І.3. Критика законодавчої влади

Е.-Г. Мореллі

До монарха, немов кров до серця, спрямовуються та збираються всі багатства держави; проте ця кров переноситься неекономно: в деякі судини вона наливається достатньо, а в інші — у дуже невеликій кількості. Кінцівки залишаються холодними та паралізованими, без сил та без енергії.

Л. А. Сен-Жюст

«Про розбещеність законів»

Більшість ідей, які виникають у людей, відповідають їх розбещеності; будь-яке добро знаходиться у колі цієї розбещеності, будь-яке зло — за його межами. … Не існує більш чітких уявлень про речі; оплотом таких помилок є думка, що все начебто відбувається так, як воно повинно відбуватися. Те, що було добродійністю в одному столітті в одного народу, стає злочином у іншого народу в іншому столітті. Доводиться визнавати, що розпад усіх республік пояснюється відсутністю твердих принципів відносно власності. Суспільний договір неминуче роз’єднується, якщо один має занадто багато, а інший дуже мало. Позитивний закон марно буде оберігати свободу слабкого проти милішого, того, хто не має нічого, від того, хто має все. Я не хочу сказати, що слід розділити землю республіки між її мешканцями. Такий фізичний засіб керувати годиться лише для розбійників; подібний розподіл землі між жителями може бути здійснений на основі системи законодавства. У європейських країнах основна маса народу знаходиться в такій залежності від багатіїв, що коли останні, які складають меншу частку населення, почнуть мандрувати або забирати скарби, держава загине від голоду. Першим із суспільних законів є гарантія на незалежність життя. … Здригаєшся від жаху, коли бачиш, що всі члени суверену живуть за рахунок ремесла. Кожний громадянин повинен жити трудами на своєму полі та збагачуватися за рахунок свого ремесла або промислу. … Коли Муммій заявив римлянам, що їм необхідні сенат та багатії, він висловив істину, тотожну з римською конституцією. Та на це народ міг би відповісти: «Ми повинні жити без багатіїв та без сенату. Якби вони не узурпували республіку цілком, якби залишилася хоча б рештка поля для нашого злиденного життя, суверенітет народу, незалежно від статку, не був би змушений сьогодні вклонятися перед ними. Отже, ви дорікаєте нам, що ми бунтівники; але в нас нема вітчизни, ви відібрали її в нас. Ми пов’язані з вами не більш, ніж з будь-яким іншим сенатом у світі. Це за вас ми боремося, це на вас ми працюємо, поступаючись своєю честю. Поверніть же нам спочатку те, що природа дарувала всім людям, — право існувати без вас та не померти від голоду. А вже потім візьміть у нас той прибуток, який ми змогли б отримати від ваших надлишків. Завдяки цьому ми станемо вільнішими, а ви більш добродійними». Свобода не може довго зберігатись у людей, які піклуються про свої потреби більше, ніж про рівність. Власність є право суспільне, як і суверенітет. Якщо ви визначите максимум цієї власності, якщо ви змусите багатого перетворювати у срібло ті надлишки, якими він володіє, це принесе вам сподівану користь: багатий буде змушений вести торгівлю, громадська спільнота, більш зайнята, отримає добрі норови та засоби існування. …

Нація ремісників — це не нація, а ярмарок бродячих торговців.

Щоб бути щасливим з жінкою, слід зробити її щасливою, не даючи їй це відчути; зробити її абсолютно вільною, не даючи їй цього помітити, зважати на її примхи.

Мистецтво вести себе з людьми є мистецтвом поважати їх свободу.

Хто хоче панувати над тими, з ким живе, повинен поступатися їм у всьому.

Люди знаходяться в стані війни лише від того, що являються рабами один у одного. Якщо ви хочете бути незалежними від усіх, надайте всім незалежність…

Л.А. Сен-Жюст