Індикація ґрунтів

Існує багато рослин, за показниками яких можна безпомилково визначити водний, механічний, хімічний, сольовий та інші показники ґрунтів. Наприклад, класифікація певних груп рослин-індикаторів стосовно ґрунтового зволоження така:

• фреатофіти – рослини, пов'язані з водоносними горизонта­ми, у яких добре розвинена коренева система (досягає глибини до 5...30 м). Наприклад, середньоазійські види тамариски мають кореневу систему, що проникає на глибину до 7 м, а чорний саксаул – 25 м;

• омброфіти – рослини, що існують за рахунок атмосферних опадів. Вони мають дуже розгалужену систему поверхневих коренів, здатних швидко всмоктувати вологу під час опадів;

• трихогідрофіти – життя цих рослин забезпечує капілярна волога ґрунтових вод. Вони часто поєднують риси фреатофітів та омброфітів і мають кореневі системи універсального типу.

Щодо механічного складу ґрунтів і материнських порід рослини поділяють на:

• псамофіти – ростуть на пісках (миколайчики приморські, чина приморська);

• пелітофіти – ростуть на глинистих ґрунтах (полини, каперси колючі);

• алевритофіти – поширені на суглинистих або супісчаних ґрунтах (чебрець, осока піщана);

• хасмофіти – на кам'янистих ґрунтах (тамариск, лаванда);

• петрофіти або літофіти – зустрічаються на скелях (едельвейс).

• За відношенням до засолення ґрунту досить умовно виділяють дві великі групи рослин-індикаторів:

• галофіти – мешканці засолених ґрунтів (за перевагою аніонів розрізняють галофіти хлоридного типу, або власне галофіти, та сульфатно-кальцієвого типу, або гіпсофіти);

• глікофіти – рослини, що мешкають на ґрунтах, які не містять зайвої кількості солей.

За пристосуванням до надлишкового вмісту солей рослини по­діляють на:

• еугалофіти, або власне галофіти, які у великих кількостях накопичують солі в тканинах рослини і мають соковиті та м'ясисті стебла;

• криногалофіти – рослини, які здатні виділяти надлишок солей у вигляді краплин розсолу крізь особливі залози (іноді їх називають фільтруючими галофітами) і мають характерний сольовий наліт;

• глікогалофіти – рослини, що мають кореневий бар'єр, тобто систему анатомічних і фізіологічних пристосувань, які захищають рослину від зайвого надходження солей до їх тканин.

• За відношенням до умов зволоження грунтів у фітоіндикації ви­діляють рослини:

• ксерофіти – види посушливих місцезростань, для них характерні вузьколистість, опушення листків, жорсткі стебла та видозміни листків (колючки);

• мезофіти – рослини помірно зволожених районів;

• гігрофіти – рослини-індикатори надлишкового зволоження;

• гідрофіти – рослини мілководь і прибережних смуг водойм, що мають темно-зелене листя та товсті соковиті стебла.

• За однією з основних характеристик грунтів (їх кислотністю) рослини поділяють на дві великі групи:

• ацидофіли – рослини кислих грунтів (вереск, пушиця, білоус тощо);

• базифіли, або ацидофоби – рослини лужних грунтів (бузина, кру­шина, бересклет тощо).