Ф. Буассель

Питання. Яким буде виховання дівчат?

Відповідь. У храмах будуть відкриватися суспільні школи для них точно так же, як у всіх майстернях для чоловіків — суспільні школи для хлопчиків. Їх виховання буде спрямоване на знання, практичне здійснення, любов та звичку до принципів щастя і здійснюватиметься дівчатами з вищих класів. У той же час таланти, які найбільш підходять їх статі та найбільш корисні, будуть розвиватися згідно зі смаком та здібностями кожної під наглядом найбільш ніжних, найбільш мудріших, найбільш освічених та найбільш досвідчених матерів.

Л.А. Сен-Жюст

«Про освіту»

Діти належать своїй матері (якщо вона сама їх годувала) до п'яти років, а потім Республіці до самої смерті.

Мати, яка не годувала свою дитину, перестає бути матір'ю в очах вітчизни. Вона та її чоловік повинні з'явитися перед магістратом, щоб відновити шлюбний союз, інакше він буде вважатися недійсним.

Хлопчик до п'яти років виховується своїми батьком та матір'ю.

Якщо вони розлучені, його виховує Батьківщина, народ призначає йому опікуна.

Дівчина виховується в домі батька та матері до заміжжя.

Якщо вони розлучені, її виховує Батьківщина, народ призначає їй опікуна.

Дитина як громадянин належить вітчизні. Суспільне навчання необхідне. Дисципліна в дитинстві повинна бути суворою.

Дітям слід прищеплювати любов до мовчання та презирство до риторичності. У них повинен сформуватися лаконізм виразів. Слід забороняти дітям ігри, де вимагають декламації, натомість заохочувати їх до простих істин. Діти грають лише в ігри, де проявляється гордість та інтерес; їм потрібні лише вправи.

Виховання дітей чоловічої статі від п'яти до шістнадцяти років доручається вітчизні.

Існують школи для дітей від п'яти до десяти років. Вони розташовуються у сільській місцевості, по одній на кожну секцію та на кожний кантон.

Діти від п'яти до десяти років вчаться читати, писати та плавати.

Не дозволяється ні бити, ні проявляти ласкавість до дітей. Їх навчають добру та віддають природі.

Той, хто вдарить дитину, підлягає вигнанню.

Діти носять полотняний одяг у всі пори року. Вони сплять на циновках; сон їх триває вісім годин.

Вони їдять усі разом; їжа їх складається з коріння, овочів, фруктів, молочних продуктів, хліба та води.

Вихователі дітей від п'яти до десяти років не повинні бути молодшими шістдесяти років; їх обирає народ із числа тих, хто удостоєний носити почесний шарф старості.

Виховання дітей від десяти до шістнадцяти повинно бути військового та землеробського спрямування.

Діти розподіляються по ротам - шістдесят чоловік у кожній. Шість рот утворюють батальйон. Кожний місяць вихователі назначають командира з числа кращих, хто відзначився зразковою поведінкою.

Діти одного дистрикту утворюють легіон. Вони збираються раз на рік у головному місті дистрикту у День свята юності. Вони розташовуються там табором та виконують усі піхотні вправи на спеціально підготовлених аренах.

Вони навчаються також кавалерійським манерам та усім видам військових будов.

Вони вивчають мови.

Під час жнив їх розподіляють у господарствах землеробів.

З шістнадцяти років до двадцяти одного вони навчаються ремеслам та обирають собі професію, з якою знайомляться або у землеробських господарствах, або на мануфактурах, або на кораблях.

До шістнадцяти років діти носять однаковий одяг; з шістнадцяти до двадцяти одного року - одяг робітника, з двадцяти одного року до двадцяти п'яти — одяг солдата, якщо тільки не стають магістрами.

З десяти років дітей навчають військовому будівництву.

Їх навчають їздити верхи, плавати; у віці шістнадцяти років вони можуть одягти костюм ремісника лише після того, як у День свята юності на очах у всіх перепливуть річку.

Громадяни у віці від двадцяти одного року до двадцяти п'яти років, якщо не стали магістрами, вступають до національної міліції, одружені вони чи ні.

Вихователів для дітей до шістнадцяти років обирають директорії дистриктів; їх утверджує центральна комісія мистецтв та ремесел, назначена урядом.

Землероби, мануфактурники, ремісники, негоціанти можуть бути вихователями; молоді люди шістнадцяти років повинні залишатися у своїх вихователів до двадцяти одного року під страхом довічного позбавлення громадянських прав.

Вони ніколи не повертаються у дім своїх батьків до двадцяти одного року.

У кожному дистрикті існує особлива комісія мистецтв та ремесел, яка буде давати поради вихователям та проводити публічні заняття.

Школам надається частина національних статків.

Особливою формою навчання, притаманною лише французам, є дитячі суспільства під керівництвом магістрату, який пропонує теми для обговорення та направляє дискусію, так щоб сформувати у дітей почуття, душу, розум та серце.

Дівчата виховуються в домі матері.

У дні свят дівчата старші десяти років можуть з'являтись у публічних місцях лише у супроводі матері, батька або свого опікуна.

Л.-С. Мерсьє

... У нас рано починають зміцнювати тіло дитини: її вчать плавати, піднімати вагу, потрапляти в ціль. Ми надаємо велике значення фізичному вихованню. Ми загартовуємо тіло дитини раніше, ніж починаємо вкладати щось їй у голову, адже це - голова людини, а не папуги. Ми намагаємося вловити перші проблиски дитячих думок та, щойно вона починає володіти своїм тілом, починаємо думати про те, яким чином привчити її душу до добродійності. Перед нею стоїть завдання перетворити властиві їй від народження чуттєвість — у любов до людей, самолюбство — у великодушність та допитливість в досягненні високих істин; вона пригадує ті зворушливі історії, якими в інших випадках їй потрібно буде скористатися, — не для того, щоб приховати від сина правду, але щоб зробити її привабливою, щоб яскравий її блиск не поранив слабку, незагартовану душу дитини. Вона уважно слідкує за кожним жестом та кожним словом, які виголошуються при дитині, щоб не справити на неї поганого враження. Так оберігає вона його від тлінного дихання пороку, що так швидко змушує зів'янути квітку цноти. Освіта дітям дається у нас різна, в залежності від того, яке заняття слід їм обрати в подальшому; хоча навчання наше нині й вільне від ярма педантизму, безглуздо було б змушувати дитину засвоювати те, що в подальшому їй судилося забути. Кожне ремесло має свої таємниці, та щоб бути в ньому вправним, потрібно віддатися йому повністю. Не дивлячись на будь-які нещодавно відкриті методи та прийоми та всупереч окремим виняткам, людський розум не може охопити більше одного предмета. Достатньо й того, що людина належним чином заглибиться в якийсь конкретний предмет, тому не варто пропонувати їй торкатися інших галузей, адже це може відволікти її від основного заняття. ... Коли дитина стає старшою і починає відчувати зв'язки, що єднають її з іншими людьми, мати всупереч тим непотрібним знанням, якими засмічували голови юнаків, з привабливим та м'яким красномовством, властивим лише жінкам, розповідає дитині про те, що таке моральність, порядність, добродійність. Дочекавшись того часу, коли розквітне природа і розчулить найчерствіше серце, коли вільне дихання весни повертає лісам і полям весняне їх убрання, вона каже, пригорнувши дитину до грудей: «Сину мій, поглянь на зелені луки, на дерева: ще недавно вони були наче мертві та позбавлені яскравої своєї рослинності ... . Але є Блага істота, всезагальний батько наш; ніколи не полишає він дітей своїх, батьківським поглядом споглядає з небес на створіння свої. Він посміхається — і сонце відразу ж починає віддавати тепло, квітнуть дерева ... . За що так ми любимо Творця? За те, що він добрий та всемогутній. Все, що ти бачиш навкруги себе, — справа рук його, а це ж ніщо у порівнянні з тим, що від тебе ще приховано. Вічність, для якої створена була безсмертна душа твоя, явить тобі нескінченну низку чудес та радості. Бог любить нас, адже він батько нам...» За таких слів мати й син схиляються у поклоні, та спільна їх молитва піднімається вверх до престолу Всевишнього. Так навіює вона йому думку про бога, так підживлює вона душу цілющим напоєм правди ... .

Ви бачили, в якому віці юнака допускають бути причетним до таємниць двох безкінечних світів. Таким є наше виховання; як бачите, це передусім виховання почуттів. Нам ненависні ті в'їдливі уми, що були великим лихом нашого століття; такий розум все висушить, він спопелить усе, до чого торкнеться; його насмішки — то насіння, з якого виросли усі пороки. ... Серце — ось де бере правда свої чари та громи красномовства. Ми любимо красномовство, повне живих образів, що пробуджують нашу фантазію. Це воно надає думці вогненні крила. ... Насолода — не чудовисько; це, як сказано Юнгом, лише більш веселе ім'я добродійності. Менш за все ми бажаємо знищити пристрасті, ці небачені двигуни нашого єства; ми бачимо у них дорогоцінний дар, до якого потрібно ставитися бережливо. Блаженний володар сильних пристрастей! Вони — слава душі його, її велич, її багатство! Мудра людина у нас утворює свій розум, відкидає забобони та отримує приємні та корисні знання. Усі мистецтва, які можуть розширити його розум, зробити його більш точним, вдосконалюють його душу; та оволодівши ними, він уже підвладний одній лише природі, яка підвладна законам розуму, розум же наказує їй насолоджуватися.

Е.-Г. Мореллі