2.5.4. Визначення сечової кислоти в сироватці крові
Принцип методу. Сечова кислота у лужному середовищі відновлює фосфорно-вольфрамовий реактив у сполуку блакитного кольору, яка вимірюється фотометрично при довжині хвилі 590–700 нм. Метод – лінійний у діапазоні 80–1000 мкмоль/л.
Обладнання: КФК-2, КФК-3, спектрофотометр; центрифуга; пробірки центрифужні хімічні; піпетки на 1 і 5 мл.
Реактиви: 1) натрій вуглекислий, хч;
2) натрій вольфрамово-кислий, ч;
3) реактив Фоліна (розчин);
4) калібрувальний розчин сечової кислоти (357 мкмоль/л);
5) 0,35 моль/л розчин сірчаної кислоти, ч. Для приготування розчину до 200 мл дистильованої води додають 10 мл концентрованої сірчаної кислоти і доводять об’єм до 500 мл.
Використовують набір реактивів НВФ “Simko Ltd” (м. Львів).
Хід визначення. До 4 мл дистильованої води додають 0,5 мл сироватки крові, 0,25 мл 0,35 моль/л розчину сірчаної кислоти і перемішують. Потім вносять 0,1 мл розчину натрію вольфрамату, перемішують і центрифугують протягом 20 хв при 1500–3000 об/хв. До 3 мл центрифугату поступово додають 1,5 мл розчину натрію карбонату і 1 мл реактиву Фоліна, перемішують і через 30 хв колориметрують при довжині хвилі 590–700 нм проти контролю у кюветі з товщиною робочого шару 1 см. Контрольну і калібрувальну проби готують аналогічно з 0,5 мл дистильованої води та 0,5 мл калібрувального розчину сечової кислоти. Калібрувальну пробу не центрифугують.
Концентрацію сечової кислоти розраховують за формулою:
Сечова
кислота (мкмоль/л)
,
де Е д – екстинція дослідної проби; Е кл – екстинція калібрувальної проби;
357 – концентрація сечової кислоти в калібрувальному розчині.
Примітки: 1. При вмісті сечової кислоти більше 1000 мкмоль/л пробу розвести у 3 рази ізотонічним розчином і провести аналіз повторно. Отриманий результат помножити на 3.
2. Об’єми проб і реагенту можна пропорційно зменшувати або збільшувати.
Діагностичне значення. Сечова кислота – один із кінцевих продук-тів обміну нуклеопротеїнів, при руйнуванні яких утворюються нуклеїнові кислоти, які в свою чергу гідролізуються до нуклеотидів. Подаль-ший розпад нуклеотидів здійснюють нуклеотидази, утворюючи пуринові (аденін і гуанін) та піримідинові основи. При дезамінуванні аденіну і гуаніну утворюється гіпоксантин, а потім – ксантин, який окиснюється у печінці ксантиноксидазою з утворенням сечової кислоти. У крові вона міститься у вигляді натрієвої солі, зв’язаної з білком. Цей комплекс дуже чутливий до зміни рН сечі. При рН 5,0 розчинність сечової кислоти становить 60 мг/л, а при рН 7,0 – 1600 мг/л. Сечова кислота є основним азотистим компонентом сечі птиці: у гусей 70 % азоту сечі припадає на сечову кислоту і лише 3–4 % – на сечовину. Нирки птиці ефективно виводять сечову кислоту навіть за низької концентрації її в плазмі, вони мають достатні компенсаторні можливості: якщо на зернових раціонах кури щодня виділяють із сечею 2 г сечової кислоти, то при згодовуванні їм тваринних білків – 8–11 г. Виділяється сечова кислота у формі солей – уратів калію та натрію; при змішуванні з фекаліями утворює на них білий наліт.
У нормі в плазмі крові птиці міститься 0,12–0,36 ммоль/л сечової кислоти, у людей – 0,16–0,50 ммоль/л. Підвищення вмісту сечової кислоти в плазмі крові (гіперурикемія) спостерігається при надмірному згодовуванні кормів тваринного походження; при лейкозі, В12-дефіцитній анемії, туберкульозі, цукровому діабеті, ацидозних станах, хворобах нирок, пневмоніях.
Найбільш поширеним захворюванням, яке виникає при порушенні пуринового обміну, є сечокислий діатез. При цьому захворюванні в суглобах, хрящах, сухожильних сумках, на серозних покривах (епікарді, парієтальному листку серозної оболонки груднино-черевної порожнини), у внутрішніх органах (нирках, серці, печінці) та м’язах солі сечової кислоти відкладаються у вигляді кристалів, навколо яких розвивається запалення з наступним розростанням сполучної тканини. Розрізняють чотири форми сечокислого діатезу: вісцеральну – урати відкладаються на серозних покривах і внутрішніх органах; суглобову (подагра); змішану – вісцерально-суглобову і локальну, коли урати відкладаються в нирках і сечоводах. Вісцеральна форма сечокислого діатезу реєструється як серед молодняку, так і дорослої птиці, тоді як суглобова виявляється лише у дорослої птиці.
Випадання в осад уратів часто є причиною утворення каменів у нирках і сечових шляхах. Вони можуть бути центрами кристалізації інших солей і спричиняти утворення змішаних камінців.