежності від держави, аналогічній васалітету.

Наслідком розвиненого державного і храмового господарства та сильної воєнної функції неминуче ставали «одержавлення» всього суспільства та поява численного ранжируваного «служивого стану»: «начальники міст», «начальники поселень», «стольники», «воєначаль­ники», «начальник драбини» (командувач штурмовими загонами при взятті фортець - важлива посада, на яку призначались, як правило, царевичі), «начальник кімнати печатки» (хранитель царської скарбни­ці), «виночерпії», «головний над ковалями», «головний над садівника­ми», «головний над перекладачами» та інші «головні» і «великі» са­новники та чиновники. Люди, які отримували землю від царя, повинні були нести ту чи іншу повинність. У ранній період Хетської держави така залежність не була обов’язковою. Так, у стародавній редакції статті 47-а хетських законів говорилося: «Якщо хто-небудь має поля як дар царя, (то) він не повинен нести службу. Цар візьме зі столу хліб та дасть йому». Пізніше у цій статті говорилося: «Якщо хто-небудь має поле як дар царя, (то) він повинен нести службу». В іншому, більш пізньому варіанті статті встановлюється загальне правило: «Якщо хто- небудь має поле як дар царя, він повинен нести службу, пов’язану із володінням цього поля. Якщо його звільнять за наказом двору, він не повинен нести службу».

Державне господарство потребувало обліку та породжувало багато документації. При розкопках у Богазкьої, на місці колишньої столиці хетів, було знайдено державний архів, який містив понад 10 тис. кли­нописних «бухгалтерських» документів.