«Про торгівлю та про колонії»

Ніхто не може придбавати землі, будувати будинки, утримувати кораблі в іноземних державах.

Держава несе відповідальність за потонулі у хвилях судна, навантажені лісом, шерстю, рослинною олією та борошном, у тому випадку, якщо уряд був за шість місяців попереджений про характер вантажу, а посол засвідчив його наявність.

Під час морської війни будь-який торговець зобов'язаний споряджати за власні кошти зброєю свої судна, що знаходяться у плаванні.

Республіка не може ні за яким договором відчужувати свої права на торгівлю та колонії.

Держава купує негрів біля берегів Африки, щоб розселити їх у своїх колоніях; прибувши на місце, вони одразу ж отримують свободу: їм надається по три арпани землі та знаряддя праці, необхідні для її обробки.

Л.-С. Мерсьє

«Податки»

• Скажіть мені, будь ласка, яким чином стягуються у вас державні податки? Адже яким би досконалим не було ваше законодавство, вам доводиться платити їх.

Замість відповіді люб'язна людина, що супроводжує мене, взяла мене за руку та привела на широке та просторе вуличне перехрестя. Там я побачив велику скриню висотою у 12 футів. Скриня стояла на чотирьох колесах, верхня частина її являла собою вигляд церковної кружки для пожертвувань. Над нею було прикріплено навіс для захисту від дощу. На скрині було написано: «Податок королю, що представляє державу». Поруч стояла скриня менша за розміром, на якій було написано: «Добровільні внески». Я бачив, як кілька людей вільно й легко, з задоволеним виглядом вкладали туди запечатані пакети, на кшталт того, як у наші дні здають листи до поштамту. Цей простий спосіб стягування податків викликав у мене захоплення...

• Скриня, яку ви тут бачите, — сказали мені, — це і є наш головний збирач податку. Сюди кожний громадянин опускає ті гроші, які належить йому внести для підтримання держави. У першу скриню ми зобов'язані щорічно вкладати п'ятдесяту частину всіх наших прибутків. Людина, що не має власності або її прибутків ледве вистачає на прожиття, податки у нас не сплачує, оскільки не можна відбирати шматок хліба у нещасного, якому доводиться весь день працювати, щоб його заробити. Друга скриня призначена для добровільних внесків для різного роду корисних заходів, а також на здійснення тих проектів, що удостоїлися прихильності публіки. ... Варто тільки нашому королю обнародувати якийсь новий корисний указ, що заслуговує на загальне визнання, як ми натовпом прямуємо сюди та висловлюємо йому свою вдячність, опускаючи в цей ящик кілька монет. Так відзначаємо ми будь-яке піклування правителя про суспільне благо: йому достатньо запропонувати щось - і ми одразу ж вносимо кошти, необхідні для виконання його намірів....

• Дозвольте, — сказав я, — як же так? Виходить, народ сам визначає суму податку, яку йому належить внести? Але, як відомо, багато хто може ухилитися від його сплати, та ви цього навіть не помітите?

• Даремно ви так думаєте. Передусім ми вносимо ці гроші від щирого серця. Ніхто нас до цього не примушує, нами в тій ситуації рухає справедливість і здоровий глузд. Серед нас нема людини, яка не вважала б справою честі акуратно платити цей податок — найсвятіший та законний. ... Бачите ту дошку? На ній позначені прізвища голів сімейств, що підлягають сплати податку. Така людина вкрила б себе вічною ганьбою, на неї дивилися б, як на злодія, і вона до самої смерті своєї не змогла б позбавитися слави негідного громадянина. Такі випадки у нас дуже рідкісні; сума добровільних внесків зазвичай перебільшує суму податку. Кожен знає, що, віддаючи державі частину свого прибутку, він приносить користь і собі, якщо ж він захоче користуватися певними вигодами, йому потрібно самому зробити для цього перший крок. ...

• Контролер фінансів, судячи з усього, досить чесна людина? Пам'ятаєте байку про вірну собаку, яка була настільки добродійна, що приносила господарю його обід, ніколи до нього не доторкуючись, але кінець кінцем все ж з'їла його, побачивши, що це роблять інші. Невже ваш контролер добродійний удвічі, оскільки й іншим не дає, й собі не бере?

• Звісно. Він не споруджує собі ні фортець, ні палаців. Він не прагне просувати на перші державні посади своїх внучатих небожів та вірнопідданих лакеїв. Він витрачає золото направо й наліво так, неначе усі прибутки королівства є його власністю. До того ж усі, кому в нас довірені спільні блага, самі ніяким чином не мають відношення до грошей. Якби хто з них узяв хоча б одну монетку - це вважалося б жахливим злочином. Деякі свої витрати вони покривають за допомогою білетів, власноручно підписаних королем. В основному ж їх утримання бере на себе держава. Вони не являються також власниками землі; вони не можуть ні продавати, ні купувати, ні будувати. Їх годують, утримують, розважають, їм надають житло — усі верстви одностайно сприяють цьому. Вони входять до крамниці, де торгують сукном, беруть скільки їм завгодно матерії і йдуть геть. А торговець записує у своїй книзі: «Дано такого-то дня такого-то числа охоронцеві прибутків держави стільки-то ...». І держава відшкодовує йому цю суму. Те ж відбувається з усіма іншими торговцями.... У нас відмінені усі протокольні книги, які були потрібні лише для того, щоб спритніше приховати суми, викрадені у нації та узаконити ці крадіжки.

• А хто ж ваш перший міністр?

• Тут і запитувати нічого. Король, звісно. Чи може королівська влада бути передана в чужі руки? Так що воїнам, суддям, негоціантам потрібно лише діяти через своїх представників. Якщо ж король у випадку хвороби, від'їзду або якихось особливих обставин змушений перекласти на кого-небудь виконання своїх наказів, людина ця неодмінно повинна бути йому другом. Лише почуття дружби може змусити взяти на себе подібне ярмо, а наша повага та довіра надають йому тоді тимчасову могутність. ...

• Говорячи про податки, я забув спитати, чи влаштовуються у вас ще ті лотереї, куди в мої часи незаможні люди вкладали усі свої гроші?

• Звісно, ні; ми не зловживаємо подібним чином довірою та сподіваннями людей. Ми не вилучаємо з біднішої частини населення цей настільки підступно вигаданий податок. ...

Л.-С. Мерсьє