В. Годвін Про пошану

Очевидно, що прагнення до пошани в жодному разі не усувається за таких суспільних умов, які несумісні з накопиченням власності. Люди, позбавлені можливості викликати повагу у сусідів або уникати їх презирства за допомогою одягу та обстановки, спрямовують своє прагнення до пошани й за іншим руслом. Вони будуть намагатися уникати докорів у бездіяльності так само старанно, як тепер вони уникають докорів у бідності. Нині лише люди, у яких на обличчях лежить печать голоду та нужди, байдужі до враження, яке вони справляють на оточуючих своєю зовнішністю та виглядом. Але в умовах суспільства, де всі рівні, ніхто не буде знати гніту бідності, а більш витончені особи зуміють проявити себе. Оскільки людська свідомість досягне, як ми щойно показали, високої ступені досконалості, остільки імпульси, що призводять її в дію, будуть сильнішими, ніж будь-коли. Великою буде тоді активність суспільного духу. Дозвілля помножиться, а це для просвітленого розуму якраз те, що потрібно для великих справ, які викликають повагу та визнання. У стані спокійного дозвілля ніхто, крім людей величного духу, не зуміє існувати, не відчуваючи потреби у пошані. Ця пристрасть, не розтрачена неправедним шляхом у безплідних блуканнях, буде шукати благородних виходів та постійно запліднювати заходи, призначені для суспільного блага. Людський розум, імовірніше за все, ніколи не досягне межі у здійснюваних ним відкриттях та власному вдосконаленні, а буде впевнено розвиватися з такою швидкістю, якої ми у теперішній час навіть уявити собі не в змозі.

Л.А. Сен-Жюст

«Про схильності»

Кожна людина, досягши двадцяти одного року, повинна оголосити в храмі, хто її друзі. Ця заява повторюється протягом місяця вантоза.

Якщо людина залишає свого друга, вона повинна за покликом одного з громадян або старшого пояснити всенародно у храмі причини цього; якщо ж вона відмовляється, її виганяють.

Друзі не повинні скріплювати свій союз письмовим зобов’язанням, між ними не може бути судової тяганини.

Друзі під час битви стають поряд один з одним.

Хто був пов'язаний дружбою протягом усього свого життя, повинен бути похований в одній могилі з небіжчиком-другом..

Друзі носять траур один по одному.

Народ обирає опікунів дітям з числа друзів їх батьків.

Якщо людина здійснила злочин, її друзі належать вигнанню.

Друзі померлого копають могилу, влаштовують урочисті похорони. Разом з дітьми померлого вони прикрашають квітами місце поховання.

Той, хто скаже, що не вірить у дружбу або що не має друзів, належить вигнанню.

Людина, звинувачена у невдячності, належить до вигнання.

Л.А. Сен-Жюст

«Про гарантії»

Необхідно змалювати та визнати усі принципи в особливій декларації, яка мала б таке ж відношення до суспільства, яке права людини мають до управління.

Необхідно створити особливі розпорядження стосовно норовів, застосування влади, взаємних та обопільних прав та обов’язків, духу й мети революції, ідей, що складають щастя вільної людини.

Свобода є гарантією громадянина відносно застосування закону.

Людина, наділена владою, винна у свавіллі стосовно простого громадянина, який не виконує суспільних функцій, і таврується знаком терезів на чолі; кожний громадянин має право звинуватити її перед кримінальним трибуналом.

Сторони повинні порозумітися у присутності один одного.

Якщо людина, наділена владою, викрита, вона карається вигнанням, а у випадку повернення до країни — смертю.

Якщо кримінальний трибунал відмовиться вислухати громадянина, що приніс скаргу, той може викласти свою справу перед народом у храмі в день святкування Верховної істоти; якщо після цього скарга не буде розглянута протягом тридцяти днів, трибунал карається за законом.

Повстання є виключним правом народу та громадянина….

Якщо повстання відбуваються під час деспотизму, вони завжди благотворні. Ті ж, що вибухають у вільній державі, нерідко бувають небезпечними для самої свободи, оскільки наявність злочину узурпує піднесений привід та священне ім'я повстання. Заколоти приносять вільній державі болючі рани, які кровоточать цілий вік.

У майбутньому представник народу може бути осуджений лише судом присяжних, що складається з двадцяти шести чоловік, вибраних шляхом жеребкуванню серед депутатів; він може дати відведення половині з них, аби не піддавати вітчизну сваволі суду.

У майбутньому, якщо представника народу буде засуджено, він повинен вибрати собі місце заслання за межами Європи аби полишити народ від необхідності бачити обраних ним представників.