2. Українська преса іі світової війни

Зміцнів культ Сталіна, більшовицька преса сприяла цьому. Газета «Комуніст» безпідставно критикувала «ворогів народу». Висвітлювали західноукраїнську проблематику. Партійно-більшовицькі публіцисти: Яр Галан, П.Казланюк, О.Гаврилюк, Ванда Василевська, Ірина Вільде. Уже у вересні 1939 року журналісти направляються у Львів, щоб організувати партійно-більшовицьку пресу у Львові. Тут були польські видання. Йосип Лучицький — заступник головного редактора газети «Комуніст» з 1938 року, викладав у Львівському університеті. 20 жовтня 1941 року ЦК КПБ (У) ухвалив постанову про тимчасове припинення виходу видань. Припинили виходити «Колгоспник України» («Сільські вісті»), «Радянська освіта», журнал «Червоний хрест» та ін. основні республіканські газети не закривали. До роботи з такими виданнями запрошували письменників: «Комуніст» — Тичина, Малишко; «Совєцька Україна» — Бажан, Ксенко, Довженко, Шеремет, Василевська; «Соціалістична Харківщина» — Смолич, Забіла. 31 липня 1941 року почала виходити «За радянську Україну», періодичність 2-5 разів на тиждень. Тираж 100 тис примірників. Девіз «Смерть німецьким окупантам». Редактор Микола Бажан. Для окупованих територій пресу розкидали з літаків. До кінця лютого 1942 року вийшов 141 номер. У газеті менше говорили про Сталіна, більше про історію, обережно про релігію. Почали виходити газети-листівки («За рад. Укр.», «Комуніст», «Совет. Україна»). Наприкінці 1941 року у Башкирії почали видавати і газети «Література та мистецтво» та «Українська література». У 1942 редакції цих газет перенесли до Москви. У грудні 1942 року відновили видання «Перця». З 1943 року видавали «Радянську Україну», «Демократичну Україну». На західний територіях у 1944 році проголосили доповідь про недоліки політ підготовки, примушували пресу вести боротьбу проти націоналістів.

Партизанські видання. «Партизан України» — з’єднання Ковпака; «Партизанська правда» — Сабурова; «Народний клич» — Наумова. Були листівки-видання підпільних обкомів партії.

Преса генеральних губерній. У жовтні 1939 року отримали дозвіл від німців видавати пресу. 17 листопада 1939 відкрили українське видавництво у Кракові, газета «Краківські вісті». Працювали Лепкий, Кедрин, Козак. У Львові виходив журнал «Мої друзі», 1942-1944 у Львові єдиний літ-мист журнал «Наші дні». Редактор Мар’яна Струтинська.

Преса «Рейхскомісаріату Україна». Г. «Українське слово» (вересень-листопад 1941 в Житомирі, потім в Києві). Журналісти Рогач, Олійник, Чемеринський. Наклад 50 тисяч. Німці її заборонили, працівників розстріляли. Олена Теліга була головою Спілки письменників у Києві. Видавала журнал «Литаври», у 1942 році розстріляна у Бабиному Яру. Під німецьким оком виходили «Голос Полтавщини», «Голос Волині», «Українська думка», «Волинь». У журнальній царині повна порожнеча.

3. Види правки журналістського тексту

Праця редактора над текстом – складний творчий процес, у якому багато що не можна регламентувати. Тут зазвичай виокремлюють два найважливіших аспекти: редакторський аналіз і практичну реалізацію його висновків.

Аналіз твору – це метод його розгляду, вивчення, що передбачає насамперед розчленування цілого на окремі частини, складники, визначення елементів, які входять у ціле, з’ясування окремих його аспектів і властивостей.

Редакторський аналіз – це розгляд рукопису і його всебічна характеристика, до яких вдається редактор з метою вдосконалення змісту та форми журналістського тексту. Редакторський аналіз – це критика, звернена передусім до автора. Мета її – вказати на конкретні хиби, сприяти вдосконаленню рукопису. Загальні аспекти аналізу: тематичний, змістовий, мовностилістичний, композиційний, редакційно-технічний.

Практична реалізація висновків редакторського аналізу – це правка тексту. Основні її завдання – усунення огріхів, які виявлено під час редакторського аналізу тексту й не виправлено під час авторського його доопрацювання, надання твору належного політичного звучання, ідейне його збагачення, досягнення виразності та якості кожного формулювання, перевірка фактичного матеріалу, усунення хиб структури, мови і стилю, проведення редакційно-технічного опрацювання рукопису.

Правила правки:

• Поправка є доречною, коли її потрібність можна довести

• правка має бути одноступеневою: виправляючи рукопис, треба намагатись усувати всі хиби відразу

• всі виправлення треба вносити якнайретельніше: вони мають легко читатися і займати якнайменше місця

Види правки:

1. Правка-вичитування. Мета – читання тексту “наскрізь”. Вичитував має зауважити його змістові, композиційні, стилістичні хиби, перевірити правильність написання географічних назв, імен та прізвищ, точність цитат, цифр, дат, зі ставність одиниць вимірювання. До обов’язків вичитувала входить перевірка відповідності заголовка текстові, підтекстівок фото та малюнкам. Цій правці підлягають досконалі авторські тексти, які не потребують редакторського втручання. Завдання редактора зводиться до перевірки фактів, уточнення положень. Тільки вичитуються офіційні документи, всі види передруків, матеріали інформаційних агентств. У них усуваються орфографічні помилки, позначаються абзаци, звіряються цифри.

2. Правка-доопрацювання. Найпоширеніший вид редакторської правки у журналістських текстах. Мета – вдосконалення тексту, зокрема його форми, уточнення ідей автора, його задуму. За характером змін бувають: скоророчення, дописування окремих фрагментів, заміна слів і зворотів, заміна синтаксичних структур, удосконалення композиції. Особливостей манери викладу автора, стилю не можна змінювати. Редактор виправляє також логічні і фактичні помилки, замінює не цілком переконливі аргументи іншими. Найкраще виправити такий текст може сам автор після відповідних зауважень редактора. Проте це не завжди дозволяє вимога оперативності змі.

3. Правка-перероблення. Специфічна форма редагування. Використовують щодо текстів авторів, які слабо володіють навиками літературної праці. Наприклад листи читачів. Мете цього виду правки – створення нового варіанту тексту на основі матеріалу, поданого автором. Тут редагування мало чим відрізняється від самостійної творчості. Це не суперечить настанові про додержання авторського стилю. Правка-переробка не повинна знеособлювати авторський текст, вона, навпаки, має бути спрямована на те, щоб зауважити і розвивати ті індивідуальні, неповторні риси, які має автор.

4. Правка-скорочення. Мета – досягти максимального лаконізму без втрат для змісту. Часто метою цієї правки є зменшення обсягу тексту, доведення його до певних розмірів. Цей вид правки – пряме втручання в текст, тому редактор має врахувати особливості його змістової й синтаксичної структури. Характер змін, які вносять в текст, дозволяє розділити їх на дві частини:

   • Скорочення тексту частинами. Вилучають частини текст, що є певними змістовими ланками.

   • Внутрішньо текстове скорочення. Більш глибші втручання.

Білет 20