5.2. Оформлення звітів про результати

наукової роботи

Кожна наукова робота має закінчуватись звітом. Процес оформлення результатів творчої праці передбачає знання і дотримання певних стандартів. Для цього і було розроблено єдині правила оформлення звітів у сфері науки і техніки, які викладені у Державному стандарті України ДСТУ 3008-95 під назвою “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”. Цей документ відповідає Міжнародному стандарту ISO 5966:1982 “Documentation-Presentation of scientific and technical reports”, який використовують у своїй роботі фахівці таких країн, як США, Японія, Франція, ФРН, Канада тощо. Окрім того, стандарт враховує історичні традиції та норми української мови, зокрема, щодо подання прізвищ та імен авторів тощо.

Наукова робота має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. Стандарт регламентує загальні вимоги до побудови, викладу та оформлення звітів.

Вимоги до порядку викладу матеріалу звіту. Звіт умовно поділяють на окремі частини: вступну, основну, додатки, матеріал у кінці звіту.

Вступна частина складається з титульного аркуша, списку авторів, реферату, змісту, переліку умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів, передмови.

Основна частина включає вступ, безпосередньо звіт, висновки, рекомендації, перелік посилань.

Додатки розміщуються після основної частини звіту.

Матеріал у кінці звіту може містити список органі­зацій, які розповсюджують звіт, та вихідних відомостей.

Вимоги до основних структурних елементів вступ­ної частини. Обкладинка надає користувачеві перше уявлення про звіт і тому має бути чіткою, зрозумілою та інформативною. Зовнішній бік обкладинки містить ідентифікатори звіту, міжнародний стандартний книжковий номер (ISBN), відомості про виконавця роботи – юридичну особу (організацію) або фізичну особу, повну назву документа, прізвища авторів звіту, рік складання звіту, спеціальні записи та обмеження розповсюдження.

Титульний аркуш є першою сторінкою звіту і править за основне джерело бібліографічної інформації, необхідної для оброблення та пошуку документа. Відомості на титульному аркуші в основному збігаються з відомостями на обкладинці.

Реферат призначений для попереднього ознайомлення зі звітом. Він має бути стислим, інформативним і давати можливість прийняти рішення про доцільність читання всього звіту. Реферат містить відомості про обсяг звіту, кількість його частин, ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел, згідно з переліком посилань, безпосередньо текст реферату та перелік ключових слів.

Обсяг реферату не має перевищувати 500 слів, і бажано, щоб він уміщався на одній сторінці формату А4. Перелік ключових слів містить від 5 до 15 слів або словосполучень, надрукованих великими літерами в називному відмінку в рядок через коми.

Іноді під час оформлення наукової праці виникає необхідність дати передмову, в якій викладають основні передумови створення наукової праці: чим викликана її поява; коли і де була виконана робота; перелічують організації й особи, що сприяли виконанню роботи. Передмова включає супровідні нотатки, що пояснюють певні аспекти роботи, історичні умови для її написання тощо.

Вимоги до основних структурних елементів основної частини. У вступі стисло висвітлюють: оцінювання стану проблеми на сьогодні, практично розв'язані задачі, прогалини знань, що існують у певній галузі, провідні організації, фірми та провідних вчених цієї галузі; світові тенденції розв'язання поставлених завдань; актуальність певної роботи та підставу для її виконання; мету роботи та галузь застосування; взаємозв'язок з іншими роботами. Не слід при цьому торкатися фактів і висновків, що викладено в наступних розділах наукової праці.

Наступним є стислий огляд літератури з розглянутого питання. При цьому дуже важливо вміти виокремити найбільш важливу літературу, це має велике значення для читачів, тому що дозволяє їм визначити місце роботи в загальній структурі робіт зданої теми.

Безпосередньо звіт – це виклад відомостей про предмет дослідження, котрі є необхідними й доступними для розкриття суті певної роботи (опис теорії, методів роботи, характеристик і властивостей досліджуваного об'єкта, принципів дії та устрій об'єкта, метрологічне забезпечення тощо) та її результати. Особливу увагу приділяють новизні в роботі, питанням сумісності, надійності, безпеки, екології, ресурсоощадності. Суть звіту викладають, поділяючи матеріал на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Відповідальність за досто­вірність відомостей, які містить звіт, несе виконавець.

Під час написання цього розділу слід чітко з'ясувати питання пропонованого матеріалу, звернути увагу на точність використовуваних у тексті слів і виразів, не допускати можливості двозначного їх тлумачен­ня. Нові терміни, поняття слід докладно роз'ясняти. Загальновідомі і навіть спеціальні терміни, поняття розкривати не обов'язково, тому що наукова праця, як правило, призначається для підготовленого читача, для фахівців.

Цифровий матеріал, якщо він є, подається у легкодоступній для сприйняття формі (таблиці, діаграми, графіки) за дотримання особливої точності, тому що неточні цифри можуть призвести до неправильних висновків. Якщо ж якийсь цифровий матеріал можна з достатньою яс­ністю і стислістю викласти в самому тексті, то його не слід виділя­ти в табличну форму. Не треба також вносити в таблиці величини, що виражаються для всіх рядків однаковими цифрами (зручніше їх повідомляти в основному тексті).

Не рекомендовано перевантажувати рукопис цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні. Весь допоміжний матеріал краще надати у вигляді додат­ків. Цитати в рукописі мають точно посилатися на джерела. Слід дотримуватись єдності умовних позначок і скорочень слів, які використовують, щоб відповідали стандартам. Не можна, наприклад, писати: 10 тонн або 10 т., тільки 10 т (без крапки). Відомості про ці стандарти та скорочення є в довідкових виданнях, енциклопедіях, словниках. Якщо ж використовуються скорочення нестандартні, властиві цій темі, то в рукописі доцільно окремою таблицею дати відомості скорочень і помістити їх на початку роботи.

Кожна таблиця, включена в текст, має назву (заголовок) і номер або для всієї роботи (табл. 22), або для розділу, наприклад, другого (табл. 2.3). Особливу увагу треба звернути на заголовки граф таблиці. Усі відомості, що можуть бути винесені в заголовки граф, немає потреби розміщувати в тексті таблиці (наприклад, одиниці виміру). Якщо в таблиці наявні пропуски, їх слід вказати і пояснити, що вони по­значають. Текст до таблиць дуже стислий, у ньому вказують тільки основні взаємозв'язки та висновки, що випливають із цифрового матеріалу.

Порядкову нумерацію вертикальних граф установлюють тільки в тому випадку, якщо ці номери фактично використовуються в тексті (наприклад, у разі посилання на ту чи іншу графу) або, якщо таблиця переноситься на іншу сторінку тексту. У таблицях слід уникати великих чисел, написаних цілком, а використовувати скорочені укрупнені одиниці, наприклад, замість 1391000 т написати 1,391 тис. т і вказати в заголовку, що числа в цій графі виражаються в млн.

Висновки вміщують оцінку одержаних результатів роботи або її окремого етапу (негативних теж) з урахуванням світових тенденцій розв'язання поставленого завдання; можливі галузі використання результатів роботи; національногосподарську, наукову, соціальну значущість роботи. Пишуть висновки наприкінці роботи як підсумковий матеріал у вигляді стисло сформульованих і пронумерованих окремих тез (положень). Іноді їх подають у гранично стислому викладі. Але і при цьому слід дотримуватися принципу: у висновках слід іти від конкретних до більш загальних і важливих положень.

Характерною помилкою під час написання висновків є те, що замість формулювання результатів досліджень, зазначається, що робилося в роботі і що вже висвітлено в основному змісті. Виходить повторення матеріалу і водночас утворюється істотний пропуск – відсутній акцент про результати дослідження.

У висновку подають узагальнення найбільш істотних положень наукового дослідження, підводять підсумки, підтверджують достовірність висунутих автором нових положень, а також висвітлюють питання, що ще вимагають доведення. Закінчення ні в якому разі не має повторювати висновки. Воно зазвичай буває невеликим за кількістю сторінок, але містким за кількістю інформації. Добре написане закінчення характеризується тим, що людина, незнайома з дослідженнями цього напряму, прочитавши його, може уявити якісну сутність роботи і зробити певні висновки про можливі напрями подальших досліджень.

Рекомендації визначають подальші роботи, які вважають необхідними, приділяючи основну увагу пропозиціям щодо ефективного використання результатів дослідження. Рекомендації повинні мати конкретний характер і логічне обґрунтування.

Перелік посилань у вигляді бібліографічних описів джерел (технічної літератури, патентів, звітів тощо) наводять наприкінці роботи. Літературні джерела, які цитують і використовують один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато і їх неодноразово повторюють в тексті, то варто вказати порядковий номер джерела за списком літератури, наведеного наприкінці роботи. Усі джерела мають бути описані в порядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані. У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво.

Якщо посилання дається на журнал, то варто вказувати прізвище і ініціали автора, найменування статті, найменування журналу, рік видання, номер журналу і сторінки, які займає в журналі стаття (наприклад, с. 17…25). У тексті ж наукової праці досить посилатися тільки на номер джерела, ставлячи його в квадратні дужки. Якщо потрібно посилання на визначену сторінку, то, наприклад, [24, с. 189] означає, що посилання, зроблене на сторінку 189, що у списку літератури значиться під номером 24. Список літератури складається або за алфавітом прізвищ авторів, при цьому на початку вказуються вітчизняні джерела, а потім – іноземні, але за таким же принципом, або за хронологічною ознакою. Часто список літератури складають і за черговістю посилань на них у роботі.

Загальні вимоги до оформлення тексту звіту, ілюст­рацій і таблиць. Під час написання наукової праці варто пам'ятати про архітек­туру, тобто дотримання належних пропорцій між частинами, роз­ділами, главами, підзаголовками, параграфами і надання їм відповідного шифру: 1.1,1.2 тощо. Звіт оформлюють у вигляді тексту, ілюстрацій, таблиць і подають на аркушах паперу формату А4 комп'ютерним набором на одному боці аркуша білого паперу.

Обсяг рукопису визначають за кількістю друкованих знаків. Один машинописний аркуш містить 1700... 1800 знаків, друкований аркуш – 40 тис. знаків на 24-х машинописних сторінках. Якщо роботи друкують за допомогою комп'ютера, то на одній сторінці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) міститься до тридцяти рядків.

Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) доцільно розміщувати у звіті безпосередньо після тексту, де вони згадуються. Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують під зображенням. Таблицю необхідно розміщувати безпосередньо після тексту, де про неї згадується вперше, або на наступній сторінці. Формули та рівняння записують після тексту, в якому про них йдеться, посередині сторінки. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, наводять безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій їх наведено в формулі.

Під час оформлення звіту слід приділяти значну увагу мові і стилю викладу. Культура мови – один із найважливіших показників культури науковця. Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, наявність обґрунтувань, доведень істини і основних висновків.

Науковий текст має бути цілеспрямованим і практичним, емоційні мовні елементи майже виключаються.

Часто за текстом звіту необхідно готувати не тільки реферат, а й ано­тацію.

Анотація – це стисла характеристика звіту або іншого дру­кованого документа за змістом, призначенням, формою та інши­ми особливостями. Анотація виконує насамперед сигнальну функ­цію і має відповідати на таке запитання: “Про що йдеться в первинному документі?”. Тому анотації містять у собі переважно фрази у формі пасивного стану, де присудок виражений дієсловом у зворотній формі: (“розглядається”, “обговорюється”, “досліджується” тощо) чи пасивною дієслівною формою (“розглянутий”, “досліджений”, “доведений” тощо). Анотації часто містяться в звітах, а також у книгах, брошурах, тематичних планах видавництв, рекламних матеріалах, у бібліографічних посібниках і друкованих каталожних картках.

Анотація включає характеристику типу наукової праці, основної теми, проблеми, об'єкта, мети роботи і її результатів. В анотації вказується, що нового несе наукова праця, її читацьке призначення. Середній обсяг анотації – 600 друкованих знаків.

Практика свідчить про те, що приблизно 1/6 даних, що містяться в звіті, надаються споживачам у вигляді видань, інша їх частина зберігається в архівах установ і організацій. З цим пов'язана необхідність обов'язкової реєстрації й обліку всіх НДР з усіх галузей науки і техніки.

Про результати, отримані під час виконання тієї чи іншої нау­ково-дослідної теми, слід інформувати наукову громадськість. Цієї ж мети (крім можливості додаткового оцінювання) дотримується ВАК України, що встановив обов'язкове попереднє розсилання авторефератів перед захистом кандидатських і докторських ди­сертацій.