Тема. Управління капіталом у корпораціях.

4.1. Форми корпоративного капіталу

4.1.1. Поняття корпоративної власності

Сучасні економічні теорії щодо суті і ролі акціонерного капіталу в економічних системах виходять з того, що в умовах корпоративного сектору зміщуються акценти з максимізації прибутку, які характерні для приватного підприємства, на задоволення інтересів власників, а також інших учасників корпоративних відносин. Базовим завданням корпоративного управління є управління майном в інтересах власників. Тому найважливішим моментом корпоративного управління є чітка регламентація відносин власності в корпораціях. Якщо йдеться про товариства корпоративного типу, то вони формують власність, притаманну такій організаційно-економічній формі. Якщо розглядати державні підприємства як корпоративні, то існує певна специфіка формування власності, оскільки такі підприємства отримують власність в повне господарське відання, або оперативне управління, яке має певну специфіку.

Термін "власники" в корпоративній сфері може застосовуватись в кількох вимірах. Перший вимір стосується учасників або акціонерів. Вони є власниками корпоративних прав і здійснюють власне управління ними. Акціонери є власниками цінних паперів у вигляді акцій. Є власники облігацій акціонерних товариств та опціонів на придбання акцій. Вони є приватною власністю, з якою акціонери здійснюють відповідні операції.

Другий вимір цього терміна стосується власності корпорації як юридичної особи.

Акціонери як власники мають не дуже тісні зв'язки з обраною фірмою, за наявності високоліквідного ринку цінних паперів вони можуть без надмірних труднощів реалізувати свої акції. У товариствах з обмеженою відповідальністю це зробити складніше, проте можливе. Відносини акціонерів з товариством мають такі характерні риси: інвестування в акції здійснюється на термін існування фірми, ці відносини не потребують періодичного переоформлення. За умови ліквідації акціонерного товариства право на отримання своєї частки майна акціонери мають в останню чергу.

Взагалі корпоративні підприємства функціонують як господарські ланки на основі певних основних та оборотних фондів, які вони використовують з більшою чи меншою ефективністю. Проте виробничі та невиробничі фонди господарських товариств формуються на початкових стадіях залежно від угод їх засновників та учасників, які визначають мету діяльності, способи розподілу часток між засновниками і величину початкового капіталу, який буде застосовуватись для господарської діяльності товариства. Своєрідною є природа власності самого товариства. Річ у тім, що власність господарських товариств розглядається як об'єднана (спільна) власність. В Україні власність господарського товариства вважається колективною, і воно є власником:

• майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

• продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

• одержаних доходів;

• іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Початковий капітал товариства формується за рахунок внесків учасників та засновників товариства. Майно, що передається засновниками і учасниками товариства у власність, являє собою внески учасників та засновників товариства, що можуть виступати у різних майнових формах. Так, чинним законодавством України визначено, що внесками учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Практика показує, що внесками можуть бути різні матеріальні та нематеріальні цінності, які можуть відображатись у бухгалтерському обліку на балансі товариства і відповідати законодавчо визначеному переліку.

Особливо слід звернути увагу на те, що при створенні товариства виникає капітал, який є власністю не окремих акціонерів, а товариства. Це означає, що учасники мають в товаристві свої корпоративні права, але воно і тільки воно (товариство) є суб'єктом господарських відносин. Воно є власником цього майна, несе ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування. Щоправда, установчими документами може бути передбачено інший порядок відповідальності за економічні ризики, проте така відповідальність має відповідати чинному законодавству. Будівлі, споруди, обладнання, гудвіл та інші цінності не є власністю окремого акціонера, і він не може здійснити відчуження якогось клаптика АТ, оскільки усе це є власністю товариства як юридичної особи. Він може отримати якусь матеріальну частку АТ тільки у разі його ліквідації, після розрахунків з кредиторами та ін. Його власністю є лише акція як свідоцтво його корпоративних прав, і з нею він може здійснювати усі наведені вище дії. Винятком можуть бути тільки випадки, коли власник корпоративних прав передав якесь майно на правах користування. При цьому можливі варіанти відчуження, що має бути чітко відображено в установчих документах. Слід зазначити, що більш складні відносини власності і відповідальності за неї склались у повних та командитних товариствах, які передбачають різні варіанти зобов'язань осіб і відповідальності, про що йшлося вище. Щодо власності на виготовлену продукцію та інших доходів, то це положення у господарських товариствах майже не відрізняється від інших організаційних форм підприємств.