2. Поняття правової етики та етичної культури юриста.

Правова культура юриста – це ступень духовно – філософського осмислення духу природного і змісту позитивного права, коевалюції всіх його джерел у співвідношенні частини й цілого, раціональної власної професійної діяльності та уміле утримання ( регулювання) фахової гармонії у правовому полі.

Аналіз компонентів правової культури сучасного правника потребує поєднання традицій філософії права й герменевтики. Йдеться не про тексти юридичних законів, а дефініції, визначення принципів, функції та їхньої ролі у формуванні професійної культури юриста. Не менш важливо здійснювати аналіз правової культури у контексті онтології, гносеології, аксіології, логіки, феноменології права, що є також основою філософії права.

У даному випадку критеріями компонентів правової культури є:

• За змістом – правова коеволюція, знання джерел позитивного права і правової культури;

• За суб’єктивною стороною – почуттєве і раціональне;

• За об’єктивною стороною – гармонійність юридичної практики.

Коеволюція – це зв'язок з природою, космосом, без чого існування людини неможливе. По суті людина – лише мікрочастинка природи, а не її володар. Юристові важливо правильно налагодити свій коеволюційний зв'язок, уміти бачити правові явища у природі, розуміти й оцінювати їх. Професія юриста своєрідно виявляє погляд на світ крізь призму права. Це породжує так звану правову коеволюцію, яка суттєво впливає на формування правової свідомості.

Моральна культура найбільш наближена до духовної культури. У цьому випадку юридичній діяльності властивий ще один вид контролю - моральний, який походить від духовного. У цьому переконують ті принципи, на яких ґрунтується моральна культура юриста, а саме: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, свідомість пробачення, терплячість, толерантність, дія за власним сумлінням, переконання.

Щодо моральних чеснот, то існує думка, що одні моральні чесноти (віра, надія, любов) дані людині природою, а інші ( мудрість, поміркованість, справедливість, мужність, стриманість) набуваються практикою, тривалою працею. Процес соціалізації обов`язково має й моральну орієнтацію. Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих моральних чеснот сприяє тому, що держава морально зміцнюється.

2. Визначення існуючих моральних норм як необхідних результатів поведінки.

Коли йдеться про такий принцип моральної культури юриста, як ненасильство, то розуміється альтернативність вибору Важливо шанувати переконання й світогляд інших людей, не нав`язувати своїх поглядів. Цей принцип стає особливо актуальним тоді, коли юрист вимагає від інших особливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це моральне й духовне насильство.

Моральна культура юриста передбачає такт, безкорисливість. Юридична діяльність покликана відновлювати природу гармонію у правових відносинах. Пізнання правової дійсності, прийняття справедливого рішення з моральної позиції не повинно призводити до очікування матеріальної чи іншої винагороди. Цей моральний обов’язок не розрахований на позитивну оцінку від людей за особливі старання. Прояви милосердя, творіння добрих справ. Цінність моральної культури полягає саме у безкорисності дії, без рахунку на вдячність. У протилежному випадку юрист керуватиметься фальшивим почуттям внутрішнього переконання.

Важливий принцип моральної культури – анонімність. Йдеться про творіння добра без зайвого афішування доброчинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління. Це одна із ознак справжнього покликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи «оплески », коли найціннішою є істина.

Аналогічний смисл має принцип без адресності у моральній культурі, коли головним є прагнення творити добро, незалежно для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб душа і совість були чистим, щоб утверджувалося загальне благо.

Свідоме прагнення як моральна категорія у професійно – юридичній моралі не завжди виявляється. Посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юридичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини і розпочинається людське у

людині, виявляється її моральна свідомість. При цьому вибачення не повинно зводитися до автоматизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне зло, що підкреслюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб`єкта права.

Такий принцип моральної культури, як терпіння і толерантність, випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона виконує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призначенням кожної людини для юриста є недопустимим. Правник повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочинцем чи потерпілим. Правник мусить вміти змиритися з фактичним становищем кожної людини, виробити у собі терплячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло. Тільки толерантні юридичні дії здатні залагодити ті чи інші суспільні конфлікти.

Діючи за власним сумлінням, юрист спирається на моральні норми, закріплені у законах. Так, у частині 3 ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вбирає у себе як сумління, так і моральне почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли б дії за власним сумлінням юрист будував тільки на моральній свідомості. Хоча деякою мірою це буде професійний ризиком, однак моральна чистота характеризуватиметься більшою ймовірністю та гармонійністю. Проте слід зауважити, що сумління не повинно призводити до втручання у приватне життя іншої людини, зайвого дошкуляння їй за неправомірні дії. Потрібно прагнути до внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов`язане з певними моральними переживаннями.

Постійно актуальним у моральній культурі юриста є переконання: добро творити ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра. Саме на такому моральному принципові ґрунтується професійна діяльність правоохоронця.

Не викликає сумніву, що моральна культура відіграє велику роль у юридичній діяльності.

Складність правової діяльності може деколи викликати у юриста бажання не втручатися у ті чи інші правові ситуації. Подолати розпач допоможе у кожному конкретному випадку та чи інша функція моральної культури, завдяки якій завжди з `являється надія на вихід з будь – якого становища. Тобто в цілому функції моральної культури сприяють формуванню волі та духу, що в край необхідні для успішної професійної діяльності.