1. Проблеми національно-мовного відродження в Україна та висвітлення у змі

2. Документалізм в журналістиці

У широкому значенні слова під документом прийнято розуміти зафіксований відповідним чином на певному матеріалі факт, подію, інформацію. Документ – не первинна, а вже відображена кимось і у певний спосіб зафіксована інформація. Тобто, між об’єктивною подією, первинною інформацією і документом стоїть певна особа. Треба мати також на увазі багатозначність слова „документ”, під яким прийнято розуміти не тільки певне письмове джерело, але й письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин, офіційне свідчення особи, інші матеріальні носії.

Журналісти звертаються до документів як джерела фактів, ідей, думок, оцінок, подробиць, як одного із способів аргументації.

Соціологи пропонують класифікувати документи за способом їх фіксації (рукописні, друковані, кіно- і фотодокументи, магнітні стрічки тощо), за типом фіксації (особисті й громадські), за статусом (офіційні й неофіфційні), за способом одержання документа (такі, які поширюються вільно і спеціально замовлені або цільові, створені на замовлення редакції чи журналіста довідки, копії документів, описи справ чи документів), за ступенем близькості до описаного об’єкта (первинні, тобто такі, які відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні, тобто такі, які скадені на основі інших документів).

3. Преса діаспори 40-60 рр хх століття

Неофіційним органо Організації українських націоналістів (Мельника) 1933 р. стала щотижнева газета „Українське Слово”, видавце якої був Український народний союз. Редакція вбачала метою газети „змагатися писаним словом за оновлення української думки, за спрямування всіх наших зусиль на осягнення державности українського народу, потоптаної окупантами, та духовної соборності, брак якої роз’їдав нас, розбивав наші зусилля, ставив брат на брата”. Друкарня видавництва „Українське Слово” була першоюу Парижі та другою у Західній Європі (після друкарні Драгоманова в Женеві). Після війни приміщення друкарні захопили комуністи і на базі „Українського Слова” створили „Нове Українське Слово”. Хоч за рішенням суду друкарню і повернули господарям, проте вона була в неробочому стані. „Українське Слово” відновило свою діяльність лише у 1949 році.

Із середини 1950-х рр. під логотипом цієї друкарні виходять щорічні „Календарі-альманахи”, які дають змогу вивчати літопис українського життя за кордоном. Незабаром створюється Націоналістичне видавництво в Європі, яке стає відомим на весь світ виданнями бібліотеки „Вільна думка”. Її основними виданнями стають самвидави з України.

Щодо інших українських спільнот, розкиданих по світу, найбільш показовим з погляду єдності, освіченості та порядності було видавництво „Наша культура”, засноване Митрополитом Іларіоном у Канаді. Видавництво також видавало часописи: „Слово істини”, „Наша культура”, „Віра й культура”, які мали велике значення у формуванні й збереженні високої національної культури українськиї емігрантів.

Вагомий внесок в історію видавничої справи на теренах Канади зробило „Видавництво Івана Тиктора”, яке видавало книги великих обсягів і накладів. 1948 р. у Вінніпезі накладом 15 тис. примірників виходить у світ „Велика історія України”.

З Австрії до Канади у Торонто переїхало видавництво „Добра книжка”, яке випускало квартальник „Життя і Слово”.

Науково-популярний місячник заснований в осени 1951 року в Канаді Іларіоном. – він мав би служити сторожем нашої вікової християнської культури і який могли б читати ширші українські маси на еміграції незалежно від релігійної орієнтації. У першому числі видання було заявлена його програмая:

1. наукові й науково-популярні статті з усіх ділянок української духовної і матеріальної культури: література, історія, історія церкви, мистецтво, філософія, богословя, театр, мовознавство, етнографія, право, археологія, педагогіка, архітектура і т.ін.

2. короткі спомини з нашого недавнього минулого

3. критичні огляди наукових праць і літературних новин.

З листопада 1951 до жовтня 1953р. вийшло 23 випуски часопису. Обсягом 40 двокуолонних сторінок. Друкувалися у ньому: Степан Килимник, Олександр Оглоблин, Дмитро Чуб, Улас Самчук.

Через відсутність коштів 1953 році закривають це видання. Закриваючи „Нашу культуру” митрополит Іларіон в жодному разі не мав наміру припиняти свою діяльність як редактор і видавець. Йшлося про дещо видозмінений темтичний напря часопису, засади його видання й певну громадську чи наукову інституцію, яка б перебрала на себе організаційні клопоти. Так постав місячник української богословської думки й культури „Віра й культура”. Перше й ого число – листопад 1953 року. Оголошувалася програма: продовжуючи традиції своїх попередникв, підвищувати релігійну свідомість та культуру українського народу в Канаді. Йшлося передусім про публікацію матеріалів з усіх ділянок богословської науки та церковного життя. Однак залишалися програмні положення „Нашої культури” – історія, література, мистецтво, огляд книжкових новинок, спомини з недалекого минулого.

Він мав обся 80 сторінок. Вийшло його 162 номери.

Припинив існування через хворобу Іларіона у 1967 році.

Білет 17