2. Офіційна та неофіційна правова інформація, юридична інформація з відкритим та обмеженим доступом

Уся правова інформація, як зазначається у Законі Украї­ни «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну.

Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: норматив­них, правозастосовних і статистичних, її джерелом є держа­вні органи й посадові особи. Така інформація мас велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується Історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова Інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Офіційна та неофіційна правова інформація різняться ме­тою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є пов­нота, то для другої ця властивість не є обов'язковою.

Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим до­ступом.

Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом.

Для здійснення окремих форм державної діяльності від­критої інформації недостатньо. Для цього потрібна інформа­ція з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіден­ційну й таємну.

Вважається, що конфіденційна інформація - це відомості, якими користуються й розпоряджаються фізи­чні чи юридичні особи, котрі поширюють їх на власний роз­суд відповідно до умов, здебільшого передбачених законом.

До таємної інформації належать відомості, які містять передбачену законом таємницю. її розголошення забороняється, оскільки це може завдати значної шкоди сус­пільству, державі, особі.

Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаційною культурою, що впливає на його про­фесійну діяльність.

2. Принципи культури одержання необхідної юридичної інформації юристом

Функціонування інформаційної культури юриста доціль­но розглядати за основними видами інформаційної діяльнос­ті: одержання, використання, поширення та зберігання. Від­повідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхід­ності, корисності.

Так, принцип права на інформацію полягає в тому, що кожен юрист має змогу отримати необхідну йому інформа­цію. Для цього існує достатньо доступних джерел інформа­ції. Однак це право забезпечується лише щодо відкритої ін­формації, а для інших видів - кількість споживачів (навіть серед юристів) обмежена. Крім цього, відсутність належного рівня комп'ютеризації значно обмежує можливість отримати інформацію.

Достовірність і точність як принципи забезпечуються повнотою інформації, своєчасністю її одержання і тісно по­в'язані з повнотою її надання. Також цей принцип прямо за­лежить від інтелекту реципієнта. Тут мають значення уміння вибрати достовірну й точну інформацію, здатність абстрагу­ватися від власних емоцій, симпатій та антипатій, фактор часу, використання різноманітних джерел інформації, сум­лінність реципієнта та ін.

Принцип необхідності орієнтує на вибір серед інформа­ційних потоків саме такої інформації, яка потрібна для конк­ретної справи. Нагромадження великої кількості будь-якої інформації значною мірою впливає на психіку юриста, не дає змоги зосередитися на головному, призводить до розсія­ності. Тобто можна говорити про ступінь необхідності одер­жання інформації (адже деяка інформація може знадобитися на короткий час). Тут має значення пам'ять юриста, здат­ність зосередити основну увагу на необхідній інформації (другорядну інформацію потрібно розглядати як окремий випадок).

Наголосимо, що не вся необхідна інформація є корисною. У деяких випадках інформація, яку треба було б отримати, може зашкодити людині. Тобто корисність інформації доці­льно розглядати у контексті конкретної інформаційної сис­теми з метою розв'язання конкретного правового завдання.

Функціональність інформаційної культури юриста суттє­во зумовлюють принципи справедливості, раціональності, доцільності.

Суть принципу справедливості полягає в тому, що вико­ристовувати інформацію потрібно, не приховуючи окремих відомостей і не применшуючи їхньої значущості. Правиль­ний розподіл інформації сприяє ефективному задоволенню інформаційних потреб, підвищенню інформаційної культури як юриста, так і населення. Однак на практиці цього досяг­нути важко, оскільки інколи негативну роль відіграє суб'єк­тивний чинник, особиста моральна чи навіть матеріальна зацікавленість.

Із тактичних міркувань використання інформації може здійснюватися певними дозами, економно, ефективно. Зна­чення принципу раціональності особливо зростає у випадку недосвідченого споживача-юриста. Важливо правильно ре­гулювати дозування враховуючи наступність, послідовність, що сприятиме поступовому підвищенню культури викорис­тання інформації.

Часто у використанні інформації на перший план висту­пає доцільність. Завданням цього принципу є застереження юриста від отримання того чи іншого виду інформації. При цьому вдаються до з'ясування мети використання. У випад­ку вірогідності при задоволенні потреб інформація видається повно й об'єктивно.

Культура поширення інформації пов'язана також з прин­ципами вільного обміну, об'єктивності, відповідальності.

Принцип вільного обміну інформацією - це розповсюд­ження, гласність інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі, за допо­могою різних інформаційних джерел. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але за умови, що це не суперечить чинному законодавству. Тим більше, що обмін інформацією - необхідний процес в інформаційній діяльнос­ті. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв'язок. Для розвитку інформаційної культури юриста потрібен систематичний та вільний обмін інформацією.

Принцип об'єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов'язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезін­формації та інформаційному галасу. У юридичній практиці такий принцип часто порушується. Як правило, причиною цього є боротьба за першість використання інформації, коли фактор часу вважається головним, отже, ігнорується необ­хідність перевірки вірогідності інформації.

Відтак, вільний обмін інформацією передбачає відпові­дальність за її об'єктивність чи порушення таємності. Кож­на особа, поширюючи інформацію, зобов'язана керуватися гарантією її об'єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Розповсюдження недостовірної інформації - досить поширене явище, однак відповідальність настає рід­ко, що дуже шкодить інформаційній культурі.

Надійність інформації, безумовно, передбачає гарантії забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони, відповідні пра­вила зберігання.