2. Українська публіцистика у світовому контексті (згадати Багряного)

Сучасне українське журналістикознавство в контексті євроінтеграційного процесу має актуальні проблеми, які потребують негайного обдуманого вирішення. Перша — стан висвітлення євроінтеграції регіональними ЗМІ. Вона у своїй суті має всеукраїнський характер, адже мас-ме-дійна політика щодо питання інтеграції в ЄС у регіонах має надзвичайно вважливий уплив на формування громадської думки всього народу.

Другою проблемою журналістикознавства є незадовільна робота над інформаційним іміджем України. Журналістські матеріали на тему європейської інтеграції часто стають джерелом створення та розповсюдження певних стереотипів, дезінформації, що особливо негативно впливає на імідж держави у контексті інтеграції України в європейську структуру та імідж держави серед європейської спільноти. Як стверджує І. Бурчак, наразі наша держава сприймається у світі зі знаком "мінус". При цьому зауважує, що проблема формування міжнародного образу України тісно пов'язана із функціонуванням національного інформаційного простору [11, 29].

Третю проблему можна назвати "інформаційне лінивство ЗМІ". Суть її у тому, що чи не всі мас-медіа найчастіше обмежуються звітами про дипломатичні контакти і візити українських посадовців за кордон, а закордонних — до Укра-їни, матеріалами-інтерв'ю з ними щодо обраного курсу. Натомість вони б мали інформувати українське суспільство про основні засади роботи та функціонування ЄС, про роль громадянського суспільства у розвитку цих країн, про принципи, мету і значення розширення європейської структури. Така робота вимагає від журналістів застосування ширшої палітри журналістських жанрів у висвітленні євроінтегра-ційної проблематики.

3. Цензурні закони та їх вплив на журналістику

Можна вести мову про два основні різновиди заборон чи обмежень, які накладають на медіа.

1. політичні (з метою захисту влади чи панівної релігії від критики);

2. етичні (з метою захисту аудиторії, передусім молодіжної і дитячої від патогенного впливу медіа).

Другий різновид стосується як авторитарних, так і демократичних суспільств. Обидва обмеження асоціюються з поняттям „цензура”.

Слово „цензура” нині вживають у вузькому (як офіційна суспільна інституція) і широкому сенсах – як будь-які обмеження, які накладаються на авторське волевиявлення. Цензура в найширшому розумінні слова існує на всіх щаблях суспільства та масової комунікації. Власне процес масової комунікації нерозривно пов'язаний з оцінюванням матеріалів, які надходять до редакції, з відкиданням одних та схвалення інших.

Є опосередкована цензура. Автора можуть притягнути дор суду за законом. Серед інших способів контролю медіа можна назвати фінансовий і терористичний. Фінансова підтримка редакції дозволяє ефективно і непомітно впливати на політику редакції. Найвульгарніший і найпримітивніший способом впливу на пресу слід вважати залякування і терор, спрямовані проти журналістів.

На загал цензуру в широкуому розумінні можна вважати своєрідним обмеженням\фільтром, через які проходить текст. Є підстави вести мову проти три рівні фільтрування інформації:

Перший – особистий. Це свідома само цензура або неусвідомлене обмеження, зумовлені особливостями виховання і світоглядної культури автора.

На другому рівні обмеженя\фільтрування задіяна медіа організація (редакція газети, телебачення), яка колективно формує той варіант тексту, який відповідає стандартам якості і взагалі задовольняє критерії цієї організації щодо журналістського матеріалу. Внутрішнім чинником можна також вважати редакційний статут, етичний кодекс, традиції конкретної редакції і т.д.

На третьому рівні обмежень діють поза редакційні чинники. Передусім це законодавчі обмеження та офіційна цензура (там, де вона дозволена), домінуюча система етичних цінностей у конкретному суспільстві, яка чиннить невидимий тиск на відбір матеріалів і змушує відкинути деякі з них на тій підставі, що вони скажімо, не патріотичні або непристойні. .

Білет 38