2. Рівень доходності акцій.

3. Показник ставки доходу на оплачений капітал.

4. Коефіцієнт співвідношення ціни та доходу на акцію.

Для оцінки ефективності дивідендної політики можна використовувати показники зростання ринкової вартості акцій.

Проблемі формування оптимальної дивідендної політики в країнах з ринковою економікою приділяють велику увагу. Адже від її вибору залежить рівень добробуту власників капіталу, розміри власних фінансових ресурсів і темпи виробничого розвитку на засадах самофінансування, ринкова вартість капіталу підприємства і його фінансова стійкість у довгостроковому періоді.

Принципи дивідендної політики

Розробка ефективної дивідендної політики базується на виконанні наступних принципів:

• збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

• врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплаті акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

• розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

• врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

• врахування фактору ризику.

Фактори, що обумовлюють вибір дивідендної політики.

При виборі конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосуються інвестиційних можливостей, об'єктивних обмежень, досягнутої ефективності діяльності і т.і.

До основних чинників, що обумовлюють конкретний зміст дивідендної політики компанії відносяться:

1. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інвестиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізується темпи росту прибутку, і дивідендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2. Інтенсивність інвестиційних процесів на підприємств. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефективних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.

3. Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернативних джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кредитному ринку.

4. Рівень кредитоспроможності підприємства і його можливості щодо залучення додаткового позичкового капіталу.

5. Фінансові обмеження.

6. Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися договірних обмежень, включених в його установчі документи.

7. Склад акціонерів та їх пріоритети.

8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втрати контролю над підприємством.

В теорії дивідендів в залежності від міри ризику для розвитку АТ виділяють три стратегії формування дивідендної політики: консервативну, помірковану (компромісну), агресивну. В рамках кожної стратегії може застосовуватися сукупність методів нарахування дивідендів: консервативна дивідендна політика – метод залишкових виплат, метод стабільного співвідношення дивідендних виплат, поміркована (компромісна) – метод стабільного розміру дивідендів, метод постійної і змінної частини дивідендів, агресивна – метод постійного зростання розмірів дивідендів.

Т