2. Поняття та загальна характеристика науки «юридична деонтологія»

Серед всіх існуючих інших підходів до визначення даної науки, привертають увагу три основних, які з одного боку доповнюють один одного, а з другого - вказують на відмінності у розумінні авторами меж та структури предмету даної науки.

Справа в тому, що досить поширеною є думка про те, що юридична деонтологія не являється самостійною наукою, а лише представляє собою комплексну навчальну дисципліну. Крім того, сама назва даної науки також не відображає в повній мірі струк­туру та зміст її предмету, який безумовно є специфічним. Деякі автори намагаються розкрити поняття даної науки, виходячи з однієї назви. Можна сказати, що термін «деонтологія» в даному випадку ми продовжуємо використовувати лише традиційно, хоча вкладаємо набагато більше змісту, аніж його можна отримати шляхом філологічного дослідження. При цьому, мабуть, буде досить складно знайти такі приклади, щоб назва галузі наукових знань відбивала їх системність, структуру або зміст.

Тому, формулюючи поняття даної науки, ми перш за все в загальному вигляді формулюємо її предмет, а потім вже на цій підставі визначаємо особливості методології, стан сучасних до­сліджень та перспективи розвитку. І навпаки, аналіз того чи іншого визначення науки дає змогу охарактеризувати предмет дослідження.

Розглянемо основні визначення науки юридична деонтологія:

1. Сливка С.С. визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема.

2. Горшенєв В.М. стверджує, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

3. Шмоткін О.В. під юридичною деонтологією розуміє систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних на особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей

Візьмемо за основу пропозицію Шмоткіна О.В. і спробуємо її аргументувати. Деонтологічна галузь наукових юридичних знань ще не завершила своєї структуризації та не сформувала традицій, стереотипів наукового мислення. Все більше дослідни­ків звертають свою увагу до особливостей та соціального значен­ня правової діяльності юристів професіоналів, привносять елемен­ти новини. І якщо на перших етапах розвитку деонтологічних знань головним чинником вважався культурологічний, моральний фактор, то на сучасному етапі в результаті додаткових колектив­них досліджень, акцент робиться на факторі діяльності, використо­вується функціонально-діяльнісний підхід. Це значною мірою вплинуло на розширення предмету. Звідси до кола питань, що досліджуються входять питання не тільки особисто суб'єк­тивного та психологічного порядку, а й ті, що пов'язані з об'єктивною дійсністю. Так, наприклад, крім структури моральної та правової культури юриста (суб'єктивний фактор) необхідним є вивчення шляхів їх формування (юридична освіта як зовнішній фактор) та особливостей використання в залежності від сфери юридичної діяльності (виробництво, правоохоронна, підприємни­цтво, політика тощо) та професійної належності (суддя, прокурор, слідчій, адвокат...). Цікавими вважаються проблеми здійснення юридичної діяльності в інших країнах, а також шляхом створення міжнародних юридичних співтовариств.

Такий широкий підхід до проблем юридичної діяльності в різних аспектах її розуміння передбачає і відповідно широке визначення поняття даної юридичної науки.