2. Поняття естетичної культури юриста

Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприймання, естетичне відчуття існує різниця. Естетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприймання через зір, слух, дотик. Що є первинним у пізнанні. Естетичне приймання, естетичне почуття, на думку В. Самохіна, - різні форми відображення навколишньої дійсності. Естетичне відчуття формує естетичне почуття як тонку духовну структуру людини. Але пізнання. Як і почуття, потребує інтелектуальної діяльності людини, оскільки необхідними є певні розумові процеси: запам’ятовування ,аналіз, синтез та ін. Крім цього, для почуття й пізнання необхідний вияв людської душі. Результатом емоційного сприймання є емоції, почуття.

Предметом дослідження естетики вважають мистецтво, яке (за Аристотелем) є однією із п’яти ( включно розум, мудрість, науку, розсудливість) властивостей духу. Поширене твердження, що мистецтво – це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості – особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно – чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Але однією з універсальних форм буття матеріального світу у людській свідомості є краса, яка розкриє естетичний смисл явищ, їхні зовнішні і (або) внутрішні якості, що викликають насолоду, моральне задоволення, Краса, як вказує Б. Єренгрос, має свої закони: діяти відповідно до інтересів, потреб, запитів, зручностей інших, на основі чого формуються суспільні відносини. Красу потрібно шукати в єдиній великій книжці – Природі. Зрозуміло, що найвищим рівнем краси є прекрасне.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомості, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Посилаючись на спеціальність джерела, можемо констатувати , що естетика культура – це сукупність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, способи і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.

Зауважимо, що поняття «естетична культура» ширше, ніж поняття «чуттєва культура». Зокрема, чуттєва культура стосується лише людина, а естетична – ще й спільна. Для визначення естетичної культури особи потрібен інтегративний підхід з урахуванням почуттєвого та раціонального.

Зрозуміло, що естетична культура, як естетична культура, як і естетика в цілому, має різні види. Виходячи з певних ознак. Нас насамперед цікавлять професійні ознаки, тобто естетика культура юриста, яка ґрунтується, як дослідив П. Сорокін, на почуттєвому праві, правовій естетиці.

Під естетичного культурою юриста розуміється почуттєвий вплив «діалогу мистецтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідомості фахівця – юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікаційного вирішення ним правових ситуацій.

2. Основні принципи естетичної культури юриста: юридична гармонія, естетична домінанта, феномен творчої волі, юридична алегоричність, професійна мажорність, службовий дизайн

До основних принципів естетичної культури юриста належать: юридична гармонія, естетична домінанта, феномен творчої волі, юридична алегоричність, професійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гармонії як філософсько- естетичної категорії. Він означає високий рівень відповідності діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних нетлінних духовних цінностей і краще пізнає явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, порушений природний баланс, асиметрію у правому явищі. Таємничість вічного прагнення, як вважає Л. Левчук, існувала постійно, що стимулювало споглядання. І у юриста з`являється бажання досягти краси і гармонії у суспільному розвитку. Така насолода дає поштовх до активного пошуку причин появи негативних правових явищ у громадському житті.

Звідси актуальність такого принципу естетичної культури юриста, як естетична домінанта, що підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип властивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології . Одна психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність . Це завдання естетики, вважає В. Самохін. Оскільки професійна майстерність юриста є певним видом мистецької діяльності, то психологічні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, на основі вчення академіка І. Павлова, у людини може вироблятися безумовно – умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природні потреби ( сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна властивість дістала назву принципу домінанта, прихованої домінанти, прихованого рефлексу. Це означає , що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правого явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.

Ознак професійну творчість юриста симулюють й інші чинники. Важливою є, наприклад, за визначенням Д. Крвавича, внутрішня, вроджена, безмежно сильна творча воля. Проблему творчої волі Д. Крваввич розглядає на прикладі діяльності митця. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правої істини через емоційно – правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до власної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значимості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне феномен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармонії у правових відносинах, а не на власну вигоду.

Правда можна говорити і про розумну потребу біологічного існування, але вона не повинна домінувати. У протилежному випадку сприйняття правого ящика буде однобічним, у ньому не виявлятимуться естетичні категорії. Підпорядковуючи свої дії постійному творчому пошуку й пізнанню правових явищ, юрист тим самим виявляє власний естетичний потенціал. Проте за відсутності сприятливих естетичних обставин ресурси вольових зусиль можуть вичерпуватися і потенціал творчої волі буде бездіяльним. Звичайно, розраховувати на зовнішні сили, на піклування сторонніх осіб потрібно, але відносно. Найголовніше полягає у феноменальній напруженості власної творчої волі, незважаючи неможливі негативні зовнішні впливи.

Проаналізуємо такий принцип естетичної культури правника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду – богиню правосуддя, зображають жінкою із зав’язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолювавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично – правову пропорцію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляються в юридичній діяльності. Досить згадати, вважає Н. Вопленко, систему дорожніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей. Номерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв’язків між його мікрочастинами.

З аналогічної причини важливий принцип професійної можливості, що забезпечує піднесений настрій юриста , приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, театрального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло , адже мистецтво має здатність викликати естетичні переживання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для першовідкриття частин не відомого світу. Професійна мажорність як безкорислива допомога юристові є своєрідною естетичною терапією.

Принцип службового дизайну – своєрідний естетичний феномен духовної культури юриста нині особливо актуальний. Дизайнерська активність пов’язана з прагненням наблизити естетику українського дизайну до рівня світових взірців. З огляду на це набуває значення вміння юриста застосовувати у своїй роботі закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому юристові доводиться перебувати іноді чи не половину доби.