9.5. Визначення хлоридів у сироватці крові

Принцип методу. Хлоридний іон витісняє роданідний аніон з роданіду ртуті. Роданідні іони, що вивільняються, утворюють з іонами заліза кольоровий комплекс. Цей комплекс поглинає світло з довжиною хвилі 480–510 нм. Інтенсивність забарвлення прямо пропорційна концентрації хлоридних іонів у пробі.

Обладнання: фотоелектроколориметр (КФК-2, КФК-3) або спек-трофотометр, водяна баня, піпетки на 1; 5 мл, пробірки.

Реактиви: 1) реагент 1 – 0,048 г Hg (CNS)₂, хч – 1 флакон;

2) реагент 2 – 4,5 % Fe(NO₃)₃ × 9H₂O, чда – 50 мл;

3) стандарт – 0,1 М (100 ммоль/л) розчин NaCl, хч – 1 мл.

Використовують набір реактивів НВФ “Simko Ltd” (м. Львів).

Приготування розчину хлор-реагенту. Вміст флакона з реагентом 1 розчиняють при інтенсивному перемішуванні в 80 мл гарячої дистильованої води (70–90 С), охолоджують до кімнатної температури. Додають реагент 2 (50 мл), перемішують, за необхідності фільтрують. Доводять дистильованою водою до об’єму 150 мл. Реактив зберігають при кімнатній температурі в посуді з темного скла.

Хід визначення. Визначення проводять на фотоелектроколориметрі або спектрофотометрі (довжина хвилі 490 нм) у кюветі з товщиною оптичного шару 10 мм згідно зі схемою, наведеною у табл. 28.

Таблиця 28 – Схема постановки реакції визначення хлоридів

Компоненти, мл	Проба	Стандарт	Контроль
Хлор-реагент	3,0	3,0	3,0
Сироватка	0,02	–	–
0,1 M NaCl	–	0,02	–
Дистильована вода	–	–	0,02
Перемішують і через 5 хв визначають оптичну густину проб і стандарту проти контролю

Вміст хлоридів визначають за формулою:

Cl, ммоль/л = ,

де Е досл і Е ст – поглинання світла відповідно дослідною пробою та стандартним розчином;

100 ммоль/л – концентрація хлориду у стандартному розчині.

Діагностичне значення. Обмін хлору взаємозв’язаний з обміном натрію. Він є основним аніоном позаклітинної рідини. Близько 20 % загального хлору міститься у складі органічних сполук у крові, підшкірній клітковині, м’язах і печінці. Сільськогосподарські тварини одержують хлор у формі хлоридів, головним чином натрію хлориду. Всмоктується він у дистальному відділі тонкого кишечнику, незначно – у товстому, а в жуйних, окрім того,– у рубці. Абсорбція хлору становить 95–96 % від прийнятої кількості. Виводиться з організму переважно із сечею, частково – з фекаліями, а в лактуючих тварин – з молоком.

У шлунковому соці хлор знаходиться у формі соляної кислоти та її сполук. Основна кількість хлору, що циркулює в організмі, неодноразово адсорбується у травному каналі.

Основною функцією хлору є підтримання кислотно-основної рівноваги і осмотичного тиску. Переконливих даних про самостійну гормональ-ну регуляцію обміну хлору альдостероном в організмі немає. Очевидно, контроль за його гомеостазом здійснюється шляхом зміни обміну натрію і меншою мірою – калію, тобто опосередковано.

Нестача хлору в раціоні є маловірогідною. В експерименті знижувались секреція і надходження соляної кислоти в шлунковий сік (ахлоргідрія). Надмірна втрата хлору при діареї, порушеннях функції нирок спричинює посилене утворення бікарбонатів і розвиток алкалозу, а надмірне надходження в організм іонів хлору знижує концентрацію бікарбонатних аніонів і підвищує кислотність.