«Богослов'я та юриспруденція»

• О найщасливіші зі смертних! Виходить, що у вас немає більше богословів! І я не побачу тут тих товстенних томів, що вважалися наріжним каменем наших бібліотек, цих важких цеглин, які читав, мабуть, один лише складач. Але все ж богослов’я є наука велична ...

• Оскільки Верховну істоту у нас прийнято любити беззастережно і не згадувати інакше, як проголошуючи їй похвалу, ми не вдаємося ні в які суперечки про її атрибути, які є непізнаними; було раз і назавжди вирішено більше нічого не писати про цей величний предмет, недоступний нашому розумінню. Бога ми пізнаємо душею, а душі не потрібно зовнішньої допомоги, щоб прагнути до нього. Всі богословські книги, як і книги з юриспруденції, зберігаються у нас за залізними ґратами у підвалах бібліотеки; та якщо коли-небудь нам доведеться вступити у війну з кимось із сусідніх народів, ми замість того, щоб направити на них гармати, просто пошлемо їм ці небезпечні книги. Ми збережемо ці вогнедишні вулкани, щоб задіяти їх проти наших ворогів, яких негайно приведемо до загибелі за допомогою цих витончених трут, що одночасно отруюють розум та серце.

• Можна обійтися без богослов'я, це я собі можу уявити, але як ви обходитеся без юриспруденції?

• Ми маємо юриспруденцію; вона не схожа на вашу — застарілу та досить чудернацьку, адже на ній ще лежить печать рабства, у якому ви перебували донедавна. Ви запозичили закони, які не підходять ні до ваших умів, ні до ваших норовів. Оскільки просвітництво поступово заволоділо майже усіма головами, негідні норови, що перетворювали святилище правосуддя у розбійницький вертеп, були викоренені. Тепер вважається просто неймовірним, як могли ці чудовиська у чорних мантіях, грабуючи вдів та сиріт, стільки часу безкарно здійснювати свої злочини.... Але знайшлася управа на це зборище бездушних тварин: хижих, як вовки, хитрих, як лисиці, галасливих, як ворони; їх покарала рука і меч правосуддя. Їх власні писаки, доведені до смерті з голоду та нудьги, першими підняли бунт і розкрили їх злочини. Феміда виголосила свій вирок — і ненависне плем'я було стерте з лиця землі. Таким був кінець усіх цих шахраїв, які розоряли цілі родини, переводячи папір.

• ... Але як же у вас ведуться судові розбори? Як ви обходитеся без державного обвинувача?

• О, напрочуд спокійно. Ми зберегли верству адвокатів, які розуміють усе благородство та відповідальність свого призначення. Ставши безкорисними, вони заслужили у нас велику повагу. Їх обов’язок — ясно, а головне — коротко викласти суть справи своїх підзахисних без усіляких високих слів та ораторських визисків. Ви не почуєте більше тих довгих, тягучих виголошень, начинених усілякими інвективами, що позбавляли підзахисних життя. ... Кожна людина у нас може здійснити своє споконвічне право — самостійно захищати свої інтереси. У нас нікому не дозволено заплутувати судові справи — їх впроваджують у виробництво з того моменту, коли воно потрапляє до суду, і найбільший строк, який надається на його розгляд, якщо справа дуже заплутана, — один рік. Зате судді уже не отримують від своїх клієнтів "подарунки", вони соромляться ганебного права брати хабар, досить невеликий спочатку, який згодом виріс до нечуваних розмірів. Вони зрозуміли, що цим самі ж подають приклад хабарництва та що у той великий та страшний час, коли священним іменем правосуддя оголошується вирок, будь-який особистий інтерес повинен мовчати.

• Я бачу, ви зовсім змінили наші закони.

• Ваші закони! Помилуйте, як могли ви називати законами хаотичне нагромадження установ, що суперечать один одному, ці не зв'язані між собою застарілі поняття, ці безглузді запозичення?... Нові закони з особливою обережністю поставилися до пролиття людської крові; у нас покарання відповідне злочину. Ми зруйнували і ваші підступні допити, гідні суду інквізиції, та ваші жахливі катування, розраховані на канібалів. Ми уже не оголошуємо смертну кару за крадіжку, оскільки не по-людськи та несправедливо вбивати того, хто сам не вбивав. Усе золото світу не варте життя людини: такого роду злочинців ми караємо позбавленням волі. Ми рідко проливаємо кров, але якщо вже й змушені пролити її заради залякування злодіїв, то проводимо це з усією урочистістю. ... Злочинець у нас не томиться у в'язниці: покарання раптово слідує за злочином; та якщо виникне найменший сумнів у його причетності до злочину, ми віддаємо перевагу рішенню краще помилувати його, аніж піддатися ризику довго тримати у в'язниці невинного. Злочинець, якого ми позбавляємо волі, утримується у в'язниці зовсім привселюдно. Будь-хто має право бачити його, адже ув’язнений повинен слугувати красномовним прикладом невсипущої обачливості правосуддя. Над ґратами, за якими він знаходиться, завжди є напис, в якому повідомляється причина перебування людини у в'язниці. Ми вже не закриваємо людей у могильній пітьмі — це безплідне покарання страшніше, аніж сама смерть! Ганьбу покарання він несе при денному світлі. ... Проте, якщо людина, будучи тричі притягнута до відповідальності, все ж не виправляється, її таврують залізом (при цьому тавро ставиться не на плечі, а на чолі) і назавжди виганяють з країни.

• Скажіть, як у вас справи з секретними розпорядженнями — з цим настільки швидким та зручним засобом розправи, що так на руку був помсті набундючених?

- Звісно, ви жартома задали таке питання, — суворо відповів мій провідник, — інакше він був би образою і для правителя, і для всієї нації, і для мене. Це питання й накази нині в минулому, бо вони знеславлюють сторінки історії, що розповідають про ваш час.