Іі.3.3. Молодь та її виховання м.А. Кондорсе

... Рівність освіти, яку можна сподіватися досягнути, повинна бути для усіх доступною, — це те, що виключає будь-яку залежність, вимушену або добровільну. Ми вкажемо при сучасному рівні знань на доступні засоби досягнення цієї мети навіть тому, хто може присвятити науці лише небагато років у молодості, а протягом свого життя — кілька годин під час дозвілля. Ми покажемо, що вдалим підбором знань та методів викладання можна навчити народну масу усьому, що необхідно знати кожній людині для домашнього господарства, для ведення своїх справ, для вільного розвитку свого промислу та своїх здібностей, для пізнання своїх прав, уміння їх захищати та здійснювати; щоб усвідомлювати свої обов'язки та мати можливість їх добре виконувати; щоб уміти судити про свої та чужі вчинки на підставі власних знань; щоб не бути чужим жодному з величних і ніжних почуттів, які прикрашають людину; щоб не бути у сліпій залежності від тих, кому він змушений доручати піклування про свої справи чи здійснення своїх прав; щоб бути у змозі їх обирати та за ними спостерігати; щоб не бути обманутим народними забобонами, які хвилюють життя страхами та наївними надіями; щоб захиститися від забобонів єдиними силами свого розуму; нарешті — щоб звільнитися від престижу шарлатанства, яке розставило б пастки на його багатство, здоров'я, свободу його поглядів та совісті під приводом його збагачення, одужання та порятунку.

Коли жителі однієї й тієї ж країни не відрізняють грубого та тонкого використання мови, ґрунтуючись на власних знаннях, уміють однаково виконувати обов'язки законодавця або адміністратора, не обмежуються механічним засвоєнням процесів мистецтва та рутини своєї професії, не залежать ні в менш важливих справах, ні за отримання початкової освіти від вишуканих людей, які в силу неминучого збігу обставин керують країною, — тоді повинна виникнути дійсна рівність, оскільки різниця знань або талантів не може більше спорудити бар'єр між людьми, яким їх почуття, ідеї та мова дозволяють один одного розуміти, з яких одні можуть побажати вчитися у інших, не вважаючи за потрібне керуватися їх вказівками, та які можуть погодитися доручити найбільш просвітленим піклуватися управлінням, не бажаючи бути змушеним надавати їм це право з сліпою довірою.

Саме тоді це перевершення приносить користь тим, хто ним не наділений, коли воно існує для них, але ні в якому разі не проти них. Природна різниця здатностей між людьми, розум яких зовсім не виховувався, породжує у диких племенах шарлатанів та простаків, людей спритних та довірливих; ця ж різниця існує, без сумніву, і в народі, де освіта дійсно спільна, але існує воно там лише між просвітленими людьми та тими, хто розуміє значення знань, не надаючи переваги жодному й не вибираючи між талантом, генієм та здоровим глуздом, який уміє їх цінувати та використовувати ...

Ці різноманітні причини рівності не діють ізольовано, вони з'єднуються, перемішуються, взаємно підтримуються, а результатом їх комбінованих впливів є більш сильна, вірна та постійна дія. Якщо освіта рівномірно поширена, вона породжує велику рівність у промисловості, а звідси — у багатстві; у свою чергу рівність багатства неминуче сприяє рівності освіти, між тим рівність, яка встановлюється між народами та в кожному окремому випадку, взаємно впливає також один на одного.

Нарешті, правильно керована освіта пом'якшує природну нерівність у людських здібностях та не допускає її посилення, подібно до того, як хороші закони послаблюють природну нерівність у розподіленні засобів до існування; у такому суспільстві, де розпорядження встановлять цю рівність, свобода, підкорена правильній конституції, буде ширшою, повнішою, ніж при самостійному житті у дикому становищі. Тоді соціальне мистецтво, будемо вважати, виконало своє завдання — усім забезпечити користування спільними правами, здійснювати які люди покликані природою.

Р.-де-ла Бретон

Усі відмінності йдуть за віком та збільшуються до останньої хвилини життя. Людина отримує певне суспільне становище, як тільки стає дорослою. Але чим вона менша за віком, тим менше тих, які стоять нижче за віком і які зобов’язані ставитися до неї з повагою. Цей обов’язок нікого не обтяжує. Молоді люди з радістю ставляться з пошаною до старших і допомагають їм, оскільки з дитинства чують наступне: «Вас обслуговують, діти, із-за вашої безпомічності. Як тільки ви підростете, для вас стане правом честі повернути надані вам послуги. Інакше ви перестанете бути рівними з тими, хто вам колись робив добро. Вони отримують над вами права, що суперечать нашій священній та дорогоцінній рівності». Тому діти наші прагнуть якнайскоріше емансипувати, надаючи старшим корисні послуги. Коли вони відпрацюють таким чином час, рівний першим рокам їх безпомічності, тобто десять років, їм вказують на долю всіма шанованих людей похилого віку і кажуть їм: «Юнаки, вам слід тепер заслужити, щоб вас також поважали та обслуговували в старості. У дитинства ви авансом отримали перші послуги. Тепер, ставши дорослими, ви самі повинні відплатити наперед пошану, яка віддається у старості. Якщо ви будете очікувати на пошану, передчасно не заслуживши її, то ви не в змозі будете розплатитися».

Почуття справедливості добре розвинуто у нашої молоді. Вона ясно усвідомлює, наскільки розумні ці розпорядження, та ретельно узгоджує з ними свою поведінку. Звідси та гармонія, яка панує серед нас. Уся молодь без найменшого примусу активно трудиться, веде діяльне та корисне життя, роблячи все необхідне та знаючи, що відпочинок очікує їх у кінці життєвого шляху.