4.2. Вибір методів і засобів вимірювань

Вибір методів і засобів вимірювань параметрів джерел впливу та показників стану навколишнього середовища залежить не тільки від то­го, за якими компонентами чи параметрами вестимуться спостереження, але й від завдань програми загалом. Наприклад, не завжди є необхідним застосування інструментальних методів визначення забруднюючих ре­човин – існують достатньо прості та інформативні прийоми, що не по­требують складного обладнання і високої професійної підготовки вико­навців (візуальні методи, деякі способи біоіндикації тощо).

Якщо для вирішення поставленої мети необхідні інструментальні методи, слід мати на увазі, що їх вибір визначається багатьма міркуваннями, включаючи придатність методики, доступність необхід­ного обладнання, вартість аналізу, чутливість та необхідну тривалість вимірювань і відбору проб, а також можливість впливу на хід аналізу сторонніх факторів. З метою забезпечення порівняння результатів спостережень засоби і методи, що застосовуються, повинні бути атестованими і введеними в дію відповідними нормативними документами. Методики вимірювань можуть бути затверджені і допущені до застосування Держстандартом України, а також міністерствами і відомствами. Перевагу слід надавати методикам, затвердженим Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України, допускається застосування методик державної санітарно-епідеміологічної, гідрометеорологічної служби, Міністерства екології та природних ресурсів України тощо. У разі використання інших відомчих методик (наприклад, таких, що застосовуються у хімічній чи харчовій промисловості) слід упевнитися, що рекомендовані способи здійснення вимірювань є придатними для технологічного контролю чи для оцінювання якості природного середовища. Виконання аналітичних вимірювань за неатестованими методиками може поставити під сумнів достовірність отриманих результатів.

Достовірність інформації про стан і рівень забруднення об’єктів навколишнього середовища залежить від добору методів аналізу даних. Як правило, для окремих ситуацій необхідно добирати методи спостереження і дослідження, які дають можливість отримати різнобічну і якомога точнішу інформацію. Для цього можливостей одного методу часто виявляється недостатньо, тому для підтвердження, перевірки, розширення спектра даних використовують різноманітні методи, які дають можливість побачити об’єкт дослідження під різним кутом зору і в різних вимірах.

Під час дослідження стану довкілля використовують методи якісного (діагностують наявність певного хімічного елемента, сполуки) і кількісного (визначають кількість (концентрацію) хімічного елемента, сполуки у довкіллі) аналізу довкілля. Залежно від параметрів, які підлягають вимірюванню, методи кількісного аналізу поділяють на хімічні, фізико-хімічні, фізичні та біологічні.

Характеристику методів для аналізу стану довкілля наведено в табл. 4.1. Дані таблиці є орієнтовними, тому що окремі методи аналізу можуть бути більш або менш чутливими і точними, ніж зазначено у таблиці.

Поділ методів на хімічні та фізико-хімічні є умовним. Однак поділ методів вимірювання аналітичного сигналу на три основні групи – фізичні, хімічні та фізико-хімічні є доцільним, тому що вони мають різні можливості, які слід врахувати під час вибору оптимальних варіантів аналізу об’єктів навколишнього середовища.

Вибір конкретного методу дослідження залежить від вмісту аналізованої речовини і хімічного складу досліджуваного об’єкта (табл. 4.2).

Застосування певного методу під час вивчення стану об’єктів довкілля дає можливість визначити інгредієнти, характерні лише для визначеного об’єкта дослідження.

Таблиця 4.1

Загальна характеристика методів аналізу об’єктів природного середовища

Показники	Методи аналізу
	хімічні	фізико-хімічні	фізичні
Мінімальна визначувана концентрація, мг/дм3 (без концентрування)	1,0-0,1	0,05-0,005	0,01-0,001
Точність аналізу, % відн.	0,01-0,5	1-10	2-20
Селективність	добра	висока	дуже висока
Тривалість аналізу (без підготовки проби), хв.	30-200	15-60	10-30
Ціна поділки вимірювальної апаратури у відносних одиницях	1	20-100	100-500
Можливість швидкого виконання масових аналізів	низька	середня	висока
Необхідність в обслуговчому персоналі	не потрібна	бажана	обов'язкова
Автоматизація процесів виміру	низька	середня	висока

Хімічні методи кількісного аналізу концентрації хімічних елементів (сполук) у довкіллі. Вони ґрунтуються на виявленні певних речовин за допомогою хімічних реакцій.

До хімічних методів належать титрометричний і гравіметричний методи.

Титрометричний (об’ємний) метод ­­аналізу ґрунтується на вимірюванні об’єму розчину реагенту відомої концентрації, витраченого на взаємодію з аналізованою речовиною за умови, що речовини вступають у реакцію в концентраціях 10^-1 – 10^-3 моль/дм³. Цим методом визначають загальну і карбонатну твердість води, хімічне споживання кисню, біохімічне споживання кисню, кислотність, лужність, уміст розчиненого кисню, концентрацію катіонів меркурію, заліза (ІІ), аніонів SO₄^2‾, CI^‾, S^2‾ тощо.

Таблиця 4.2

Методи визначення певних інгредієнтів у об’єктах довкілля

Метод	Визначення інгредієнтів в об’єктах довкілля
	у ґрунтах і донних мулах	у природних водах	у повітрі (газах і аерозолях)
1	2	3	4
Гравіметричний	Вологість, мінеральний залишок, SiO2, Al2O3, Fe2O3, карбонати	SO42‾, нафто-продукти, за-висі, мінераль-ний залишок	Запиленість (вміст пилових часток)
Титрометричний	CO32‾, HCO3‾, CI‾ SO42‾, Ca, Mg	Оксисен (розчинений), CO2, CO32‾, SO42‾, CI‾, Н2S, NH4+, твердість води (загальна і карбонатна), ХСК, БСК5	Кислоти та кислотні оксиди
Фотометричний	NO2‾, NO3‾, F‾, PO43‾, AI, Hg,Cu, NH4+	Колір, органіч-ні речовини, Н2S, NO2‾, NO3‾, Р (неорг.), AI, Cu, Fe	CO, CS2, SO2, НCI, НNO3, AI, Fe , Pb, пестициди, деякі органічні сполуки.
Люмінесцентний	Нафтопро-дукти	Нафтопродукт-ти, хлорорга-нікні арома-тичні сполуки, спирти, ацетон	Смолисті речо-вини, аромати-ні вуглеводні, кетони
Фотометрія полум’я	Na, K	Li, Na, K, Ca	Li, Cs, K
Емісійна спектрометрія	Метали, мікроеле-менти, бор	Li, Na, K, Ca, Sr, Ba, Cu, AI, Fe , Pb	Be
Атомно-абсорбційна спектроскопія	Cu, Ni, Zn, Hg, Pb, Cr	Ca, Mg, Cu, Pb, Hg та інші	Hg, Cd, Sr, Cu, Pb та інші

Закінчення табл. 4.2

1	2	3	4
Кінетичний і хемілюмінес-центний	Катіони важких металів	Mn, Cu, Ni, Fe (ІІІ), амінокислоти	Озон
Потенціо-метричний	pH, F‾, NO3‾, K,Ca	pH, F‾, NO3‾, K,Ca, Cu, CI‾, окисно-відновний потен-ціал	HF, ненасичені органічні сполуки
Радіометрич-ний	Sr- 90, Cs-137, U-238	Sr- 90, Cs-137, U-238, Pu-239	Sr- 90, Cs-137
Хроматогра-фічні	Нафтопро-дукти, хлор-органічні сполуки, вуг-леводні, пестициди	Na, K, NH4+, Mg, SO42‾, CI‾, Ca, органічні сполуки	СО, СО2, SO2, CI2, СCI4, AI, Cu, органічні спо-луки

Гравiметричний метод аналізу. Цей метод оснований на кiлькiсному переведеннi аналiзованого компонен­тa в малорозчинну сполуку i зважуваннi продукту пicля видiлення, промивання, висушу­вання чи прожарювання.

Застосовують його за концентрації речовини в розчині не нижче 10^-2-10^-3 моль/дм³. Гравiметричним методом визначають у природних i стiчних водах наявність заліза (ІІІ) та алю­мiнiю, які присутні у формі оксидiв, хлориди – AgCl, сульфати – BaSO₄ (у кислому середовищi), багато металiв (у виглядi малорозчинних сполук з органiчними реагентами) – оксихiнолiнати, дитизонати та ін.

Фiзико-хiмiчнi методи кількісного аналізу концентрації хімічних елементів (сполук) у довкіллі. Ці методи ґрунтуються на хімічних реакціях, однак за їх допомогою визначають фiзичну характеристику (оптичну густину, електропровідність, окисно-вiдновний потенціал), що залежить вiд вмicтy аналізованої речовини. До цієї групи належать фотометричний і хроматографічний аналізи.

Фотометричний аналiз. Він охоплює вci методи, якi базуються на поглинаннi свiтла речовиною чи продуктом peaкції в ультрафiолетовiй (УФ), видимій та інфрачервоній (ІЧ) частинах електромагнiтного спектра.

Вони є придатними для визначення всіх хімічних елементів, крім інертних газів. З їх допомогою визначають як макро-, так i мікро­кiлькостi (до 10^-8%) аналiзованого компонента. Широко їх застосовують під час аналiзу природних об'єктiв (повiтря, поверх­невих вод, rpyнтy, донних мулiв, рослин), стiчних вод, газоподiбних викидiв, вiдxo­дiв промисловостi. Наприклад, катiони міді визначають у виглядi дiетилдитiокарбонату міді жовтого кольору або амiачного комплексу [Cu(NH₃)₄]S0₄ волошково-синього кольору; залізо (ІІІ) – у виглядi роданiтного комплексу Fe (SСN)₃ криваво-червоного кольору чи сульфосалiцилату (залежно вiд рН середовиша окремо можна визначити вміст Fe(ІІ) i Fe(III)); АІ³⁺ утворює рожевi комплекси з алюмiноном в ацетатному буферi.

Хроматографiчний аналiз забезпечує розподiл, якiсне виявлення та кiлькiсне визна­чення компонентiв рiдких i газоподiбних сумiшей. Грунтується він на рiзному їх розподi­лi мiж рухомою i нерухомою фазами. Завдяки йому вда­лося, наприклад, швидко виявити стафiлококове та мiкозне ураження лiквiдаторiв aварії на ЧАЕС. Хроматографiчними методами в органiзмi виявляють алкалоїди, що спричинюють отруєння.

Для аналiзу склад­них органiчних проб використовують рiдинну хроматографiю. В установках рідинної хроматографії (як i в газових) використову­ють рiзноманiтнi детектори: ультрафiолетовий, електроxiмiчний, детектор з дiодною мат­рицею, флюорометричний. Застосування електрохiмiчного детектора дaє змогу визначати сполуки за їх вмісту 10^-12 г в 1 мл проби. Найбiльшу чутливiсть під час визначення сполук з малими ГДК (бiогеннi амiни, полiароматичнi вуглеводнi, гормони, токсини) має флюоро­метричний детектор.

Послуговуючись методом газорiдинної хроматографії, визначають склад стічних вод нафтопереробних і хiмiко-фармацевтичних пiдприємств, заводiв органiчного синтезу.

Газова хроматографiя характеризується високою розподiльною здатнiстю, гнyчкiстю завдяки застосуванню рiзних детекторiв, найпоширенішим серед яких є полуменево-іонiзацiйний. Для ви­значения галогеновуглеводнiв застосовуються детектор електронного захоплення, а за допомогою спецiального N/Р-детектора виявляються азото- i фос­форовмiснi агроxiмiчнi препарати.

Кiлькiсною характеристикою газової та рiдинної адсорбцiйної хроматографії є ви­сота або площа хроматографiчного пiка, якi пропорцiйнi вмicтy компонента в дослiджу­ванiй сумiшi.

Пiд час роздiлення сумiшей методом тонкошарової хроматографii (її рiзновид – паперова хроматографiя) отримують забарвленi плями окремих компонентiв; безбарвні сполуки проявляють фiзичним (УФ-опромiнення) або xiмiчним (обробка реагентом, який утворює забарвленi сполуки з речовинами, наприклад, амiнокислоти набувають бла­китного кольору пiсля обробки їх розчином нiнгiдрину) способом. Так відбувається якiсне виявлення компонентiв сумiшi. Кiлькiсний склад визначають за площею плями або розчиняють вміст у розчиннику i аналiзують одним iз методiв. Методом тонкошарової хроматографiї роздiляють амiнокислоти i барвники рослин, визначають активнicть грунтової фауни за продукцiєю амiнокислот.

Йонообмінна хроматографія дaє можливість пicля попереднього розподiлення i послiдовного вилучення компонентiв сумiшi з розподільної колонки визна­чити вміст елементів з подібними хімічними властивостями, фотометричним, титриметричним чи iншим способами. Цим методом виявляють загальну твердiсть води, вміст катіонів важких металiв у водi, гpунті, донних мулах. Йонна хроматографія забезпечує визначення понад 70 aніонів неорганiчних i орга­нiчних кислот, катiонів лужних i лужноземельних металiв у водi, продуктах, лiкарських препаратах тощо.

Молекулярно-ситову хроматографiю використовують для роздiлення речовин на основі рiзних розмірів їх молекул. У такий спосіб можна роздiлити, наприклад, мономерні і полiмернi гiдроксокомплекси алюмiнiю, якi у разi їх надлишкової кiлькостi в природних водах мають piзну токсичнiсть i мexaнізм дії на гiдробiонти.

Електрохімічні методи аналізу. Їх сутність полягає в дослідженні електрохімічних властивостей проб. До них відносять потенціометрію, вольтамперометрію, кондуктометрію.

Потенціометрія. Вона охоплює методи, що передбачають вивчення хімічних процесів, які змінюються в результаті хімічних реакцій потенціалу електрода, зануреного у досліджувану суміш.

Абсолютна потенцiометрiя дає можливість виміряти потенцiал Е i за рiвнянням Нернста обчислити концентрацiю йона в речовинi. Цей метод використовують для визначення рН природних i стiчних вод за допомогою скляного електрода. Йоноселективнi електроди забезпечують встановлення вмісту нітратів у рослинах і продуктах, концентрацiї катіонів натрiю, калiю, кальцiю, магнiю, міді, aніонів хлору, брому, йоду та ін.

Потенцiометричне титрування використовується для аналізу забарвлених i каламутних середовищ, визначення в них різноманітних сполук. Потенцiометричнi бiодатчики використовують для визначення концентрації пестицидiв у складних багатокомпонентних системах.

Вольтамперометрія. Цю групу методів поділяють на два типи:

• полярографiчний аналiз, що грунтується на процесi електролiзу i вивченнi залежностi сили струму вiд прикладеної напруги. Цим мето­дом у природних водах i грунтах визначають вміст цинку, кадмiю, свинцю, міді з попереднiм екстракцiйним вiдокремленям токсичних елементiв – залишкову кiлькiсть свинцю у виноградному coцi з чутливiстю 0,002 мг/дм³; токсичнi елементи в продуктах, повiтрi, стiчних водах; концентрацію вітамінів, ферментiв, гормонів в opraнізмі людини; дiагностують захворювання;

• амперометричне титрування, яке дaє можливість визначати анiони, для яких немає точних i швидких титриметричних методiв: С₂О₄^2-, S0₄^2-, СО₃^2-, РО₄^3-, MoO₄^2-, а також багато органiчних сполук.

Абсорбцiйна iнверсiйна вольтамперометрiя є методом визначення понад 40 катіонів металiв, анiонів, органiчних сполук (бiлків, ферментів, лiкарських препаратів, пе­стицидів, стимуляторів росту тварин) у рiзних екологiчних об'єктах.

Кондуктометрію (аналiз за електричною провiднiстю) використовують для визначення концентрації розчинених солей у питних водах i водах для теплообмiнного обладнання (пряма кондуктометрiя). Кондуктометричним титруванням встановлюють склад сумiшей кислот у вод­ному і водно-органiчному середовищах, катiони й анiони. Титруванням розчином BaCl₂ визначають сульфати, хромати, оксалати, карбонати, цитрати; трилоном Б за рiзних значень рН аналiзують сумiшi катіонів металiв без попереднього їх роздiлення.

Фізичні (інструментальні) методи аналізу концентрацій хімічних елементів (сполук) у довкіллі. Це кількісні аналітичні методи, для виконання яких необхідна електрохімічна, оптична, радіохімічна та інша апаратура, а також методи, що ґрунтуються на емісії чи абсорбції випромінювання: фотометрія, спектральний аналіз, атомно-абсорбційний спектральний аналіз, мас-спектрометрія, метод ядерного магнітного резонансу.

Фотометричний метод. Він полягає у порівнянні оптичної щільності досліджуваної та контрольної рідини. Цим методом кiлькiсно визначають понад 70 xiмiчних елементiв, зокрема катiони лужних i важких металiв у природних водах.

Спектральний аналiз. Метод є фiзичним способом визначення складу та будови речовини за її спектром – yпорядкованим за довжиною хвилi електромагнiтним випромiнюванням. Для збудження речовини використовують полум'я пальника, енергiю електричної дуги, iскри. Спектральний аналiз дaє можливість встановити елементний, нуклiдний i молекулярний склад речовини, її будову (атомно-емiсiйний спектральний аналiз).

Атомно-абсорбцiйний спектральний аналiз ґрунтується на визначеннi концентрації речовини за поглинанням шаром атомної пари елемента монохроматичного резонансного випромiнювання. Цей метод характеризується універсальністю, простотою виконання аналізу і високою продуктивністю. Він дає можливість виявити велику кількість елементів у концентраціях 0,1-0,01 мкг/дм³ і нижче. Метод атомно-абсорбцiйного спектрального аналізу є принципом роботи багатьох аналізаторів. Так, атомно-абсорбцiйний аналiзатор МГА-915 – спектрометр iз земанiвською корекцiєю – застосовують для елементного аналiзу природних, питних i стiчних вод, грунтів, бiологiчних проб повiтря (за об'єму проби 40 мкл межi визначення окремих елементiв становлять: Zn – 0,004, Cd i Сr – 0,03, Сu – 0,07, Рb – 0,12 мкг/дм³).

Мас-спектрометрiя основана на роздiленнi газоподiбних йонiв у магнітному полi за­лежно вiд вiдношення величини маси йона (т) до його заряду (z), яке впливає на iнтенсивнicть сигналу. Особливістю методу є дослідження малих об’ємів проб і висока вибірковість. Застосовують його переважно для визначення вiдносних iзотопних мас та iзотопного вмісту елементiв, а також вiдносних молекулярних мас i структури органiчних речовин. Мас-спектрометрiєю виявляють у грунті надзвичайно небезпечну забруднювальну речовину – тетрахлордибензолдiоксин у концентрації 10^-6 мг/кг.

Метод ядерного магнітного резонансу (ЯМР) вiдображає взаємодiю магнітного момен­ту ядра молекули речовини iз зовнiшнiм магнiтним полем. Він дaє можливість працювати у широкому дiапазонi концентрацiй, визначати, зокрема, вміст рiзних форм алюмiнiю та iнших металiв у природних водах і є дуже ефективним.

Люмінесцентні методи аналізу хімічних речовин (сполук) у довкіллі. Тривалий час у бiльшостi екологiчних, технологiчних, бiохiмiчних лабораторiй домiнували фотометричнi методи. Однак зниження ГДК i необхiднicть виявлення забруднювальних i токсичних речовин у надзвичайно малих концентрацiях зумовили широке впровадження методів люмiнесценцiї, які мaють високу селективнiсть, дaють змогу працювати з малими об'ємами, що зумовлює їх переваги над фотометричними методами. Репрезентують цю групу методів люмінесцентний аналіз, сортовий аналіз, хемілюмінесцентний аналіз.

Люмiнесцентними методами аналiзують природнi й стiчнi води, повiтря, грунт, продукти, виявляють нафтопродукти – до 0,005 мг/дм³; феноли – до 0,0005; кадмiй – до 0,0005; мідь – 0,05; у питнiй водi – свинець у концентрацiї до 0,005 мг/дм³; бенз(а)пiрен – до 0,00002 мг/дм³ (ГДК цього забруднювача у повiтрi населених пунктiв – 0,0000001 мг/м³).

Люмiнесцентний аналiз грунтується на здатностi речовин випромiнювати свiтло пiд дiєю рiзних збудникiв: ультрафiолетового (УФ) випромiнювання або видимого свiтла (фотолюмiнесценцiя), розламування (трiболюмiнесценцiя), eнepгiї хiмiчної реакції (хемiлюмiнесценцiя), яка дуже поширена в живiй природi: свiтяться окремі види молюсків, ракоподiбних, глибоководних риб, червiв внаслiдок взаємодії кисню з люциферином. Ця реакцiя каталiзується ферментом люциферазою, а явище називають бiолюмінесценцiєю. Деякi мiнерали, наприклад флюорит CaF₂, свiтяться за дiї на них ультрафiолетового випромiнювання, що використовують для безконтактного пошуку корисних копалин, зокрема, нафти, виявлення плям нафти i нафтопродуктiв на поверхнi грунту чи водної поверхні Cвітовоro океану.

Сортовий аналiз застосовують для визначення якостi зерна (свiже i зерно, що псу­ється, свiтяться по рiзному в УФ-променях), рiзних видiв палива, виявлення забруднень, cypoгaтів, пiдробок.

Хемілюмінесцентний аналіз оснований на здатності продуктів хімічних реакцій світитися, коли один з компонентів реакції опиняється у збудженому стані. Аналiз виконують за допомогою сумiшей: люмiнол + пероксид гiдpoгeну (за рН>8,5); люцигенiн + пероксид гiдpoгeну (рН>9 – виникає блакитна люмiнесценцiя); силоксен + окисник (рН<5,0, рожева люмiнесценцiя). Каталiзують ці реакції метали Cr(III), Mo(VI), Hf(IV), Mn(ІI) та ін. Iнтенсивнiсть люмiнесценцiї прямо пропоцiйна концентрації каталiзатора (швидкостi хiмiчноi peaкції), тому хемiлюмiнесценцiю застосовують у кiнетичних методах аналiзу. Метод дaє можливість визначати метали у надзвичайно малих кiлькостях (до 10^-8%).

Кiлькicний хемiлюмiнесцентний аналiз полягає у вимiрюваннi iнтенсивностi або кiлькостi видiленого в хiмiчнiй реакції свiтла фотографiчним методом та за допомогою хемiлюмiнесцентних фотометрiв. Хемiлюмiнесцентним методом визначають наявнiсть мастил, каучукiв, вітамінів, бiтумiв. Це один з найчутливiших методiв, який дaє можливість виявити 10 – 10^-4 мкг/мл речовини.

Рaдiометричнi методи аналiзу концентрацій хімічних речовин (сполук) у довкіллі. Основою їх є виявлення й вимiрювання природної i штучної радiоактивностi. Для кiлькicної характеристики радiоактивностi послуговуються поняттями “абсолютна ак­тивність радiоактивних речовин”, яку вимiрюють у кюрi, і “питома активність” (радiоак­тивність одиницi маси речовини, тобто мiри вiдносного вмісту радiонуклiдiв у до­слiджуваному зразку), яку виражають кількістю розпадiв за хвилину або секунду i вимірюють у бекерелях.

За природною радiоактивністю можна кiлькicно визначити понад 20 xiмiчних елементiв, зокрема уран, торiй, радiй, актинiй. Калiй можна виявити у водi у концентрації 0,05 моль/дм³. Природна радiоактивнiсть вказує на наявність уранових руд, чим користуються під час їх пошуку за допомогою авіації та супутникiв.

Радiонуклiди застосовують для виявлення пошкоджень у газопроводах, місцях витiкан­ня води з магicтральних колекторiв стiчних i каналiзацiйних вод.

До радіометричних методів аналізу концентрації хімічних речовин належать такі:

• активацiйний аналiз (опромiнення нерадiоактивних елементiв нейтро­нами, протонами та iншими високоенергетичними частинками, внаслiдок чого вони набувають радiоактивностi);

• вiдносний метод аналiзу (опромiнення за однакових умов дослiджyвaного зразка й еталона з вiдомим вмістом елемента, який є об’єктом дослідження. Часто зразок пiсля опромiнення розчинюють, концентрують його методами осадження, спiвосадження, екстракції, хроматографiї i визначають активнiсть продуктiв роздiлення);

• iзотопне розбавлення (введення iзотопа елемента в аналiзований розчин, що набуває активностi; відтак цей елемент переводять в осад (екстрагують, хроматографують) i визначають активнicть розчину пiсля його видалення. За рiзницею визначають активнicть осаду (екстракту, елюату) i обчислюють вміст компонента в зразку);

• рентгеноспектральний аналiз (грунтується на послабленнi iнтенсивностi рентгенівського випромiнювання пiд час проходження крiзь пробу. У рентгенофлуоресцентному аналiзi на пробу дiє первинне рентгенівське випромiнювання, пiд впливом якого виникає вторинне рентгенівське випромiнювання проби, характер якого залежить від якості та кiлькiсного складу аналiзованоi речовини).

Бiологiчні та бiохiмiчні методи аналізу кількості хімічних речовин (сполук) у довкіллі. Їх основою є дослiдження peaкцій рослин, тварин i мiкроорганiзмiв на дiю певного чинника. 3мiни в організмах можуть стосуватися активностi ферментiв, проникностi мембран, змiни iнших органел клiтини, окре­мих opгaнів, систем, органiзму загалом, популяцiї, екосистеми.

Бiологiчнi методи використовують під час дослідження стану довкiлля (біоіндикація). Тест-об'єктами під час вивчення дiї токсичних речовин (визначення ГДК i летальних доз), фармакологiчногo ефекту лiкарських препаратiв найчастіше бувають живi органiзми. Бiологiчнi методи ефективні під час анaлiзу бiологiчно активних речовин: антибiотики аналiзують за їx спроможністю зупиняти pіcт мiкроорганiзмiв; cepцеві глiкозиди здатні припиняти роботу iзольованого серця жаби; накопичення фенольних сполук у листi рослин сигналізує про стресову ситуацiю.

Здебільшого визначають активнicть ферментiв, оскiльки вони мають високу чутливiсть, вибiркову дію, дають змогу численним хiмiчним реакцiям у живому органiзмi вiдбуватися за звичайних умов (амiлаза каталiзує розщеплення вуглеводiв, глюкозооксидаза – окиснення Д-глюкози).

Активнicть бiохiмiчних каталiзаторiв залежить вiд багатьох чинникiв, оскiльки вони мають бiлкову природу, а саме від рН середовиша, наявностi окремих катіонів металiв, шо можуть підвищувати чи знижувати їx активнiсть, окисно-вiдновний потенцiал тощо.

Коливання активностi ферментiв фiксують спеціальні електроди на підставі змiни концeнтpaцiї субстрату чи метаболiту. Вивчення ферментних реакцiй мaє велике значення під час дослiдження функцiй i виявлення концентрацiй мiкроелементiв та iнших бiологiчно активних сполук. Активність ферментів може бути тестом під час моніторингу забруднення довкiлля деякими речовинами, зокре­ма важкими металами, що дiють як ферментнi отрути, кислотними оксидами тощо.

3 метою контролю стану поверхневих природних вод використовують мето­ди бiотестування. Наприклад, змiна статичного стану п'явки медичної на динамiчний; динаміка виживання та плодючості дафнiї магна; бiолюмiнесценцiя окремих видiв бактерiй тощо є свідченням наявності різних забруднювачів.

Широкий вибір методів спостережень за рівнем забруднення природного середовища дає можливість цілісно оцінити стан довкілля і встановити найменші концентрації речовин у незабруднених об’єктах фонових районів і високі значення їх концентрацій за антропогенної дії протягом тривалого часу.

Але будь-які вимірювання супроводжуються тією чи іншою похибкою. Похибка вимірювань є характеристикою результату вимірювань і являє собою відхилення отриманого значення величини від її дійсного значення. Похибка вимірювань є результатом дії на засоби вимірювань та досліджувану величину несприятливих факторів (коливань температури, електромагнітних завад тощо), недосконалості методу та самого засобу вимірювань (неточності його початкового градуювання, нестабільності у часі тощо).

Розрізняють випадкові та невраховані систематичні похибки ви­мірювань.

Систематичні похибки спричинюються головним чином неправильними показаннями приладів чи помилковістю методу вимірювань, або ж постійним, але однобічним зовнішнім впливом (наприклад, вимірювання температури термометром зі зміщеною нульовою точкою). Джерела систематичних похибок методу, зазвичай, визначають, проводячи контрольні вимірювання із застосуванням інших відомих методик. Систематичні похибки можуть бути усунені перевіркою приладів, удосконаленням методів вимірювань та внесенням поправок у результати вимірів.

Випадкові похибки є наслідком незначних неточностей, яких не уникнути під час встановлення приладів та зняття їх показань. Випадкові похибки завжди спостерігаються у разі вимірювань і пояснюються не­досконалістю органів чуття експериментатора. Вони не підкоряються будь-якій певній закономірності і можуть мати як позитивне, так і негативне числове значення. Уникнути випадкових похибок неможливо, проте можна зменшити їх кількість, застосовуючи більш чутливі прилади, які мають шкали з малою ціною ділення, та пристрої, що підвищують точність відліку показів приладу, а також збільшуючи кількість вимірів тих самих величин за однакових умов проведення досліду. Випадкова похибка вимірювань характеризується розсіюванням (середнім квадра­тичним відхиленням) результату за повторних вимірювань з урахуванням заданого рівня довірчої ймовірності.

Математична теорія помилок вказує на системи, які дозволяють зменшити вплив похибок на кінцевий результат вимірювань і більш точно встановити його похибку. Застосовувати цю теорію можна тільки для випадкових похибок.

Величину похибки наближених значень прийнято оцінювати абсо­лютною та відносною похибками.

Абсолютна похибка наближеного значення деякої величини являє собою різницю між точним X та наближеним А значенням цієї величини:

±ε = Х – А.

Відносна похибка наближеного значення деякої величини – це від­ношення абсолютної похибки ±ε до точного значення А вимірюваної ве­личини (у частках одиниці, відсотках тощо):

δ = ±ε/Х

або наближено:

δ = ±ε/А.

Точність вимірювань характеризує якість спостережень і відобра­жає близькість до нуля похибки їх результатів. Висока точність вимірю­вань відповідає малим складовим похибок усіх видів (як випадкових, так і систематичних).

Як відомо, кожне вимірювання, зазвичай, повторюють декілька ра­зів, а потім обчислюють середнє арифметичне з усіх результатів, отри­маних під час окремих вимірювань. Для остаточного оцінювання результатів вимірювань у цьому випадку необхідно користуватися висновками теорії випадкових помилок. Ця теорія дозволяє математично обґрунтувати постулат середнього арифметичного, який полягає в наступному: під час вимірювань однакової точності найбільш ймовірним значенням вимірюваної величини є середнє арифметичне з результатів, отриманих під час усіх вимірювань. Таким чином, середнє арифметичне е є точним значенням вимірюваної величини, а лише найбільш ймовірним її значен­ням.

Мірою точності вимірювань є такі показники: середня квадратична похибка вимірювань, ймовірна похибка вимірювань і середня похибка вимірювань.

Середня квадратична похибка вимірювань визначається за формулою:

,

де ε₁, ε₂, … ε_{n –} відхилення результатів окремих вимірювань від їх середнього арифметичного; п – кількість вимірювань.

Ймовірна похибка вимірювань визначається за формулою:

.

Середньою похибкою окремого виміру називають середнє ариф­метичне абсолютних величин всіх випадкових похибок цього ряду п вимірів. Середню похибку вимірів обчислюють за формулою:

.

Для остаточного з'ясування точності вимірювань інколи визначають ще й похибку їх середнього арифметичного.

Під час підготовки до спостережень слід враховувати, що для змен­шення випадкової помилки вимірювань деякої величини слід збільшувати кількість вимірювань цієї величини. Попередній аналіз точності вимі­рювань дозволяє правильно визначити методику і склад досліджень, обрати ме­оди вимірювань та прилади.

Важливо також чітко розрізняти значення термінів границя, вияв­лення та чутливість методу. Границя виявлення – це найменший вміст досліджуваного компонента, за якого за цією методикою можна визначити його присутність із заданою похибкою. Термін чутливість (який нерідко, але неправомірно використовують у разі обговорення нижньої межі вмісту, що визначається) характеризує зміну аналітичного сигналу, яка відповідає зміні концентрації речовини, що визначається. Іншими словами, границя виявлення характеризує мінімальний вміст речовини, який можна визначити за допомогою цього методу, а чутливість – мінімальну різницю між вмістами речовини, яку метод здатен “помітити” чи “відчути”.

Під час вимірювання концентрацій, близьких до границі виявлення методу, отримують дуже великі похибки визначення, які швидко збільшуються у разі наближення концентрації до цієї границі. Проте, якщо шукана концентрація приблизно на порядок більша за цю границю, то похибки вже мало залежать від концентрації. Отже, перевагу слід надавати методам, границя виявлення яких щонайменше у 10-15 разів нижча за вимірювані концентрації. Особливо важливо, щоб обрана методика аналізу працювала за концентрацій компонента, що визначається, на рівні його гранично допустимої концентрації.

Терміни селективність і специфічність методу відображають сту­пінь стороннього впливу основного матеріалу проби на визначення до­сліджуваного компонента за цією методикою. При цьому специфічним для речовини називають гранично селективний метод, що не підпадає під сторонній вплив з боку інших речовин.

У деяких випадках велике значення мають багатокомпонентні ме­тоди, які дозволяють визначати одразу значну кількість компонентів (наприклад, атомно-емісійний та рентгенівський спектральний аналіз, хроматографія). Роль таких методів невпинно зростає. За інших рівних умов перевагу слід надавати методам прямого аналізу, тобто не зв'язаним з хімічною підготовкою проб, проте інколи така підготовка все ж таки необхідна. Наприклад, попереднє концентрування досліджуваного компонента дозволяє визначати менші його концентрації, усуває труд­нощі, пов'язані з негомогенним розподілом компонента у пробі та з від­сутністю зразків для порівняння. У будь-якому випадку важливо уника­ти втрат досліджуваного матеріалу в процесі аналізу, тому перевагу слід надавати методам, які потребують мінімальної кількості стадій фільтру­вання, екстракції, відгону, перенесення з однієї посудини в іншу, дії ви­соких температур тощо (до того ж методика виконання аналізу має бути достатньо чутливою та селективною).

Складність природних середовищ є причиною того, що завади, які виникають під час вимірювань концентрації однієї речовини у присутності інших, можуть призводити до істотних помилок. Більшість стандартних методик містять перелік таких проблем і способів їх усунення.