7 Лифу-юр и сіткою; к вогнегасник вуглекислий оу-2: і балон; 2 запірний клапан;

З веіпиль; 4 сифонна трубка; 5 дифузор-сіш оутворювач; <• - ногисгасник вутлекис- лоїннй-бромс тиловий ОУБ-ЗА: І балон; 2 ручка; 3 розпилювальний штуцер; 4 ковпак: 5 - сифонна трубка; <> - вошегасник іюрошковий: І корпус; 2 балон;

З шланг. 4 патрубок

Для приведення вогнегасника в дію потрібно повернути ексцентричну рукоятку (4) запірного пристрою на 180", щоб піднявся запірний гумовий клапан (5) і відкривався стакан із кислотою. Вогнегасник перевертають вверх дном, кислоліа частка заряду виливається із стакана і вступає в реа­кцію з лужною, а вуглекислий газ, шо утворюється, перемішує рідину, утворю­ючи піну і за рахунок надлишкового тиску викидає її через отвір (6) у корпусі.

Кількість піни 40...55 л, її стійкість 40 хв. Термін дії вогнегасника 50. ..70 с. довжина струменя 6. ..8 м.

Вогнегасник ОХП-ІО не сертифіковано і випуск його пришшепо.

ІІоніїрммо-ііінні вогнегасники бувають ручні (персносні) (ОВП-5;

0. ГШ-10) і нсрссувні (ОВІ1-100). До цісї групи належить стаціонарна повітря- но-пінна установка ОВПУ-250 та нсрсносні хімічні повігряно-пінні вогнегас­ники марок ОХВП-ІО; ОХВІІ-ІОМ га ОХВІМОММ. Цифри в маркуванні вог­негасників означають місткість або об'см корпуса в літрах. Корпус вогне­гасника вироблено і листової сталі. Він заповнюється 5...6 % водним розчином пігюутворювача ПО-І.

Найбільш поширений вогнегасник ОВН-10 (рис. 4.2. 6) складається із корпуса (І), сифонної трубки (2). балончика (3) г» робочим газом (диоксид вугленю. азот, повітря), який закривається мембранною кришкою з запірно- пусковим пристроєм, розпилювача (6), дифуюра з сіткою (7). Пусковий при­стрій складається із штока з голкою і пускового важеля (4). Дія приведення вогнегасника в дію потрібно натиснути на пусковий важіль, шток опускається

0. голка проколює мембрану балончика. Надлишковий тиск видавлює із кор­пуса вогнегасника через сифонну трубку в дифузор водний розчин піноутво- рювача, де утворюється повітряно-механічна піна. В робочому стані вогнегас­ник утримують вертикально. Термін дії ОВП-5 і UBI1-10 відповідно 20 і 45 с, довжина струменя 4 і 5 м. кратність піни не менше 60.

Пересувний вогнегасник ОВГІ-100 іа будовою та принципом дії аналогіч­ний ОВП-5 і ОВП-ІО. але містить 100 л розчину. Його установлено па одно- вісному візку та обладнано шлангом довжиною 5 м. Сфера застосування по- вітряно-піиніїх вогнегасників така, як і хімічно-пінннх.

Вуглекислотні вогнегасники бувають ручні (ОУ-2; ОУ-5; ОУ-8; ОУ-2А; ОУ-2ММ; ОУ-5ММ), пересувні (ОУ-25; ОУ-ХО; ОУ-400) та стаціонарні (ОСУ-5; ОСУ-5П). У маркуванні ручних і пересувних вогнегасників цифрами позначено їх місткість. Місткість вогнегасника ОУ-ХО - два балони на 40 л; ОУ-400 вісім балонів на 50 л, іраисиоргуюіь автомобілем. Вопісгаеною рсчовиїюю и них с скраплений вуглекислий газ. За їх дономоюю гасять різні пожежі, в тому числі й слсктроустаїювкн піч напругою до 1000 В. Не застосовують для гасіння лужних, лужноземельних та тих речовин, які горять беї доступу повітря. Застосовуюп. за температури від мінус 25 *С до плюс 50 °С. Усі оопісіасники мають аналогічну будову.! Іайбілмн поширений вопіегасник ОУ-2 (рис. 4.2, в) складається із сталь­ного армованого балона (1). запірного клапана (2), вентиля (3), сифонної трубки (4), днфузора-снігоугворювача (5). Для приведения вогнегасника вдію потрібно направити днфузор-снігоуіворювач на осередок пожежі, викрити вентиль обер­таючи його проти стрілки годинника. Радіус дії вуглекислотних вопіспісннків 1,5...2.0 м. термін роботи 20.40 и 60 с залежно вії місткості.

Хладонові (аерозольні) вогнегасники призначено для гасіння загоряння па легковому та спеціальному транспорті, в закритих приміщеннях і також у побутових умовах. Випускають переносні аерозольні хладонові вогнегасники ОЛХ. які пранююгь па фреоні; вутлскислогні-бромстнлові ОУБ-ЗА; ОУБ-7А; стаціонарні спеціальні ОС-8М; 0С-8МД і вогнегасники фреонові ОФ-40.

Хладонові вогнегасники (рис. 4.2, .') - не циліндричні стальні балони (І) із запірно-пусковим пристроєм важільного або кнопкового типу, сифон­ною трубкою (5). розпилювальним штуцером (3) для викидання вопіегасної речовини стисненим повітрям або азотом, який закачують у балон.

Порошкові вогнегасники (рис. 4.2, <)) характеризуються широким -засто­суванням. fx випускають таких типів: ручні ОІІ-1 «Момент»; ОП-1 «Ту- рнст-2»; ОП-2М (у металевому корпусі); ОП-2ГІ (у пластиковому корпусі); ОГ1-5; ОП-8Б; ОП-ІО; транспортні - ОП-ІОО; стаціонарні - 011-250; комбіно­вані OK-100 (одна посудина з порошком, друга - з сумішшю піноутворю* вача з водою), а також установки порошкового пожежогасіння уніфіковано з лафетним стволом - УППУ-250ЛС; УППУ-500ЛС; і з розподільною мережею - УППУ-250РС; УППУ-500РС. Цифри в маркуванні означають місткість кор­пуса вогнегасника в літрах, а для установок - вагу порошку в кілограмах.

Порошкові вогнегасники застосовують для захисту об'ектів суспільного ви­робництва. автомобільного транспорту, для гасіння твердих і тліючих матеріалів (пожежі класу А), горючих рани та твердих речовин і матеріалів, шо плавляться (пожежі класу В), горючих газів (пожежі класу С), електроустаткування під на­пругою до 1000 В, а також для гасіння невеликих пожеж у побутових умовах.

Установки порошкового пожежогасіння використовують па иафто-газо- переробних та видобувних підприємствах, авіаційній та хімічній промисло­вості. аерофлоті, лакофарбових підприємствах, бензинозаправних станціях і станціях технічного обслуговування, на складах, базах, нафтосховищах, ан­гарах, гаражах.

Вогнегасники придатні дія експлуатації в діапазоні температур від мі­нус 40 °С до плюс 50 °С. Вони мають бути захищені ви дії прямих сонячних про­менів та атмосферних опадів, 'забороною розмішувати вогнегасники поряд із наг­рівальними приладами. Довжина струменя порошку не менша 3 м для вогнегасників і від 12 до 40 м - для установок. Піди осипі вогнегасник до осеред­ку пожежі потрібно на відстані не ближче ніж за 2 м з урахуванням безпечної те­плової дії полум'я.

Покривала мають бути розміром не меншим 1*1 м. У місцях зберігання та застосування ЛЗР та ГР їх розміри можуть бути збільшено до 2*1.5 м та 2*2 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі зай­мання речовин, які горян, у разі доступу повітря.

Бички і полою встановлюють н тих ііримішсішях. н яких номас внутріш­нього водопостачання га за наявності горючих матеріалів, а також на терито­рії підприємств із розрахунку установка однієї бочки на 250...300 м* захищу- влпої площі. Вони мають бути місткістю не менше ніж 0.2 м' і бути укомплектованими пожежним відром місткістю не менше 0.008 м\ що випо­відає вимогам ГОСТ 12.4.009-83.

Пожежні іципі (стенди) встановлюють на території підприємства з розра­хунку одни щит (стенд) на площу 5000 м". Па нм».му слід розміщувати: вог­негасників 3 од., ящик із піском 1 од. покривало з исгорюмого ізолювального матеріалу або повсті розміром 2*2 м 1 од., гаки 3 од., лоиати - 2 од., ломи - 2 од. сокири - 2 од. Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння мають бути пофарбовано у кольори за чинним державним стандартом. На пінтах (стендах) мас бупі ЇХ порядковий номер га номер ТСЛСфОНу ДЛЯ виклику пожежної охорони.

Ящики дли піску мають бупі місткістю 0.5: 1.0: 3.0 м¹ та бути укомплек­товані совковою лопатою. Конструкція ящика мас забезпечувати зручність видобування піску та унеможливлювати потрапляння опадів.

На пожежних щитах потрібно розмішувати ті первинні засоби гасіння пожежі, які можна застосовувати в цьому приміщенні, установці, споруді.

Вогнегасники слід установлювати в легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входу або виходу з приміщень тощо), а також у пожсжонс- безпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При ньому потрібно забезпечити їх захист від прямих сонячних променів та безпосеред­ньої дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Пожежні щити, вогнегасники, інструмент у місцях установлення не ма­ють створювані перешкод під час евакуації працюючих.

Вибір типу та визначення кількості вогнегасників для оснащення приміщень підприємств тслекомунікацій. Тип та необхідну кількість вог­негасників обирають залежно від їх вогпеїасної здатності, граничної площі, класу пожежі, горючих речовин та матеріалів у приміщенні, яке захищають, або на об'єкт і. також беруть до уваги категорію приміщень за рівнем вибухо- пожежної іа пожежної небезпечності (табл. 4.8. 4.9).

Вибір иіпу вогнегасника (переносний чи псрссувннй) зумовлено розмі­рами можливих осередків пожеж. У разі збільшення їх розмірів рекомендо­вано використовувати пересувні вогнегасники.

Коли віч пожежі захищають приміщення з ГОМ, телефонних станцій, архі­вів тошо. слід ураховувати специфіку вогнсгасних речовин, які приїводять піч час гасіння до псування обладнання. Такі приміщення рекомендовано оснащува­ні вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням ГДК вопісгасної речовини.

Таблиця 4.И

Рекомендації щодо мінімального оснащении приміщень підприємств телекомунікацій псрсносннмн ти неї асннками

Кзтсюрія	Гранична плота. ик\	" і' я ь	Пінні га во­дяні вошеїас-	Порошкові ВОІ- исіасинки чісг-			Вуглекислотні воінетасіїнки
Ііриміщсмі.	іахмікдюіь.	•х =	никн міеікіе-		КІСТЮ. .1		місткістю, л
	м'	S	тк> 10 л	2	5	10	2(31	5 (Я)
		Л	2м	-	24	1-м-	-
д. Б. В		В	4»		24	|М	-
(горючі гази	200	С		-	24	І++	-	-
іа рідинні		д <і:>	-		24 24	1 43 І«-»	—	2 м
		л	2-Й-	41	2» 4	1 4	-	24
В	400	д	-		2♦	їм	-	-
		(t)	-	-	23-4	М	44	2м
Г	800	в с	2+	44	244 24*	1* І*	-
г.д	1800	А д	24+	4і	2м 24	И їм	т	:
Громадські будинки та	800	А	4М	Si	4M	2»
споруди

Табіиця 4.9

Рекомендації щодо оснащений приміщені, підпрінмсін телекомунікацій пересувними вогнегасниками

І і ! І V I- = Я І»

Ці

гї 2 = Z '5

Я S

•х а.

= rf = І

А в С Д

л в с Д

JüL

|м 2»

їм І ♦♦ 1+

1-й їм

ЇМ ЇМ

ЇМ

їм їм їм їм

и

Л. Б. В

(іОрМУІІ

тази та рідини)

В (окрім горючих та їй та рідни)

500

24

І++ 2»

їм

їм її

44

800

1+

Примітка: В наведених вінце таблицях знаком «♦+» позначено вогнегасники, якими ре­комендовано оснащувати об'єкти; знаком «'» »огнегасники. засіїч-увзння яких дозволе­но »а браком рскомсн.юнаних вогнегасників га за наявності відповідного обгрунтування; знаком « » воі нсгасиикн. котрі не допускають для оснащення об'ектіи.

Виробничі приміщення катег орії" Д. а також приміщення, шо містять не­горючі речові пін та матеріали, можна не оснащувати вогнегасниками, якшо їх площа не перевищує 100 м".

Відстані, від можливого осередку пожежі до місця розміщенім вогнегас­ника не мас перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд: ЗО м для приміщень категорії А. Б, В (горючі рідини та гані): 40 м - для примі­щень категорії В. Г; 70 м - для приміщень категорії Д.

У місцях наявності великої кількості ЛЗР. ГР та легкогорючих матеріа­лів (каучук, і ума тощо) доцільно встановлювати стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВІМОО; ОУ-25; ОУ-ХО; ОИ-50; 011-100; ОП-250 та ні. Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожожс- гасіння. забезпечують вогнегасниками на 50 % з огляду на їхню розрахунко­ву КІЛЬКІСТЬ.

ІІроінножежне водопостачання иіднриємсів іалузі. Протипожежне пос­тачання - цс комплекс інженерно-технічного обладнання, який призначено для зберігання, забирання, транспортування та використання воли для пожежогасін­ня. Протипожежне постачати можна здійснювати від природних або штучних джерел, річок, озер, ставків, спеціальних пожежних водойм, підземних джерел, водопроводів підприємств для виробничих процесів га від господарсько-nimінх водопроводів. Залежно від місця прокладання водогону водопостачання поді­ляють на зовнішнє і внутрішнє, а залежно від тиску низького і високого тис­ку. Основними складовими елементами системи водяного пожежогасіння с пожежні гідранти (І1Г). які встановлюють на зовнішніх водогонах (у населе­них пунктах та на території підприємств); пожежні крани, які встановлюють всередині будівель; пожежні рукави, насоси та ін.

Під'їзди до пожежних водойм та ГІГ мають бути з твердого покриття. Кришки люків ПГ і пожежних водойм рекомендовано фарбувати в червоний колір. Перевірку працездатності ПГ потрібно проводиш не рідше двох разів на рік. Про це складають відповідний акт. У холодний період року ПГ слід захитати віз замерзання в них води.

Внутрішні пожежні крани потрібно встановлювати в доступних місцях: біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах на висоті 1,35 м. їх укомплек­товують пожежним рукавом довжиною 10 або 20 м, пожежним стволом зі сприском 16 або 19 мм і важелем для відкриття вентиля.

Пожежні рукави утримують у пожежних шафах складеними в «гармош­ку» або подвійну скатку та приєднаними до кранів і ствола. Не рідше разу на півроку рукави перекантовують. На дверцятах шаф пожежних кранів указу­ють індекс «ЕІК», порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони. У шафах пожежних кранів передбачають місце для роз­міщення двох вогнегасників та пускової кнопки насосних установок.

Насосні установки внутрішнього протипожежного водопостачання доз­волено розмішувати в приміщеннях теплових пунктів, бойлерних і котель­нях. Ці приміщення мають бути опалюваними, з окремим виходом назовні або нз сходову клітку.

Насосні станції зовнішнього протипожежного водопостачання дозволено розміщувати в промислових будівлях. Приміщення насосних спитій та установок відокремлюють від інших приміщень протипожежними перегородками. У примі­щеннях насосної станції маюгь булі вивішені -загальна схема протипожежного во­допостачання та схема обв'язки насосів. На кожному пожежному насосі підвище­ного тиску води га кожній засувці вказують їх призначення. Пожежні насосн

підвищеного тиску води перевіряють щомісяця, електрифіковані засувки не рід­ше двох разів на рік, надійність переведення з основною на резервне електропос­тачання не рииіе разу на місяць. Результат перевірок реєструють в журналі.

Норма витрат воли на внутрішнє пожежогасіння не менша 2.5 л/с. Вит­рат води на зовнішнє пожежогасіння визначають залежно ви категорії при­міщень з вибухопожсжонсбсзпсчності. ступеня вогнетривкості будівель та їх об'єму у границях ви 15 до 50 л/с.

За організації протипожежного водопостачання підприємств тслекому­нікацій слід керуватись вимогами НАПБ В.01.053-2000'520; НАІ1Б 02.020- 2000; СНнП 2.04.01-85; СНиП 2.04.02-84; ГОСТ 12.4.009-83.

Установки автоматичного пожежогасіння. До найбільш поширених стаціонарних автоматичних засобів пожежогасіння належать спринклерні та дренчерпі установки. Це розгалужена мережа трубопроводів зі спринклерни­ми або дренчериимн водорозніиювхзьни.ми головками (зрошувачами) (рис. 4.3), які розташовують під стелею приміщення. їх застосовують в опа­люваних і неопалюваних приміщеннях, в яких температура повітря протягом року більша 4 °С. Спочатку ці установки створювали для гасіння пожеж роз­пиленою водою. Вода в трубопроводах зі сирииклсрнимн зрошувачами пере­буває підтиском і подається від водогінної мережі. В звичайних умовах її ви­тік неможливий, так як спринклерні зрошувачі закриті штоком, який утримують пружини з легкоплавким замком. Замок плавиться за температури 72; 93; 141; 182 або 240 °С і викриває клапан. Вола поступає на зрошувач і розпилюється через його розетку.

Спринклерні установки застосовують для локального гасіння пожеж. У них спрацьовують лише ті зрошувачі, які розташовано в юні підвищених температур. Іпсрційіпсіь спрацювання 2.. .3 хв після підвищення температури в приміщенні.

а б

Рис. 4.3. Зрошувачі: а спринклерний. 0 - дрсіїчсрніїй; І корпус: 2: А коромисло: З замок і» легкоплавкою сплаву; 5 ро»сіка

Приміщення, н яких можливе швидке розповсюдження копію, обладну­ють лрснчсріїими установками. Из відміну від спринклерних, дренчерні зро- шувачі не мають штока з легкоплавним замком і завжди відкриті. В таких установках мережа трубопроводів над робочою зоною у нормальному стані псрсбуваг без вопісгасної речовини. Вола подасться за потреби автоматично за допомогою спеціального загального клапана, який мас легкоплапий замок, або загального вентиля, який відкривають і закривають вручну. Вода посту­пає до всіх зрошувачів одночасно і вони одночасно здійснюють гасіння по­жежі всісї площі приміщення. Л тому витрати води в них значно більші ніж у спринклерних.

Зрошувачі одночасно з гасінням пожежі полають сигнал тривоги спе­ціальними пристроями для формування сигналу про пожежу сповіщувачамн. А тому в приміщеннях, в яких установлено спринклерні або дренчерні уста­новки. не застосовують установки пожежної сигналізації. Кількість зрошува­чів. які потрібно встановити в приміщенні, визначають із розрахунку один зрошувач на 9 або 12 м* підлоги.

Крім води, в сучасних автоматичних установках пожежогасіння застосо­вують повітряно-механічну піну. Є автоматичні вуглекислотні установки.

Пристрої ручного пуску автоматичних установок пожежогасіння повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та від механічних пошкоджень і встановлені в доступному місці поза можливою зоною горіння. Для визначення їх місця розташування застосовують вказівні знаки як у середині, так і поза приміщенням.

Приміщення, які захищені установками об'ємного пожежогасіння об­ладнують дверима з приладами для самозачинсння.

Автоматичні установки пожежогасіння мають відповідати вимогам про- сктної та нормативно-тсхпічної документації. Переведення установок із ав­томатичного пуску на ручний нспрнпустнмс, за винятком випадків, які обу­мовлені нормативними документами. Автоматичне пожежогасіння влашто­вують:

у приміщеннях цехів і дільниць оброблення та зберігання посилок, страхової пошти, листової кореспонденції та друку без постійного перебу­вання персоналу кожні 500 м~ і більше;

• у приміщеннях для зберігання посилок висотою понад 5.5 м;

• у залах, де розміщують малі обчислювальні комплекси, ЕОМ, обчис­лювальні комплекси електронних систем загального призначення і аналогіч­них систем, у тому числі у разі розподілу цих залів на функціональні зони;

• у залах, де розміщено три або більше малих ЕОМ;

• у підвальних просторах перерахованих вище залів та зон;

у приміщеннях зв'язувальних процесорів і телекомунікаційних вуглів мереж ЕОМ;

у приміщеннях архівів магнітних і паперових носіїв, графоиобудов- ннх, сервісної апаратури системного програмування, систем підготовки даних для малих обчислювальних комплексів, ЕОМ і обчислювальних комплексів електронних систем, а також у вказаних приміщеннях для трьох і більше малих ЕОМ;

у приміщеннях для зберії-аиня автомобілів і постів технічного обслу­говування та ремонту автомобілів (крім постів мнття автомобілів), які розмі­щено п одноповерхових будинках І та II ступенів вогнестійкості площею 7000 м" і більше; у будинках III, IV і IVa ступенів вогнестійкості плошею 2000 м" і більше; у будниках IIІа. ІИб ступенів вогнестійкості площею 3600 м' і більше; у підземних гаражах - незалежно від площі;

у приміщеннях дизельних, що розміщені в підземних об'єктах, підваль- ннх або на цокольних поверхах (аерозольними, газовими, порошковими чи пінними установками);

• у складських приміщеннях, пристосованих під укриття, на 600 і більше осіб, які використовують для зберії-аппя горючих та негорючих матеріалів у го­рючій упаковці, а також складських приміщеннях, шо розташовані в підваль­них і на цокольних поверхах будівель;

• у складських приміщеннях (коморах) для зберігання ЛІР і ГР плошею 500 м* і більше за кількості продуктів 15 кг/м² та площею 50 м^: і більше, як­що ні приміщення розміщені в будівлях з іншими приміщеннями; горючих матеріалів плошею 1000 м" і більше; негорючих матеріалів у горючій упа­ковці - площею 1500 м² і більше.

4.5.5. Евакуаційні шляхи га ви холи, розміри, кількість іі утримання

Евакуацій цс вимушений процес руху людей з мстою рятування. Її за­безпечують відповідним плануванням будівель і споруд, розміщенням і утри­манням у них шляхів евакуації, вогнестійкістю будівель і споруд та необхід­ним часом евакуації.

Шляхи евакуації: коридори, проходи, холи, тамбури, сходові марші, кліт­ки, площадки, стаціонарні зовнішні пожежні драбини, драбини на переходах висот споруд, внутрішні та зовнішні виходи із будівель і приміщень тощо. Кількість та розміри евакуаційних виходів із будівель і приміщень, їх конс­труктивні та планувальні рішення, умови освітлення, забезпечення незадим- лсиості, протяжність шляхів евакуації. їх облицювання (оздоблення) мають відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.

Евакуаційні виходи розташовують розосереджено, їх кількість визнача­ють за розрахунком, але мас бут»« не менше двох. Умови, які допускають один евакуаційний вихід, наведено в табл. 4.10. а допустима ширина шляхів евакуації у табл. 4.11.

Таблиця 4 10

Ухіови. які допусканім, один евакуаційний вихід

Кііьккіь працюючих, осіб	П.їиша підлот иг більше, XI2	Каїсгорія примішеним
5	110	А. Г>
25	300	В
50	боо	г.д

Таблиця 4.1 і

Допустима ширина евакуаційних шляхів

1 Іаймсихваїїнм	ІПнрина найменша, м
Коридор	1.4
Прохід	1.0
Двері	О.Х
Сходові марші	I.0S
Площадка сходова	1.05. але не менше ширини маршу

Двері на шляхах евакуації мають відчинятись в напрямку виходу із буді­вель (приміщень). Допускають влаштовувати двері з відкриттям усередину примішення и разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб, а та­кож із площадок зовнішніх евакуаційних драбин (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваиої сходової клітки). Сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуації забезпе­чують евакуаційним освітленням відповідно до вимог норм ДБН В.2.5-28-06 та ІІУЕ. Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, погрібно осві- тлюватн штучні їм освітленням у разі присутності людсіі. У приміщеннях, де можуть перебувати одночасно більше 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за присутності більше 50 працівників (або якщо площа перевищує 150 м*) евакуаційні виходи позначають світовими покажчиками «ВИХІД» білого кольору на зеленому фоні, які підключають до джерел жив­лення евакуаційного (аварійного) освітлення або таких, що автомалічно пере­ключаються в разі зникнення живлення основних джерел.

Евакуаційні шляхи та виходи потрібно постійно утримувати вільними, нічим не захаращувати, щоб у разі виникнення пожежі гараїгтувапі безпеку ніч час евакуації людей. Не дозволяють:

• влаштовувані па шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсув­ні. підйомні двері та двері, шо обертаються, інші пристрої, які перешкоджа­ють вільній евакуації людей;

захаращувати меблями, обладнанням, різними матеріалами, навіть як­шо це не зменшує нормативну ширину;

• забивані, зварювати, замикати на навісні замки, болтові з'єднання та ін­ші запори, що важко вичинити зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;

склити або закладати жалюзі та отвори повітряних зон у пезадимлюва- ннх сходових кликах;

• розташовувані в тамбурах виходів гардероби, вішалки для одягу, сушар­ні та зберігані, у тому числі і тимчасово, будь-який інвентар та матеріали:

розмішувані дзеркала па стінах площадок сходових кліток;

захаращувати устаткуванням та іншими предметами виходи на зовніш­ні евакуаційні лрабини;

• знімані ісерсдбачспі проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів, схо­дових кліток та інші.

У промислових будівлях і спорудах, які мають два і більше поверхи у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб, розробляють та розмішу­ють на вндннх м ісцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.