1. Спілкування журналіста в процесі збору інформації

І, нарешті, про найбільш поширений метод збору інформації -інтерв'ю. Дехто з дослідників вважає, що цей метод дає близько 80% потрібної журналістської інформації. Розуміючи відносність цієї цифри, не можна не визнати, що з огляду на оперативність ЗМ1, розмова із людьми, учасниками поточних подій, є все-таки вирішальним джерелом найновішої інформації.

Йдеться не про інтерв'ю як жанр, а про інтерв'ю як метод збору інфор­мації для виступу в будь-якому жанрі журналістики, а також збору інформації в соціології, психології та інших науках. Причому в журналісти­ці інтерв'ю - здебільшого розмова двох чи кількох осіб, у процесі якої і су­б'єкт дослідження (інтерв'юер), і об'єкт дослідження (інтерв'юйований) можуть взаємно обмінюватись думками за наявності домінуючої активності інтерв'юера. Інтерв'ю в соціології, соціальній психології характеризується стабільнішим розподілом ролей: інтерв'юер запитує, інтерв'юйований -тільки відповідає. В науці воно взагалі обезособлене максимально, усеред­нене, позбавлене індивідуального. У журналістиці певне значення має не тільки зміст розмови, а й особистість співрозмовника, його неповторність, особливо тоді, коли автор збирається писати есе, нарис, політичний порт­рет, навіть статтю.

Процес розмови, хоч нерідко він триває порівняно недовго, можна умовно поділити на певні елементи, охоплюючи підготовку до розмови, саму розмову, а також розшифрування і осмислення інформації.

До інтерв'ю, як і до будь-якого завдання, треба готуватись. Підготовку здебільшого поділяють на загальну, конкретну і психологічну . Під загальною прийнято розуміти ерудицію, знання, обізнаність із життям, його проблемами. Словом, до першого і всіх наступних інтерв'ю журналіст готується все життя. Вивчення тих чи інших наук, спілкування з людьми, читання літератури, зокрема і спеціальної, — все це ота загальна підготовка до інтерв'ю, тобто професійної розмови з людьми. З кожною черговою розмовою журналіст набуває досвіду, навиків, але для того, щоб провести перше інтерв'ю і не зазнати повного фіаско (воно рідко буває блискучим), треба мати відповідний первісний запас інтелектуальної міцності, який набувається на студентській лаві і тоді, коли молода людина проходить свої життєві університети.

Іншими словами, щоб успішно розмовляти з іншими людьми, треба самому стати особистістю, інтелігентом. Усе це набувається поступово. І загальний розвиток, ерудиція, і професійні знання, знання особливостей журналістської праці, її психології, і розуміння людини, і спеціальні знання з різних ділянок життя, про які розповідатиме журналіст, - усе це дається людині в результаті освіти і самоосвіти.

Вивчаючи досвід журналістів, виявили, що більшість з них продумує хід розмови, а також запитання. Запитання у більшості випадків записують, їх, зрештою, можна запам'ятати. Підготовлені заздалегідь питання, зауважимо, продумана їх послідовність допомагають не пропустити суттєвого, підтримувати розмову відповідно до теми. Має це і певне психологічне значення. Адже співрозмовник переконується, що журналіст до зустрічі з ним готувався. Добре продумати, написати начисто запитання треба у тому випадку, коли репортер матиме справу з офіційною особою (державним діячем, адміністратором, політиком, популярним ученим), якій необхідно підготуватись до відповідей. Нерідко ці переговори ведуться через секретарів, помічників, прес-служби.

Вирішальним у процесі проведення інтерв'ю є мистецтво розмови. Воно залежить, по-перше, від того, з чим і за чим ми, журналісти, йдемо до людей. По-друге, від поведінки, винахідливості, професійної старанності ін­терв'юера. Все реалізується у характері запитань, їх формулюванні, в умінні розмовляти й, насамперед, у здатності "розговорити" співрозмовника.

Найбільш поширена хвороба журналістів-початківців - невміння стави­ти такі запитання, які викликали б роздуми співрозмовника. Натомість бага­то запитань банальних, ординарних, наприклад: "Як ви живете?", "Як пра­цюєте?", "Розкажіть свою біографію". Вони викликають таку ж загальну і банальну відповідь. Якщо ніхто не може без врахування конкретної обста­новки порадити, які саме запитання ставити, то величезний досвід підказує журналістам, яких запитань варто уникати. Початкуючому журналістові можуть бути корисними "заборони", які наводить у книзі "Десять заповедей журналистики" Ерік Фіхтеліус. Він описує десять "смертних гріхів" журналіста в роботі з інтерв'ю, запропоновані Джоном Савотскі: / • запитання, які допускають односкладові відповіді ("так", "ні");

• стверджувальне речення замість запитального;

• два запитання в одному;

• перевантажені запитання;

• запитання, які наводять на відповідь;

• коментарі та власні оцінки у запитанні;

• припущення І домисли у запитанні;

• навішування ярликів у запитанні;

• перебільшування у питанні;

• надто складні для розуміння запитання.

На підставі досвіду можна сформулювати кілька найзагальніших порад. По-перше, як уже зазначалось, слід чітко усвідомлювати, що саме ти хочеш дізнатися. Це допомагає запитувати про те, що потрібно для написання ма­теріалу: факти, думки, прізвища, реальні епізоди. Хоч би приблизна кон­цепція майбутнього твору, бачення його ще до того, як журналіст сідає за стіл, допоможуть віднайти деталі і подробиці, яких потім так не вистачає.

По-друге, діє психологічна закономірність, згідно з якою знаюча люди­на менше соромиться незнання, ніж незнаюча.

Звідси порада досвідчених журналістів молодим: не соромитись незнан­ня. Ліпше виявитися профаном у розмові (хоч це соромно і неприємно), ніж наплутати у виступі.

По-третє, треба постійно дошукуватись істини, допитуватися, спереча­тися, не спішити записувати загальні фрази, не вдовольнятись непідтвердженими конкретними фактами, епітетами, наприклад, рішучий, добрий, працелюбний. Ці епітети доведеться аргументувати. Тому аргументи треба брати з життя, а не придумувати.

По-четверте, слід твердо усвідомлювати, що ти с представником гро­мадськості й береш інформацію для читачів, слухачів чи глядачів. Скромність, тактовність у поведінці, вміння дати зрозуміти всім, що ти розмовляєш не як приватна особа, а як представник відповідної аудиторії -ось що найперше повинно характеризувати журналіста.