Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Хрестоматія окорокової в.в. новая 15.03.12.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Іі.4. Відношення «утопійців» до різних модусів культури іі.4.1. Наука

Л.-М. Дешан

ХІІІ

Ніщо у світі не могло б скласти для людей, які перебувають у становищі норовів, предмет такого враження, що змусило б їх кричати про чудо, про щось надприродне. Вони знали б, що незвичайне - у порядку, при якому все більш-менш можливо. У подіях, у деяких витворах природи вони бачили б лише наслідки, що витікають з причин, більш-менш прихованих для них із-за необхідності, а в більшому чи меншому числі випадків лише те більше чи менше, що присутнє відносним речам. Вони не знали б у собі нічого істотного, нічого метафізичного, що не єднало б їх з будь-якою твариною, з будь-якою істотою, а в результаті у них склалася б про них правильна уява, яку їм і потрібно було мати. Вони знали б те, що досить просте, а саме: що значна різниця між процесом проростання рослин, наприклад, та їх власним є не що інше, як значна різниця в їх бутті; що рослина — далеко не людина, а людина — не рослина, саме з цієї різниці й виходить, що вони повинні значно відрізнятися у процесі росту. ...

Фізичні блага та пиха, що так сприяли тому, щоб з неосвічених зробити нас абсурдними, розглядалися б людьми стану норовів як за істотністю, властивою природі; та вони ніколи не стали б, подібно до нас, робити з них предмет особливих визисків. Вони обмежувалися б постійним прагненням до досягнення благ та передбачення зла, причому найпростішими шляхами.

На небі вони стали б вивчати лише те, що легше всього пізнати, адже яку користь могло б принести більш поглиблене вивчення? Та й навіщо знадобилася їм ученість Коперників, Ньютонів та Кассіні27? Вони жили б, не турбуючись про плинність днів та років, що дозволило б їм не знати часу свого народження та менше передбачати останню мить, коли вони без хвороби перейдуть від життя до смерті, подібно тому, як від неспання переходять до сну.

Вони належали б самим собі у значно більшій мірі та значно менше витрачалися б, аніж наші селяни, що обходяться без наших настінних та кишенькових годинників; вони вели б упорядкований спосіб життя без допомоги цих витворів мистецтва, ніби вони ними користувалися. Вони відрізняли б години та пори року якраз настільки, наскільки це було б їм вигідно, та не потребували б ведення розрахунку подій. У дуже скромному існуванні їм необхідно було б знати лише небагато речей, та це були б якраз ті речі, пізнати які легше за все. Плинність днів у них не переривалася б, як у нас, днями відпочинку, а звідси виходить, що вони ніколи не були б пригнічені своїми заняттями, бо усі були б зайняті виключно задоволенням своїх потреб. Люди похилого віку трудилися б до самого кінця, що підкрався непомітно, діти також працювали б з ранніх років у міру своїх здібностей; та велике піклування про всі корисні та необхідні речі постійно поставляло б предмети для роботи, якої без того не вистачало б, що було б небажано. (Людина для того існує в суспільстві, щоб бути завжди необтяжене зайнятою, причому зайнятою на благо суспільства. У становищі дикунства та при становищі законів, який виник з нього, у людини бувають години дозвілля, та вона пізнала марність - це пишне джерело усіх пороків.)

У небесних сферах вони бачили б лише об’ємні тіла, що являються разом з усіма їх складовими тілами лише частинами Цілого. Вони вважали б їх у всесвітньому центрі лише окремими центрами, таким чином вбачали б у них лише значний прояв регулярності та стійкості. З цієї дійсно істинної точки зору вони вважали б, що тіла ці вповні можуть підпадати впливу перетворення, які здатні змістити їх та зненацька перетворити в інші види, до яких вони належать. Та вони не вагалися б у тому — ніскільки цього не жахаючись, - що і люди існують лише в результаті подібного ж роду перетворень та що в певний день їм належить загинути внаслідок таких перетворень, щоб в послідовності пір року бути відтвореними шляхом перетворення з одного виду в інший. (Поширене повір'я про кінець світу має в якості джерела цю неясно омріяну істину. Проте варто звернутися до міфів, до давньої історії, до переказів про потопи Вогню, Ноя та Девкаліона28, про всесвітню пожежу, яка виникла при виверженні Фаетона29, водія колісниці Сонця, та жаху перед кометами, що втримався до наших днів. Варто лише кинути просвітлений погляд на поверхню земної кулі, якою вона нині уявляється, то легко переконатися, що у нас збереглося якесь нагадування про вцілілі сліди якогось могутнього потрясіння, що перенесла наша планета. У багатьох випадках міфи являють собою лише перекручену історію).

Занадто просвітлені для того, щоб скласти собі хибні уявлення про природу, як це ми робили споконвіку, вони судили б розумно про те, що ми називаємо чудесами. Так, наприклад, вони в морі, що злизує свої береги, наступаючи або відходячи від них, бачили б лише велику масу води, яка внаслідок недосконалої регулярності у припливах та відливах, а також нестачі повної стійкості в просторі, який воно займає, покидає своє ложе, щоб непомітно накрити материк, вже покритий її слідами у минулому. Вони знали б, що те відбувається майже непомітно та раптово внаслідок надмірного наближення якоїсь комети, а може здійснитися у вигляді землетрусів, вивержень та переворотів. Цей істинний погляд на речі, не роблячи з предмета жахіття, був би підґрунтям їх фізичного життя, обмеженого і просто корисного.

... Замість нашого абсурдного уявлення про неминучість у них було б лише істинне поняття про необхідність. Вони знали б, що події необхідні, лише коли вони виникають, та що вони ніколи не приходять самі по собі, а лише відносно; все, що відбувається, має лише необхідний наслідок, щоб потім у свою чергу бути необхідною причиною, що воно ніколи ніякою істотою не може бути передбачене інакше, ніж у більшій або меншій мірі, адже жодна подія, навіть коли вона відбувається, не має суворо визначеної форми виникнення.

ХІV

... Вони не прагнули б тлумачити свої сновидіння та шукати у них добрі або погані передбачення. Вони вбачали б у них лише порушення координації фібр свого мозку. Проте який солодкий був би їх сон, які приємні сновидіння!

Усі вони володіли б тим невеликим знанням анатомії, що дозволило б їм виконувати на людському тілі легкі операції. Якби виникла потреба у важких оперуваннях, справу надавали б самій природі, допомагаючи їй домашніми або іншими засобами. Однак у кожному поселенні могло бути по дві людини, які спеціально займалися б наданням допомоги у випадку хвороби та які завжди залишали б після себе учнів.

Вони вважали б здоров'я джерелом всіляких насолод та берегли б його за вказівками здорового глузду, який забороняв би їм будь-якого роду надлишки. Тілесні хвороби здавалися б їм не покаранням, подібно нашому абсурдному погляду на цей предмет, а випадковостями, що входять у спільну мету речей; вони намагалися б їх обходити в міру можливостей як шляхом обачливості та витримки, які вони вносили б у все, що робили, так і суворим дотриманням свого простого способу життя. Змушені звернутися до ліків, вони знайшли б під рукою прості засоби та рослини та цим би й обмежувалися. Проте як рідко їм доводилося б до них звертатися та як легко кожен з них міг би бути сам собі власним лікарем! Що ж стосується страждань, названих нами «душевними», що являють собою лише посмикування наших нервів та наших фібр, то від них вони були б позбавлені. Адже чим ще викликаються ці страждання, які так сильно сприяють тому, щоб життя здавалося нестерпним, підривають наше здоров'я та скорочують наші дні, як не норови наші, що безупинно смикають та мучать нас, будучи до крайності брехливими? Вони б народжувалися, жили та вмирали, не бачачи в цьому нічого надприродного, де все починається, триває та кінчається, щоб потім відродитися в іншому вигляді у всіх тілах, що нас оточують. Кожен з них був би вправі припинити життя, віддати перевагу смерті з-за немочі, яка стала тягарем йому та іншим, але будучи у високій мірі захищеними від будь-якої біди, що їх засмучує, вони навряд чи мали б підстави надавати переваги не життю, а смерті.

... У становищі норовів смерть була б лише закінченням прекрасного дня, адже їй не передували б, як звичайно у нас буває, важка хвороба, скорботний вигляд священика, лікаря, нотаріуса, скорбна мати, всілякі душевні страждання, що давлять на нас та надзвичайно сприяють наближенню смерті. Вони вмирали б тихою смертю, схожою на їх життя, а ми вмираємо смертю гіркою, схожою на наше життя.

Похорони їх не відрізнялися б від поховання їх тварин; вони не обставляли б їх урочистіше, адже будь-яка урочистість була б зайвою. Яка б і тут була перевага у порівнянні з нашими церемоніями, що завжди ведуть за собою стільки сліз, щирих або удаваних, стільки утисків та формальностей, що пригнічують нас! Але — можуть мені заперечити — вони не будуть прив'язані один до одного більше, ніж до худоби? На це я відповім, що з тієї ж причини, з якої жива худоба повинна для них значити набагато менше, ніж їх живі товариші, їх мертві товариші не повинні для них значити більше, ніж мертва худоба. Подібно до нас, вони пов'язані були б один з одним взаємною нуждою. Але оскільки ця нужда не відчувалася б більше в тій чи іншій людині, як те має місце за наших норовів, вони не були б прив'язані до даної людини в такій мірі, щоб відчувати її смерть, як особисту втрату, та оплакувати її. (Не мертву людину ми оплакуємо, а самих себе, усе те, що ми втрачаємо в небіжчикові. У становищі норовів людина зі смертю іншої людини не втрачала б нічого, та їй ні про що не було б жаліти. Але їй і зиску ніякого від цієї смерті не було б, та тому — зовсім не так, як у нас, — їй нема для чого було б бажати чиєї б то не було смерті. Це б значило вичерпання джерел можливих судових процесів та ненависті, якби ніякі вигоди не були пов'язані з чиєю-небудь смертю!)

Е.-Г. Мореллі