2. Загальнополітичні та галузеві газети України

Які?

Міністр повідомив, що загалом в Україні зареєстровано близько 30 тисяч друкованих засобів масової інформації, концентрація періодичних видань в країні складає приблизно 1 видання на кожні 1,5 тисячі населення всіх вікових категорій, включно з дітьми.

За цільовим призначенням більшість із зареєстрованих в Україні видань – є загальнополітичні, рекламні та інформаційні. Найменше реєструється видань для жінок та еротичних.

Галузеві видання , тільки ті, які мають сайти в Інтернеті – київ 13 (алкоголь і табак, молочна промисловість, нафта і газ, гроші, банківська справа, неразрушаючий контроль, ), Львів 2 (деревообробник, про меблі), Харків 1 (стоматолог)

3. Грушевський як реформатор журнально-видавничої справи кінця хіх – початку хх ст.

Михайло Грушевський восени 1894 року почав професорувати у львівському університеті.

У 1873 році у Львові заходом наддніпрянських українців повстало Товариство ім. Шевченка. Воно поклало собі за ціль плекати освіту українського народу. Це товариство 1892 року перемінилося в наукове, бо ж справи освіти вела вже й так іще перед цим товариством "Просвіта". Грушевський здавна цікавився науковим Товариством і ще з Києва присилав до Записок Товариства свої праці. У Львові ж він із молодечим жаром кинувся до праці в Товаристві. Його зараз же 1894 року обрали головою історично-філософічної секції (відділу) Товариства, і він тут головував аж до 1914 року.

Праці, що читали на сходинах секції, друкували потім у Записках наукового Товариства ім. Шевченка. Під редакцією Грушевського вийшло цих Записок 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторін друку. Це видання розходилося не тільки серед українців, але йшло й до великих чужих бібліотек, до університетів та академій усіх культурних народів: і в Європі і в Америці, а навіть у Австралії. Це було перше українське видання, що звернуло на Україну увагу цілого наукового світу.

А більші наукові праці друкувалися окремими книжками в окремих виданнях історичної секції, у Збірниках. Тут почала виходити велика Історія України-Руси Грушевського. Перший її том вийшов 1898 року в століття появи "Енеїди" Котляревського, в році, коли всі українці, які мали до того змогу, святкували ювілей відродження українського письменства. Появу цього першого тому прийняли всі з великим захопленням — це ж була перша національна історія України. Грушевський розраховував, що всю історію вмістить у шістьох томах, пізніше поширив уже її на 8-9 томів і мав думку довести її аж до XIX століття. Працював він над нею ціле своє життя, але таки не зміг її закінчити, довів її з 9 томом до смерті Б.Хмельницького.

При історичній секції позасновувалися згодом іще різні наукові комісії й повстали різнородні наукові видавництва. Грушевський мав нагляд над усіма цими виданнями й часто вміщував у них свої праці. Щоб ширша громада зацікавилася історією рідного народу, Грушевський видавав історичні праці давніших істориків і видавав їх в Українській історичній бібліотеці, що почала була виходити ще з кінцем 80 рр. XIX ст. заходом Олександра Барвінського в Тернополі, а потім у Львові перебрало її наукове Товариство імені Шевченка.

Українське громадянство мало в тому часі (1890 рр. XIX ст.) тільки один літературно-науковий журнал, та й то призначений тільки для родин — Зоря. Його видавало наукове Товариство. Крім того, І.Франко видавав іще Життя і слово — але цей журнал, такий цінний, читало людей небагато. В 1897 році Грушевський виступив із проєктом видавати літературний місячник на європейський зразок. Цей план Наук[ове] Т[оварист]во прийняло, і з початком 1898 року почав виходити відомий широко — на 20 аркушів друку — Літературно-Науковий Вісник, Сам Грушевський із Франком, Володимиром Гнатюком та з Й.Маковеєм редагував цей журнал. Він приєднав до цього журналу літературні сили, старався розвивати письменницький молодняк, дбав про добрі наукові статті, сам давав огляди культурного життя, одне слово — всякими способами намагався підіймати рівень галицького життя. Тепер і не розкажеш, як багато давав тодішній Вісник нового й цікавого читачам, який мав він великий вплив на молодь, на все громадянство, як дуже поширив наші думки на світ, на людей, на наші завдання.

Та цей журнал мав іще інше значення: він мав єднати галицьких та буковинських українців із наддніпрянськими. Правда, вже Зоря під редакцією Василя Лукича це робила, робило це Життя і слово, але ж ні один, ні другий журнал не міг цього робити з такою великою мірою, як Вісник. В кожному зшитку були "огляди життя з усіх українських земель. Щонайкращі й найліпші письменники з-перед і з-поза Збруча, пишучи у Віснику, єдналися між собою. А коли цензура заборонила Вісник у межах колишньої Росії, то Грушевський усе ж придумував способи, щоб його читали на Наддніпрянщині. А коли з першою російською революцією (1905 р.) впали з українського слова кайдани, він переніс (1907 р.) Вісник до Києва. Цей журнал мав об'єднувати передзбручанських і зазбручанських українців уже з Києва...

А на те він заснував, по революції 1905 року, на зразок львівського "наукового Товариства ім. Шевченка" — "Українське наукове Товариство" в Києві, в Записках цього товариства містив він і твори галицьких учених. Треба було, щоб учені одні одних пізнавали й працювали разом, маючи одну мету перед собою — науку всього українського народу. На те він заснував відділ львівської книгарні в Києві — у цій книгарні наддніпрянські українці могли купувати твори галичан; зате в книгарні наукового Товариства у Львові можна було дістати всі видання наддніпрянських авторів. На те він почав видавати в Києві селянські українські газети (Село, пізніше Засів) та писав у них багато і про галицькі справи, щоб наддніпрянський читач пізнавав із цих часописів життя й потреби своїх братів із колишньої Австрії. До того ж у всіх цих виданнях завів він той правопис, що ним писали в Галичині; це на те, щоб наддніпрянські Українці пізнавали той правопис, що виробився тут у пас, А то через Російську школу в нас люди не тільки добре не знали письменницької своєї мови, але й писати не вміли як слід по-українському. А як несвідомі люди на Наддніпрянщині не раз нарікали на нібито тяжку "галицьку" мову, то Грушевський гостро відповідав, що української письменницької мови треба вчитися і що вона мусить бути одна на всіх українців, і що галичани багато вклали свого в цю письменницьку мову в тому часі, коли на Наддніпрянщині українська мова була заборонена, то цього нехтувати не можна. Розумні люди слухалися Грушевського, й ті різниці що з часами понаростали, поволеньки вигладжувалися. Коли українська нація почувається тепер одноцільною й однодушною, то це в немалій мірі заслуга саме Грушевського.

Щоб українська громада в Галичині могла мати більше українських книжок і не мусила читати виключно чужі, Грушевський з нагоди ювілейного свята в честь Котляревського у Львові 1898 року виступив з проєктом заснувати нове видавниче товариство. Так 1899 року з'явилася "Українська видавнича спілка". Ця спілка видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур, наукові твори своїх і чужих авторів, були між ними й різні популярні книжечки. Це видавництво також немало причинилося до поширення культури, багато внесло нових думок та поглядів у громадянство в Галичині. Пізніше Грушевський заснував іще "Товариство прихильників української науки, літератури й мистецтва". Це товариство теж видавало книжки, головно на Наддніпрянщині, дбало про піднесення української культури й уладило першу велику виставку творів українських малярів із усіх українських земель.

Білет 27