2. Прийоми та засоби юридичної практичної діяльності

Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяль­ності, об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка охоплює:

• прийоми і засоби інтелектуальної діяльності — прийоми професійно­го мислення, понятійний апарат, засоби аналізу й обробки інформації;

• прийоми і засоби предметної діяльності — технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, ре­чові докази, інформаційно-пошукові системи і т. ін.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можна об'єднати в такі групи:

• процедурні — методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т. ін., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юри­дичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

• пізнавальні — наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (пра­вові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) — системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

• вербальні — понятійний апарат юриста, поширені та визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності;

• регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність;

• інформаційно-технічні — комп'ютерна техніка, інформаційно-пошу­кові системи, програмні засоби і т. ін.;

• організаційно-технічні — засоби зв'язку і передачі інфор­мації і т. ін.

2. Знання юристом основних складових політики

Політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у юридичній діяльності. Тому по­літична культура юриста тісно пов'язана з політичною куль­турою суспільства, окремих соціальних груп та осіб.

Прийнято виокремлювати політичні аспекти політичної культури:

1. Ментальний епітет політичної системи (свідомість суб'єктів політичного процесу).

2. Якісний стан функціонування інститутів політичної системи.

3. Якісна сукупність політичних цінностей інформації. Найоптимальнішим є третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті роз­витку мислення юриста. Тут політичне мислення виступає засобом оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що має важливе значення для роз­гляду юридичної справи.

Розглянемо компоненти, які визначають політичну куль­туру юриста. Насамперед, це знання політичної історії Ук­раїни, оскільки Україна зазнала багатоколоніального тиску, якого не пережив жоден народ в Європі, свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та сучасних політич­них ситуацій. Це означає, що політична культура як су­спільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Ін­формаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури юриста. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Соціальна пам'ять у питаннях політики, ставлен­ня до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскіль­ки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.

Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дають змогу більш ефективно аналізувати й оціню­вати явища суспільного життя. Так чи інакше юрист при ви­конанні службових обов'язків вступає у політичні відноси­ни, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важ­ливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, роз'яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте незалежно від політичних уподобань, головним у дія­льності юриста є право. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.

Політична культура юриста — це знання політичної історії України, сучасної полі­тичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитивного права.

Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переко­нань, які стають причиною неправильного, а то й фальшиво­го тлумачення політичного становища в Україні. Тому по­трібно розвивати навички осмислення й політико-правових реалій в Україні.

Зміст політичної культури юриста містить такий компо­нент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Політична культура правника сприяє піднесенню культури юридичної діяльності, забезпечує вдумливе, свідоме став­лення до виконання службових обов'язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських вартостей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої) думки.

Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. При цьому до­мінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. Своєю чергою усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню у юрис­тів глибоких патріотичних почуттів, адекватного розуміння тимчасових політичних, ідеологічних й економічних труд­нощів. Проте, політична нейтральність невизначеність юри­ста позитивно позначається на виконанні професійного обо­в'язку.

Важливим компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні наслідки власної про­фесійної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спо­стерігачем політичного життя країни. Він має опановувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українсько­го суспільства і застосувати це при вирішенні конкретних життєвих ситуацій.