3. Франко про Драгоманова

Спробу дати аналіз поглядів М. Драгоманова здійснив один із його найвизначніших учнів, який згодом переріс свого вчителя Іван Франко у статті “Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова” (1906 р.). Професор Костянтин Чехович (доктор Богословської академії у Львові та редактор філологічного журналу “Слово”) настійно вказував на такі слова І. Франка щодо М. Драгоманова: якби вся наша інтелігенція прийняла думки Драгоманова за свої, “…то над нами як нацією була б висипана могила”. Біда Драгоманова, на думку Франка, у тому, що у суспільно-політичній сфері він пропонує “наївні міркування мужика”, який не спроможний піднятися своїм рівнем свідомості до розуміння вищої суспільної організації (тобто нації) понад свою громаду, понад свій повіт та одинокою підвалиною суспільного зв'язку бачить користь і приємність для себе самого. Сам Михайло Драгоманов називав себе "соціалістом за ідеалами", уточнюючи при цьому: "соціалістом західноєвропейської школи, але не російським нігілістом" (у соціалістичних попередниках російських більшовиків його не влаштовували "антикультурний елемент та націоналістичне самозасліплення"). "В Австрії, - писав Драгоманов, - можна братися за організацію власне соціалістичної партії з робітників та селян русинів у союзі з поляками та євреями..." Партія ця мала б узятися "за звільнення народу культурне, політичне і соціальне".   Варто зазначити, що в 1900 р., коли "Літературно-науковий вісник" друкував "Перехресні стежки", ставлення Франка до Драгоманова як духовного вчителя часів молодості дещо змінилося, У статті "З остатніх десятиліть XIX віку" (1901 р.) він з великою повагою відгукується про діяльність Драгоманова, яка "уся була однією великою проповіддю невтомної праці для добра і піддвигнення рідного народа", про його "тверезий, ясний, трохи скептичний ум" та нелюбов до фрази й фальшивості і водночас відзначає доктринерство та роздвоєність Драгоманова, який "почував себе в першій лінії росіянином, а тілько в другій українцем". Наслідком цього і став драматичний розрив Драгоманова з молодим поколінням галицьких українців, яких не влаштовував драгоманівський федералізм, оскільки самі вони в 1890-ті роки вже прийшли до ідеї самостійної України. На рубежі XIX і XX ст. Іван Франко вже різко критикує соціал-демократичну доктрину - його погляди набирають націонал-демократичного характеру...

Аспект другий — індивідуальні якості М. Драгоманова: він не здатний до національної консолідації, згуртування наукових і літературних сил, навколо завдань національного відродження. І. Франко ніде не говорить, що змалював портрет М. Драгоманова, хоча це саме так. Історія залишила багато прикладів драгоманівської нетерпимості й войовничості у ставленні до різних діячів українського руху й навіть найближчих співробітників; та навіть І. Франко в „Промові на ювілеї М.П. Драгоманова”, де сам жанр вимагав лише хвалити ювіляра, не втримався від зауваження: „В письмах для інтелігенції він часто буває їдкий та різкий” [10, с.226]. Очевидно, це була така риса М. Драгоманова, про яку і в урочистому тексті, не можна було змовчати. Аспект третій — державницький; всупереч позиції М. Драгоманова, І. Франко твердив, що змагання за національну незалежність повинно бути історичною метою розвитку уярмлених народів.

Більш принципові міркування, що спростовували ідеологічні побудови М. Драгоманова, висловив І. Франко у статті „Слов’янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер” (1893, №№ 16, 18, 21, 23-24). Підставою для написання статті стало видання у Відні пам’ятної книжки на честь столітнього ювілею чеського поета Яна Коллара. Але рецензент, як це було завжди властивим для І. Франка, дав огляд не тільки книжки, але й суспільно-політичного становища слов’янських народів за останні 50 років. Необхідно виокремити бодай найважливіші його думки, опосередковано (він ніде цього не оголошує) спрямовані проти М. Драгоманова.

Білет 9