3. Проблеми культури мови в сучасному українському мовознавстві

(Яцимірська)

Культура мислення, культура мови, мовна свідомість є відображенням інтелектуального рівня людини, її загальної культури та інтелігентності. Культура мовлення виявляє рівень освіченості, благородності, гуманності кожного громадянина. Монокультурна освіта передбачає постійну потребу удосконалювати власну літературну мову, збагачувати індивідуальний словник новими словами, крилатими висловами, літературними цитатами.

Мовна культура тісно пов’язана із стилістикою, етикою, риторикою, естетикою, логікою та іншими гуманітарними дисциплінами.

Культура мови утверджує норми:

• лексичні – розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності;

• граматичні – вибір правильного закінчення, синтаксичної форми;

• стилістичні – доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації;

• орфоепічні – вимова;

• орфографічні – написання.

Нормою називають загальноприйняте вживання, яке закріпилось в мові, рекомендоване граматикою, словником, довідником, підкріплене авторитетом відомого прозаїка, поета.

Нормування – це колективна оцінка мовних фактів, на підставі якої кодифікується мовна норма в словниках, граматиках, довідниках.

Нормативність – головна ознака літературної мови. Вона зобов’язує дотримуватись правил усного і писемного мовлення.

В українському мовознавстві проблемою культури мови займались і займаються:

• Марія Яцимірська (Культура фахової мови журналіста);

• Борис Антонечко-Давидович (як ми говоримо)

• Н. Бабич (Практична стилістика і культура української мови

• Марія Волощак (Правильно-неправильно. Довідник з українського слововживання)

• С. Єрмоленко

• Ярослав Радевич-Винницький, Василь Іванишин (Мова і нація)

• Анатолій Капелюшний

• Святослав Караванський (Секрети української мови)

• Іван Огієнко (Наука про рідномовні обов’язки)

• Олександр Пономарів (Культура слова)

• Олександра Серб енська (Культура усного мовлення)

• Євгенія Чак (Чи правильно ми говоримо)

Білет 26

1. Журнали «Тайм», «Шпігель» — специфіка подачі інформації та дослідницька публіцистика

Найпопулярнішими на сьогодні є журнали новин – "Тайм", "Ньюсвік" (США), "Експрес" (Франція), "Шпігель" (Німеччина)…

"Тайм" започаткував групову журналістику, що сприяє точності, оперативності публікацій. Проте тут нівелюється індивідуальне авторство, коментований репортаж і спеціальний стиль.

В журналі "Шпігель" стаття, переважно дослідницького характеру, має мати таку схему: епізод-ретроспектива-постановка проблеми-зіткнення оцінок-розгадка-сенсація. Викривальна публіцистика стала фірмовою стравою, щоправда вона не має нічого спільного зі скандаломанією. Вона формує думку мільйонів читачів, бо середній наклад журналу складає 1 млн.300тис. примірників і він поширюється у 150 країнах світу. Журнал має кілька додатків, які виходять сотнями, тисячами примірників. Тут роблять ставку на теми великої суспільної ваги, політичного та економічного спрямування, що мають глибоке фактажне забезпечення. "Шпігель" виявляє тенденції, встановлює критерії оцінок. Два його аспекти заслуговують на увагу:

• відділ документації, в якому міститься понад 20 млн. документів і близько двох млн. фотографій. Щоденно до редакції потрапляють 2 тис. нових документів, архів "Шпігеля" вважається найбільшим у Європі.

Правознавчий відділ – його співробітники перечитують абсолютно всі матеріали, навіть ті, які не потріапляють до номера.