Г.Б. Де Маблі

Я питаю, для чого нам потрібна Академія мистецтв? Нехай італійці думають, що їх дрібнички приносять честь народам, а до нас нехай приходять шукати зразки законів, норовів та щастя, а не живопису.

Л.-С. Мерсьє

«Письменники»

- ...Письменство нині у нас у великій повазі. Кожна людина відчуває потребу звідати душевний трепет, пережити сильні відчуття, адже немає більш високої душевної насолоди. Саме на письменників держава накладає обов'язки розвивати в людей цю основу всіх доброчесностей. Малюючи картини величні, зворушливі або жахливі, вони змушують людину бути більш зворушливою та, загострюючи її чуттєвість, сприяють вихованню високих якостей, народжених нею. Ми вважаємо, що письменники нашого віку за своєю моральністю, корисністю та глибокими судженнями набагато перевершили письменників періоду Людовика XIV. Вони писали про провини королів, про стійкість злочину, про народні лиха, про шкідливість пристрастей, про добродійність та лиходійство. Вірні своєму визнанню, вони відважно осміювали криваві перемоги, якими тиранія була зобов'язана рабству та осліпленню. (Нерон поселив у своїх покоях відому Локусту, майстриню у виготовленні тонких трут. Він так піклувався про те, щоб зберегти цю жінку, настільки необхідну для здійснення його задумів, що забезпечив їй охорону. Це вона приготувала пиття, від якого помер Брітаннік. Оскільки від її отрути обличчя нещасного принца почорніло, Нерон наказав пофарбувати його білилом, щоб лице отримало блідий вигляд, властивий звичайній смерті. Але коли його ховали, пішов сильний дощ, який змив з обличчя покійного білила та зробив явним те, що імператор бажав приховати. У цьому випадку я бачу доволі вірну алегорію: королі милостиво пестять відданих їм нелюдів; через сліпу віру, помилку чи упевненість у необмеженості своєї влади вони гадають, що їм удасться обманути людей, які спрямували на них свій погляд з надією на допомогу та захист; але історія, як рясний дощ, скоріше змиє оманливий шар білил та поверне злочину властивий йому колір). ... Нинішні письменники перевершили ваших у мужності. Якби якийсь правитель надумав порушити наші закони, вони відродили б той відомий суд, що діяв у Китаї: його ганьбу увіковічнили б, вирізавши ім'я злочинця на грізних мідних скрижалях. Історія в їх руках стає рифом, об який розбивається хибна слава, трибуналом, що вершить свій суд над коронованими злочинцями, горнилом, у полум’ї якого напівбог перетворюється в ніщо, якщо при цьому він не був ще й людиною. ...

Л.-С. Мерсьє

«Скульптура та гравірування»

Скульптура — не менш прекрасна, ніж старша її сестра, простягнула тут же дивні творіння свого різця. Вона більше не віддає себе на поталу тим безсоромним Крезам, що принижували мистецтво, змушуючи увіковічнити їх запроданців або інших, таких ж достойних презирства предметів. Художники знаходилися тепер на утриманні держави та віддавали свої таланти людям достойним та доброчинним. Я не побачив тут, як це було у нашому Салоні, поряд з бюстами королів безсоромно виставлене зображення якого-небудь мерзенного відкупника, який цих же королів обманював та обкрадав.

Особливим наказом тут суворо заборонялося використовувати сюжети, які нічого не спроможні сказати душі, тому ніхто вже не псував ні прекрасного мармуру, ні інших цінних матеріалів.

Заборонені були й ті непристойні зображення, що прикрашали наші кам'яні дошки. Ці простодушні люди ніяк не могли затямити, коли траплялося їм читати книги по історії, чому це у вік, коли проголошувалися слова «релігія» та «моральність», батьки родин спокійно дозволяли своїм дітям розглядати всілякі непристойні сценки, начебто вони являють собою шедеври, а картини ці лише здатні були розпалити невинну уяву та спантеличити душі, відкриті будь-яким враженням. Люди ці бідкалися з приводу злочинного звичаю розбещувати юні серця. ...

Я перейшов до останньої галереї, що являла собою великий інтерес, оскільки тут була виставлена величезна кількість робіт. Тут були зібрані малюнки та гравюри з усього світу. І хоча мистецтво гравірування досягло великої досконалості, гравюри минулих віків не були знищені. На щастя, з гравюрами справа виглядала інакше, аніж з книгами. Якщо книга недобра, вона вже тим самим погана книга, між тим як естамп, оцінити який ми можемо з першого погляду, завжди є цікавим для порівняння його з іншим. ...

Гравірування — мистецтво настільки ж плідне та підвладне просвітництву, як і друкарське мистецтво: з його допомогою можна помножувати відтиски, як книгодрукування помножує книги; кожна приватна особа та кожен чужинець тут міг добути собі копію картини, що не поступалася оригіналу. Усі громадяни мали можливість, ні у кого не викликаючи заздрість, прикрашати стіни своїх жител різного роду сюжетами на тему добродійності та героїзму. ...

З жадібністю став я розглядати величезні томи, в яких посередництвом гравірувального різця так легко й міцно були передані контури та природні кольори. Усі зображення були прекрасно виконані, та особливо старанно відновлені були ті, що стосувалися наук та ремесел. Повністю переробленими виявилися ілюстрації Енциклопедії — цього разу уважніше підійшли до їх точності, що в даному випадку має першочергове значення, оскільки будь-яка помилка привела б до серйозних наслідків. ... Тут уміли цінити мистецтво, невтомно вихваляючи його, адже за його допомогою можна помножувати стільки корисних зображень. ... До того ж гравірувальне мистецтво стало приносити державі відчутну користь завдяки продажу наших естампів у інші країни, так що про майстрів цих з повною на те підставою можна було б сказати, що у доброчинних їх руках «мідь стає золотом».