Іі.2.2. Система законів, спрямована на встановлення ідеального ладу м.А. Кондорсе

... Наші надії на покращання стану людського роду в майбутньому можуть бути зведені до трьох важливих положень: знищення нерівності між націями, прогрес рівності між різними класами того ж народу, і, нарешті, справжнє вдосконалення людини. Чи повинні усі народи коли-небудь наблизитися до цивілізованого становища, якого досягли нації більш просвітлені, більш вільні, більш звільнені від забобонів? ... Чи є на земній кулі країни, природа яких засудила жителів не насолоджуватися ніякою свободою, ніколи не користуватися своїм розумом?... Нарешті, чи повинен людський рід покращуватися завдяки новим відкриттям у науках та мистецтві та — в силу необхідності — у засобах створення окремого добробуту та спільного благополуччя або завдяки справжньому вдосконаленню інтелектуальних, моральних та фізичних здібностей, .. або навіть вдосконаленням природної організації людини?

Щоб відповісти на ці питання, ми звернемося до досвіду минулого, до спостереження за прогресом, який науки та цивілізації здійснюють до цих пір, до аналізу поступового руху людського розуму та розвитку його здібностей, де ми знайдемо найбільш сильні мотиви, які змушують вірити, що природа не встановила ніякої межі нашим надіям.

...Продивіться історію наших заходів, наших засад в Африці та Азії, і ви побачите, що наші торговельні монополії, наші зради, наше кровне презирство до людей іншого кольору шкіри або іншої віри, нахабність наших захоплень, інтриги наших священиків заглушають те відчуття поваги та доброзичливості, перевагу яких нам навіювали.

Проте наближається момент, коли, припинивши показувати їм лише розбещувачів та тиранів, ми станемо для них цінними порадниками або великодушними визволителями.

... Вже у Великобританії деякі друзі людства показали тому приклад; якщо їх уряд, просякнутий макіавеллізмом, змушений поважати суспільну думку і не сміє їм протистояти, чому ж не можна сподіватися, що він сам піде цим шляхом, коли після реформи рабської та продажної конституції стане гідним гуманній та великодушній нації? Невже Франція не поспішить наслідувати цим заходам, продиктованим однаково людинолюбством і добре зрозумілим інтересом Європи? Бакалійні товари ввозяться на французькі острови, до Гвіани, у деякі англійські володіння, та скоро ми побачимо падіння цієї монополії, яку голландці підтримували всілякими зрадами, утисками та злочинами. Європейські нації зрозуміють нарешті, що привілейовані компанії являються лише новою зброєю тиранії в руках їх урядів.

Тоді європейці, обмежившись вільною торгівлею та маючи дуже ясну уяву про свої власні права, щоб користуватися чужими, будуть поважати цю незалежність, яку вони з такою зарозумілістю до цих пір порушували. Їх засади, замість того, щоб наповнюватися урядовими прихильниками, які прагнуть використати своє місце і привілею шляхом накопичення, іноді грабунком та віроломством (щоб повернутися до Європи багатієм, купити собі почесті та титули), будуть заохочувати людей вишуканих, працелюбних, які шукають у цих щасливих країнах достатку, якого вони були позбавлені на батьківщині. Свобода їх там утримає, честолюбство зникне, та ці скопища грабіжників стануть колоніями громадян, які розповсюдять в Африці та Азії принципи та зразки свободи, знання та розуму Європи. Місце монахів, які поширюють серед цих народів лише ганебні забобони, бо сподіваються на нове панування, займуть люди, які піклуються про поширення істини, корисних для щастя, про розвиток у них усвідомлення як інтересів, так і прав. Заповзятість до істини також є пристрастю, вона спрямує свої зусилля у ці віддалені країни, коли ближче їй не доводиться ні боротися з грубими забобонами, ні розсіювати ганебні омани.

У цих країнах вона знайде: тут — чисельні народи, які напевно чекають на оснащення їх засобами просвітлення та бажають зустріти європейських братів, щоб стати їх друзями та учнями; там — нації, пригнічені духовно деспотами та тупими завойовниками, які ось уже скільки віків кличуть визволителів; у інших місцях — майже дикі племена, які внаслідок суворого клімату своєї країни позбавлені благ цивілізації, між тим ця суворість відштовхує і тих, хто бажав би просвітитися щодо принад цивілізації, та полчище завойовників не знає іншого закону, окрім сили, й іншого ремесла, крім грабунку. Прогрес народів цих двох останніх категорій буде більш довгим, буде супроводжуватися сильнішими бурями.

... Настане, таким чином, момент, коли сонце буде освітлювати землю, заселену лише вільними людьми, які не визнають іншого господаря, крім свого розуму; коли тирани та раби, священики та їх дурна чи лицемірна зброя будуть існувати лише в історії та на театральних сценах; коли ними будуть займатися лише для того, щоб співчувати їх жертвам і обманутим ними, щоб жах їх ексцесів нагадував про необхідність бути насторожі, щоб уміти розпізнавати та подавляти силою свого розуму перші зародки марновірства і тиранії, якби коли-небудь вони насмілилися знову показатися.