11. Охорона праці

Законодавство про охорону праці в Україні складається з Закону „Про охорону праці” від 21 листопада 2002 року, Кодексу законів про працю України (322-08), Закону України „Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (1105-14) та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Закон України „Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Фінансування заходів з охорони праці

Згідно Закону України „Про охорону праці” працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці, а фінансування цієї роботи здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фонд охорони праці підприємства формується за рахунок: частини прибутку від підприємницької діяльності, яка визначається колективним договором; відрахувань коштів підприємств; коштів одержаних від застосування органами державного нагляду за охороною праці штрафних санкцій за порушення нормативних актів про охорону праці. Ці фонди використовуються тільки на виконання комплексних заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Повітря робочої зони

Параметри мікроклімату

Одним з основних факторів, який впливає на організм людини, являється температура. Для контролю температури повітря необхідно встановити два термометра.

Один повинен показувати температуру поступаючого повітря з вентилятора, другий - температуру в цеху. В зимовий період підігрів холодного повітря досягається системою опалення, а також за допомогою калорифера. В теплий період року температура повітря в цеху значно перевищує оптимальні норми. Охолодження теплого повітря в цеху здійснюється шляхом підключення до калорифера холодоносія (холодну воду).

В цеху підтримується мікроклімат відповідний нормам санітарно-гігієнічних вимог.

Система вентиляції, яка використовується - припливно-витяжна з використанням вентиляційної камери. Вона піклується про підтримання необхідного мікроклімату та про чистоту повітря у виробничому приміщенні. Опалення цеху здійснюється за допомогою котельної, розташованої на території заводу.

Гігієнічне нормування виробничого мікроклімату здійснюється за ГОСТ 12.1.005-88 „ССБТ: Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны". Під робочою зоною розуміють простір висотою до 2 метрів над рівнем підлоги чи майданчика, на якій знаходиться місце постійного чи тимчасового перебування працівника. ГОСТ встановлює оптимальні і допустимі параметри температури, вологість і швидкість повітря в залежності від енерговитрат людини і періоду року. ГОСТ також враховує кількість теплонадлишків в робочій зоні.

Вимоги безпеки до опалення, вентиляції і аспірації

Вентиляція, аспірація та опалення приміщень повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.05-91, Норм технологічного проек­тування підприємств хлібопекарної промисловості, Інструкції з тех­нологічного проектування підприємств макаронної промисловості і цих Правил.

Вентиляція, опалення і аспірація виробничих, побутових і адміністративних приміщень, споруд і будівель повинні забезпечу­вати на постійних робочих місцях і в робочій зоні під час проведення основних і ремонтних (допоміжних) робіт метеорологічні умови (тем­пературу, відносну вологість і швидкість руху повітря), а також кон­центрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони у відповідності з додатками 1 і 2.

Система вентиляції, яка використовується - припливно-витяжна з використанням вентиляційної камери.. Опалення цеху здійснюється за допомогою котельної, розташованої на території заводу.

Гігієнічне нормування виробничого мікроклімату здійснюється за ГОСТ 12.1.005-88 „ССБТ: Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны". Під робочою зоною розуміють простір висотою до 2 метрів над рівнем підлоги чи майданчика, на якій знаходиться місце постійного чи тимчасового перебування працівника. ГОСТ встановлює оптимальні і допустимі параметри температури, вологість і швидкість повітря в залежності від енерговитрат людини і періоду року. ГОСТ також враховує кількість теплонадлишків в робочій зоні.

Загазованість і запиленість повітря

Нормується ГОСТ 12.2.028-84 ССБТ. Для здоров`я людини велике значення має газовий склад повітря, вміст в ньому шкідливих газів, парів, які проникають в організм і викликають порушення його фізіологічних функцій. Саме тому на виробництві вживають ряд заходів по зменшенню шкідливих речовин і підтриманню умов, які б задовольняли санітарним вимогам. До таких заходів відноситься вентиляція.