9.9. Визначення міді

Мідь всмоктується у верхній частині тонкого кишечнику. Засвою-ваність міді дорослими тваринами з однокамерним шлунком становить 5–10 %, молодняком – 15–30, жуйними – 30–40 %. Утруднюється всмоктування міді при вживанні кормів, багатих на молібден і суль-фати (нормальне співвідношення міді і молібдену в кормах – 10 : 1 при 0,1–0,2 % сульфатів у сухій речовині корму). За надлишку молібдену і сульфатів утворюються важкорозчинні сполуки міді, тому її засвоюваність різко знижується. Окрім того, надлишок у кормах молібдену стимулює активність мікроорганізмів у рубці, які утворюють із сульфатів сірководень, що супроводжується перетворенням міді корму в недоступний для організму сульфід (СuS₂). Надлишок у раціоні сірки, кальцію і кадмію також спричинює утворення важкорозчинних комплексних сполук із міддю.

Мідь, що всмокталася, депонується головним чином у печінці, кіст-ковому мозку, селезінці, підшлунковій залозі, а в молодняку – також в епіфізах кісток. Печінка є основним депо міді, і тому її вміст у ній є важливим показником забезпеченості організму цим мікроелементом. У тілі новонароджених телят міститься 13–14 мг міді, у поросят – 3,5–4 мг. Ендогенна мідь виділяється з організму, в основному, через травний канал; із сечею виділяється 10–13 % цього елемента. В організмі тварин мідь входить до складу окиснювальних ферментів (церуло-плазміну, цитохромоксидази, тирозинази, амінооксидази та ін.), які каталізують окремі етапи тканинного дихання. Цитохромоксидазна активність у тварин із недостатнім вмістом міді в організмі у 8 разів нижча за норму.

Мідь є також необхідним елементом для кровотворення: вона посилює мобілізацію депонованого заліза в кістковий мозок, забезпечує перехід мінеральних форм заліза в органічні, чим каталізує включення його у структуру гема і сприяє дозріванню еритроцитів на ранніх стадіях розвитку. При нестачі міді залізо недостатньо використовується для синтезу гемоглобіну, і тому порушується гемопоез, розвивається гіпохромна анемія.

9.9.1. Визначення міді в сироватці крові

(за реакцією з бетакупріоном)

Принцип методу. Бетакупріон утворює з іонами одновалентної міді комплекс оранжевого забарвлення, придатний до фотометричного визначення.

Обладнання: КФК-2, КФК-3 або спектрофотометр, центрифуга, мірні колби на 100 мл, піпетки на 1; 5 мл, пробірки.

Реактиви: 1) реагент 1 (стандартний розчин міді сульфату 3 ммоль/л) – 2 мл;

2) реагент 2 (50 мл бетакупріону) – 2 х 25 мл;

3) реагент 3 (відновлювальний реактив) – 1,25 г;

4) реагент 4 (розчин для осадження білків) – 50 мл.

Використовують набір реактивів фірми “Біо-Тест Lachema” (Чехія).

Приготування робочих розчинів:

1. Калібрувальний розчин. У мірну колбу на 100 мл відмірюють 1 мл реагенту 1 і бідистильованою водою доводять до мітки. Розчин містить 30 мкмоль міді в 1 л. При кімнатній температурі розчин стабільний декілька тижнів.

2. Розчин для осадження білків. Усю наважку реагенту 3 розчиняють у всьому об’ємі реагенту 4. При температурі нижче + 10 С в темному місці розчин стійкий мінімально 3 місяці.

Хід визначення. До 1 мл сироватки крові додають 1 мл розчину для осадження білків. Суміш перемішують. Одночасно готують калібрувальну (1 мл калібрувального розчину + 1 мл розчину для осадження білків) та контрольну (1 мл бідистильованої води + 1 мл розчину для осадження білків) проби. через 30 хв проби центрифугують 30 хв при 3000 об/хв. У наступні пробірки відбирають по 1,0 мл над-осадової рідини, калібрувального та контрольного розчинів і додають 1,0 мл реагенту 2. Перемішують розчин у пробірках і протягом наступних 50–90 хв вимірюють оптичну густину проби (А₁) і стандарту (А₂) проти контрольного розчину на спектрофотометрі або фотоелектроколориметрі КФК-3 при довжині хвилі 460–500 нм у кюветі з товщиною робочого шару 100 мм.

Уміст міді в сироватці крові визначається за формулою:

Cu, мкмоль/л =

де А₁ – оптична густина дослідного зразка, А₂ – оптична густина стандарту.