Приклад

Річний плановий обсяг реалізації на умовах відстрочки платежу – 5 600 тис.грн.

Питома вага собівартості в обсязі реалізації - 80%.

Середній період надання відстрочки платежу – 30 днів.

Середній період прострочки платежів - 10 днів.

Визначити загальний обсяг інвестицій у дебіторську заборгованість та доцільність надання комерційного кредиту, якщо можливі прямі фінансові втрати від неповернення боргів оцінюються на рівні 20%. Короткострокові кредити для компенсації дебіторської заборгованості можна взяти в банку під 25% річних, рентабельність активів підприємства становить 22%.

Таблиця 6.1

Обґрунтування доцільності інвестицій у дебіторську заборгованість

Показники	Методика розрахунку	Значення показника тис.грн
Необхідний обсяг інвестицій у дебіторську заборгованість		497,8
Додатковий реалізаційний дохід	-	5600
Додаткові реалізаційні витрати	5600 * 0,80	4480
Фінансові витрати по залученню кредиту		124,4
Можливі(альтернативні) витрати із-за інвестування коштів у дебіторську заборгованість і вилучення їх з обороту	497,8 * 0,22	109,5
Фінансові втрати інвестиційних коштів від безнадійної дебіторської заборгованості Загальний ефект від пом 'якшення умов розрахунків	497,8 * 0,20 5600 - 4480 - 124,4 -109,5 - 99,6	99,6 786,5
Загальний ефект від пом’якшення умов розрахунків	5 600 – 4480 - 124,4 – 109,5 – 99,6	786,5

Таким, чином, розрахунки показують, що підприємству вигідно пом'якшити умови розрахунків. Але загальний результат операції може суттєво змінитися, якщо зросте розмір безнадійних боргів.

В залежності від рівня доходності та ризику застосовуються різні стратегії кредитної політики: консервативна, поміркована та агресивна.

Таблиця 6.2

Характерні особливості окремих типів кредитної політики підприємства по відношенню до його покупців

Тип кредитної політики	Механізм реалізації	Можливі негативні наслідки
Консервативна (жорстка) кредитна політика	скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок виключення груп підвищеного ризику мінімізація строків надання відстрочок платежів мінімізація розміру комерційного кредиту встановлення жорстких умов надання кредиту підвищення вартості комерційного кредиту жорстка процедура інкасації дебіторської заборгованості	ускладнюється формування стійких господарських зв’язків з покупцями продукції повільніше зростають обсяги діяльності в умовах низького попиту на продукцію
Поміркована (зважена) кредитна політика	підтримка середнього рівня ризику при продажу в кредит; встановлення зважених умов проведення кредитної політики	Практично відсутні
Агресивна (ліберальна) кредитна політика	розширення складу дебіторів за рахунок більш ризикових груп збільшення строків надання відстрочки платежів збільшення розміру наданого кредиту зниження вартості надання кредиту пом’якшення умов повернення дебіторської заборгованості (можливість її пролонгації)	може призвести до надмірного вилучення фінансових ресурсів існує загроза зниження платоспроможності можливе збільшення витрат по стягненню боргів зменшення рентабельності активів

Вибір конкретного типу кредитної політики повинен здійснюва­тися з урахуванням: платоспроможності покупців; кон'юнктури на ринку готової продукції; потенційних можливостей нарощення обсягів її виробництва при розширенні обсягів її реалізації за рахунок надання відстрочок платежів; правових засад стягнення дебіторської заборгованості; фінансових можливостей інвестування коштів у дебіторську заборгованість з відповідним вилученням їх з обороту; допустимого рівня ризику.

Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є підвищення її якості. Досягти цієї мети управління можна шляхом:

• всебічної оцінки фінансового стану потенційних кредиторів, і їх платоспроможності, репутації, терміну існування, кон'юнктурної стадії в галузі, де партнери здійснюють свою діяльність; диверсифікації клієнтури;

• визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості);

• використання різних форм забезпечення повернення боргу (застава, страхування, гарантії банків або третіх осіб, оформ­лення забезпеченим векселем і т.і.);

• підвищення дієвості штрафних санкцій по відношенню до боржників.

В процесі управління дебіторською заборгованістю з метою прискорення розрахунків доцільно використовувати сучасні форми рефінансування. Під рефінансуванням розуміють переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства (грошові кошти або високоліквідні цінні папери) з метою прискорення розрахунків. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості можна віднести: спонтанне фінансування, факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг.

Незалежно від видів операції рефінансування, її використання базується на єдиних принципах:

• загальні витрати на рефінансування не повинні перевищувати очікуваний прибуток від використання вивільнених коштів у господарському обороті;

• витрати на рефінансування не повинні перевищувати вартості короткострокових кредитів для підтримки платоспроможності підприємства до інкасації дебіторської заборгованості;

• витрати на рефінансування не повинні перевищувати інфляційні витрати у випадку затримки платежів.

Виходячи з вищезазначених принципів, важливим моментом в процесі обґрунтування доцільності рефінансування дебіторської заборгованості є визначення загальних витрат або ціни рефінансування. Розглянемо особливості її формування для окремих способів рефінансування.

1. Спонтанне рефінансування є найбільш поширеною формою прискорення розрахунків і полягає в наданні цінової знижки покупцям продукції за дострокові розрахунки.

Розмір встановленої знижки з ціни продукції є ціною спонтанно­го рефінансування для підприємства-продавця у випадку, якщо клієнт скористається наданою знижкою. Для покупця продукції розмір цінової знижки характеризує вартість комерційного кредиту.

2. Факторинг полягає у переуступці банку або факторинговій компанії права на отримання грошових коштів по платіжних документах за поставлену продукцію. В подальшому борги з покупців стягує вже банк або факторингова компанія, але якщо з боку продавця порушені договірні зобов'язання (наприклад, якість не відповідає умовам договору поставки), весь ризик по стягненню боргів знову переходить до самого підприємства.

Ціна рефінансування за допомогою факторингових послуг складається з комісійної винагороди та процентної ставки за використання кредитних ресурсів. При цьому потрібно враховувати, що момент оформлення договору факторингу фактор оплачує не більше 80% від загальної суми боргів, а остаточні розрахунки здійснюються тільки після повного надходження коштів від платника.

3. Облік векселя, або його продаж на фондовому ринку (у випадку, якщо дебіторська заборгованість оформлена забезпеченим векселем).

При цій формі рефінансування вексель продається банку з дисконтом (знижкою з ціни). У випадку, якщо вексель продається на фондовому ринку, загальні витрати по рефінансуванню складаються із виплаченої біржовим посередникам комісійної винагороди та можливої курсової різниці при продажу векселя по ціні, меншій від номіналу.

4. Форфейтинг полягає у трансформації комерційного кредиту в банківський кредит. В цьому випадку продаж боргу, оформленого оборотними документами (перевідним векселем або перевідним акредитивом), здійснюється на умовах відмови (або форфейтингу) банку від регресу вимог на кредитора (продавця продукції) у випадку, якщо боржник (покупець) виявився неплатоспроможним. Але для того щоб зменшити ризик можливих втрат при неповерненні частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт). Розмір цього дисконту і виступає ціною рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою форфейтинга. Найчастіше форфейтинг використовується при експортних операціях.